Remove ads
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Бронетранспортер БТР-70 — бойова колісна плаваюча машина, що призначена для транспортування особового складу мотострілецьких підрозділів сухопутних військ. Чотиривісна, з незалежною підвіскою, восьмиколісна (з усіма ведучими колесами), має високі динамічні характеристики та плавність ходу, кругове бронювання та кулеметне озброєння (кулемет КПВТ калібру 14,5 мм, та кулемет ПКТ калібру 7,62 мм).
Бронетранспортер БТР-70 | |
БТР-70 | |
---|---|
Загальні дані | |
класифікація | бронетранспортер |
країна-виробник | СРСР Росія |
роки виробництва | з 1971 |
роки експлуатації | |
війни | Радянсько-афганська війна, Перша чеченська війна Друга чеченська війна, Російсько-грузинська війна, російсько-українська війна |
країни-оператори | СРСР Росія Україна |
кількість виробів | |
Основні параметри | |
екіпаж | 2 чол. |
десант | 8 |
довжина | 7535 мм |
ширина | 2800 мм |
висота | 2235 мм |
кліренс | 475 мм |
вага | 11500 кг |
Броня та озброєння | |
броня | стальна катана (лоб — 8—10 мм, борт — 6 мм) |
основне озброєння | 1 × 14,5-мм КПВТ |
додаткове озброєння | 1 × 7,62-мм ПКТ |
боєкомплект | 500 × 14,5-мм 2000 × 7,62-мм |
Мобільність | |
двигун | V-подібний Бензиновий ЗМЗ-4905 240к.с. |
пальне | бензин А-76 |
підвіска | індивідуальна з гідравлічними амортизаторами |
швидкість | 80 км/год (10 — на плаву) |
питома потужність | |
запас ходу | 400 км |
З метою покращення характеристик БТР-60ПС на його основі було розроблено новий бронетранспортер — БТР-70, прийнятий на озброєння радянської армії в 1971 році.
З 1976 року було разгорнуто серійне виробництво. Спочатку машина випускалася на Горьковському автомобільному заводі. З 1981 року виробництво було перенесене на Арзамаський завод автомобільних запчастин. Перша машина була випущена 23 лютого 1981 року.
БТР-70 являє собою бойову колісну плаваючу броньовану машину. Призначений для транспортування особового складу механізованих підрозділів і їх вогневої підтримки[1].
Корпус бронетранспортера закритий, з гладким днищем, водонепроникний, герметизований, зроблений зі стальних броньованих листів[1], призначений для розміщення екіпажу і десанту, захисту їх від вогню стрілецької зброї, а також від безпосередньої дії світлового випромінення, радіоактивних та отруйних речовин. Корпус складається з лобової частини, бортів, кормової частини, даху і днища. Лобові деталі мають товщину броні 8—10 мм. Башта бронетраспортера зварена з броньованих листів, з товщиною в передній частині — 6 мм, має форму зрізаного конуса. Призначена для кругового прицільного вогню по наземних цілях з встановлених в ній спарених кулеметів КПВТ і ПКТ. Корпус є несучою конструкцією, на яку встановлені всі агрегати і механізми машини, в ньому розміщені три відділення.
В кормі корпусу разташоване відділення силової установки, в якій встановлені два двигуни, зчеплення і коробка передач, які змонтовані на одній рамі. Від решти частин корпусу силове відділення відокремлене перегородкою, в якій є люки для доступу до двигунів. Також в силовому відділенні розміщуються паливні баки, які ізольовані від решти елементів відділення[2].
В середній частині корпусу знаходиться бойове відділення, в якому розміщена баштова установка, укладки з боєкомплектом, прилади спостереження та інше обладнання. Крім того, в бойовому відділенні встановлені два здвоєних тримісних и два одномісних сидіння для розміщення десанту[2].
В передній частині корпусу знаходиться відділення управління, в якому розміщені органи управління машиною, прилади спостереження, лебідка, радіостанція і робочі місця механіка-водія і командира БТР[2].
Як основне озброєння використовується 14,5-мм кулемет КПВТ, найбільша прицільна дальність стрільби — 2 км. Возимий боєкомплект складає 500 патронів[3].
Додатково в баштовій установці встановлено спарений з КПВТ 7,62-мм кулемет ПКТ. Дальність стрільби якого складає до 1,5 км. Возимий боєкомплект — 2000 патронів[3].
В склад приладів спостереження командира входять три прилади ТНПО-115 і один ТПКУ-2Б, для спостереження в нічних умовах — прилад ТКН-1С, на щитку якого встановлений освітлювач ОУ-3ГА-2М. У механіка-водія встановлено три ТНПО-115, один ТПН-Б, для спостереження в нічних умовах — прилад ТВНО-2Б. В баштовій установці знаходиться приціл ПП-61АМ та прилад спостереження ТНПТ-1. В десанту є сім лючків в корпусі для спостереження, а також два прилади спостереження ТНП-Б[4].
Для забезпечення зовнішнього зв'язку використовується радіостанція Р-123М, яка розміщена праворуч від місця командира. Для внутрішніх переговорів використовується переговорний пристрій на трьох абонентів Р-124[5].
Як силова установка використовуються два бензинових двигуни ЗМЗ-4905. Сумарна потужність яких складає 240 к.с.[4]
Трансмісія має однодискове, фрикційне, демпферне зчеплення. Коробка передач — механічна, має чотири передніх і одну задню передачу. На третій и четвертій передачах є синхронізатори[6].
Ходова частина колісна, має 8 коліс розміром 9—18» с роз'ємними ободами. Шини коліс пневматичні модифікації К-58, розміром 13,00—18", з можливістю регулювання тиску в залежності від дорожних умов[7].
Підвіска машини незалежна важільно-торсіонна, в складі якої 8 торсіонів, 16 важелів підвіски, а також 12 гідравлічних амортизаторів подвійної дії[7].
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.