Белжець (винищувальний табір)
З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Белжець (нім. Sonderkommando Belzec der Waffen-SS, пол. Bełżec) — винищувальний табір в Польщі знаходиться біля однойменного села, Ґміни та залізничної станції Белжець, у 85 км на північний захід від ЛЬВОВА та одразу ж після перетину сучасного українсько-польського кордону Рава-Руська — Гребенне. Діяв у 1940—1943 роках (на території дистрикту Люблін). У 1940 р. гітлерівці заснували в Белжці концентраційний табір спочатку для циган, а згодом для євреїв та інших народів; у таборі були спеціальні бараки для українців. Перші вбивства в Белжці сталися 17 березня 1942 року. Щоденно в таборі вбивали близько 15.000 в'язнів. У квітні в Белжець вислано на страту 800 євреїв з міста Борщів (Тернопільської області).
Белжець | |
Менеджер/директор | Christian Wirthd |
---|---|
Країна | Республіка Польща |
Місце розташування | Белзець |
Батьківська організація | СС |
Каталожний код | camps/41 |
Кількість загиблих | 434 500 |
Офіційний сайт | |
Белжець у Вікісховищі |
Щонайменше 434 500 євреїв (головно з теренів Західної України) страчено в Белжці[1], і невідома кількість поляків, українців та циган. Лише два євреї пережили Белжець: Рудольф Редер та Хаїм Гершман. За серпень 1942 року в Белжець було вислано більше 50 000 львівських євреїв.
Табір смерті у Белжці обіймав декілька гектарів території, яку в минулому займало СС-Сондеркомандо Белжець — і став однією з найбільших фабрик смерті під час другої світової війни [джерело?]. Тільки з лютого по листопад 1942 року страчено тут приблизно 600 тисяч євреїв з Любліна, Львова, Бережан, Підгаєць і з усієї Галичини та Західної України, а також з Чехії, Словаччини, Австрії, Німеччини, Голландії, Бельгії, Норвегії [джерело?]. Загинуло тут півтори тисячі поляків, як і українців, які намагалися допомагати євреям. На початку 1943 року зліквідовано цей концентраційний табір, затираючи сліди його існування [джерело?] .
Під кінець, винищувальний табір в Белжці складався з двох підтаборів: Табір 1, який включав бараки українців, майстерні та бараки євреїв, прийомну зону з двома бараками для роздягання, і Табір 2, який містив газові камери і масові могили. Два табори були з'єднані вузьким коридором шлаух, чи тубе. Німецькі охоронці і адміністрація роміщувалися в двох хатах поза табором через дорогу.
Три газові камери [джерело?] почали діяти 17 березня 1942 — ця дата запланована для початку Операції «Рейнгард». Її першими жертвами були євреї вивезені з Любліна та Львова.