Інгулецьке
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Інгуле́цьке — селище в Україні, в Олександрійському район Кіровоградської області. Входить до складу Петрівської селищної громади.
селище Інгулецьке | |
---|---|
Країна | Україна |
Область | Кіровоградська область |
Район | Олександрійський район |
Громада | Петрівська селищна громада |
Код КАТОТТГ | UA35080110020037819 |
Основні дані | |
Засновано | 9 травня 1955 |
Статус | із 2024 року |
Площа | 0,905 км² |
Населення | ▼ 725 (01.01.2022)[1] |
Густота | 869,6 осіб/км²; |
Поштовий індекс | 28314 |
Телефонний код | +380 5237 |
Географічні координати | 48°27′47″ пн. ш. 33°10′50″ сх. д. |
Висота над рівнем моря | 104 м
|
Відстань | |
Найближча залізнична станція: | Королівка |
До станції: | 15,9 км |
До райцентру: | |
- фізична: | 20 км |
- автошляхами: | 17,5 км |
До обл. центру: | |
- автошляхами: | 80,8 км |
Селищна влада | |
Адреса | 28314, Кіровоградська обл., Олександрійський р-н, селище Інгулецьке, вул. Центральна, 6 |
Голова селищної ради | Коваленко Олександр Віталійович |
Карта | |
Інгулецьке у Вікісховищі |
Населення по перепису 2001 року становило 983 особи, з них 97 % — українці, 2 % — росіяни, 1 % — білоруси[2].
Первісна назва населеного пункту походить від хутора, власником одного з дворів якого був Артем Іванович Балахов – організатор місцевого більшовицького загону, учасник встановлення радянської влади.
Відповідно до інформації Енциклопедії Сучасної України, селище Балахівка було засноване у 1957 році. Згідно з Постановою Ради Міністрів СРСР №1086 від 03.06.1954 року та Постановою Ради Міністрів УРСР №1 від 01.07.1954 року, розроблено проектне завдання будівництва вугільного розрізу. Постановою від 9 травня 1955 року прийнято рішення про видобуток бурого вугілля відкритим способом у цій місцевості та будівництво селища з назвою Балахівка. Основу жителів селища склали жителі навколишніх сіл та переселенці з різних регіонів Радянського Союзу.
Історична назва селища походить від прізвища селянина Артема Івановича Балахова, який на початку XX століття створив більшовицький збройний загін.
Очевидці стверджують, що хутір був розташований біля нинішнього села Олександрівка, поблизу маєтку пана Килиповського. Хутір складався з 5 дворів, в одному із них (першому від місця розвідувальних геологічних робіт) проживав селянин Балахов.
19 вересня 2024 року Верховна Рада підтримала перейменування селища Балахівка на Інгулецьке. 26 вересня 2024 року перейменування набуло чинності.[3]
Населення — 787 чоловік. У селищі проживали і працюють видатні люди:
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[4]:
Мова | Кількість | Відсоток |
---|---|---|
українська | 948 | 95.76% |
російська | 39 | 3.94% |
білоруська | 1 | 0.10% |
інші/не вказали | 2 | 0.20% |
Усього | 990 | 100% |
До адміністрації школи входять:
Педагогічний колектив:
Гордість школи:
Почалося все з того, що весь трудовий колектив облаштовував школу 3-х метровою цегляною огорожею. Перші чотири вихованці прибули в стіни спецшколи 18 травня 1967року — розповів директор школи, Заслужений вчитель України Олександр Георгійович Скоринін, який вже понад 30 років очолював цей заклад. За 40 років своєї діяльності школа дала путівку в життя більше 2000 вихованцям, які приходили до школи з вулиці, а більшість вже переступили й межу криміналу. Їх перевиховували, навчали культури поведінки, чуйності, доброти. У свої 15-16 років деякі взагалі не вміли ні читати, ні писати.
Балахівська спецшкола є однією з найкращих в Україні в системі спеціалізованих шкіл соціальної реабілітації неповнолітніх. Серед її випускників є вчителі, інженери, успішні підприємці, просто хороші люди. Багато з них стали на шлях виправлення і зараз дякують вихователям, вчителям, які їх направили на вірний шлях у житті І.Гачковській, колишньому заступнику директора школи, В. Головченко, вчителю математики, П. Скориніній, учителю російської мови і літератури, вихователям: А. Молодчик, О. Огнівець, В. Костенко, Л.Чернецькій, Г. Міщенко, Н.Ковтун, М.Лічкевич та багатьом іншим іншим, хто своєю працею, розумом і любов'ю допомагав дітям стати особистостями.
Колектив:
Біля селища знаходиться дуже красиве і чисте озеро під назвою «Блакитне Око». До озера прилягає лісовий масив. Назва озера походить від кольору води. Блакитний колір води, прозорість та чистота пояснюється тим, що вода фільтрується через шари бурого вугілля і збагачується мінеральними елементами. За багаторічними спостереженнями місцевих жителів вода має лікувальні властивості. Площа водного дзеркала становить 28,0 га, загальна площа земельної ділянки становить 70,0 га. Враховуючи те, що в літній період на відпочинок до озера прибуває щоденно до 900 чоловік відпочиваючих, а в зимовий період мисливці приїздять на полювання, на прилеглій території доцільним є створення відпочинково-оздоровчих структур: облаштування штучного озера та берегової смуги, створення оздоровчого та розважальних комплексів, спорудження різноманітних атракціонів, сезонних котеджів, мережі підприємств торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування, автомобільної стоянки та автосервісу, пункту прокату пляжного устаткування, спортивного інвентарю, в тому числі і для підводного плавання. Але це поки що тільки мрії…
В селищі є храм «Олексія чоловіка Божого», що належить до парафії ПЦУ. Настоятель храму ієромонах Феоктист. Заснована церква 6 червня 2006 року.
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.