Loading AI tools
український поет, драматург, перекладач, редактор, видавець словників З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Євге́н Па́влович Плу́жник (літературний псевдонім Кантемирянин; 14 (26) грудня 1898, Кантемирівка, Богучарський повіт, Воронізька губернія[2], Російська імперія — 2 лютого 1936, Соловецькі острови, Архангельська область, РРФСР, СРСР) — український поет, драматург, перекладач зі східної Слобожанщини. Один з представників розстріляного відродження, жертва сталінського терору.
| Євген Павлович Плужник | ||||
|---|---|---|---|---|
 | ||||
| Псевдонім | Кантемирянин[1] | |||
| Народився | 14 (26) грудня 1898 Кантемирівка, Богучарський повіт, Воронезька губернія, Російська імперія | |||
| Помер | 2 лютого 1936 (37 років) Соловецькі острови, Соловецьке сільське поселенняd, Архангельська область ·туберкульоз | |||
| Поховання | Байкове кладовище | |||
| Громадянство | Російська імперія→УНР→СРСР | |||
| Діяльність | прозаїк, поет, драматург, перекладач | |||
| Alma mater | Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого | |||
| Мова творів | українська | |||
| Роки активності | з 1920 | |||
| Автограф |  | |||
|
| ||||
 Плужник Євген Павлович у Вікісховищі | ||||
 Висловлювання у Вікіцитатах | ||||
 Роботи у Вікіджерелах | ||||
Народився у слободі Кантемирівка Богучарського повіту Воронізької губернії (Східна Слобожанщина). Батько його виходець із Полтави.
Деякий час вчився у Воронезькій гімназії (виключений за участь у нелегальних гуртках), пізніше — у Ростові-на-Дону, Боброві (Воронежчина). 1918 року родина переїздить на Полтавщину, де Є. Плужник працює вчителем мови та літератури[3].
З 1920 року навчався у Київському зоотехнічному інституті, в якому працював чоловік його сестри; навчання покинув, щоб стати актором. З 1921 року поет навчався у Київському музично-драматичному інституті імені Миколи Лисенка, де вчився у відомого тоді професора Володимира Сладкопевцева разом із В. Строєвим та В. Осєєвою. Попри успіхи в інституті він змушений покинути навчання через туберкульоз. З 1924 року стає активним учасником організації «Ланка»[4].
У 1926 році хвороба загострилася, однак поет вижив («Ти знаєш, якщо дуже захотіти, можна і не вмерти…»). Лікування проходив у Ворзелі. Відтоді двічі на рік — в Криму або на Кавказі. З 1923 року Євген працював у редакціях перекладачем, а вечорами продовжував самоосвіту й писав вірші.
4 грудня 1934 року заарештований НКВС. Звинувачений у належності до так званої націоналістичної терористичної організації. У березні 1935 року виїзною Військовою колегією Верховного суду разом з Г. Епіком, М. Кулішем, В. Підмогильним, О. Ковінькою та іншими засуджений до розстрілу. Згодом вирок змінено на довготривале табірне ув'язнення на Соловках, де він помер від туберкульозу. Його останніми словами була фраза «Я вмиюся, пригадаю Дніпро і вмру». Похований на табірному кладовищі. Могила не збереглася.
Реабілітований у серпні 1956 року. Умовна могила — на Байковому кладовищі в Києві, 9 ділянка.
Літературну діяльність розпочав на початку 1920-х років. Перші твори під власним прізвищем опубліковані 1924 року. В літературу ввійшов завдяки старанням Ю. Меженка, який перший оцінив талант поета і привів його на засідання «Аспису». Поезію Є. Плужника високо оцінили М. Рильський, М. Зеров, М. Бажан.
Друкувався в журналах «Глобус», «Нова Громада», «Червоний Шлях», «Життя й Революція». У середині 1920-х років видав свої перші поетичні збірки «Дні» (1926) і «Рання осінь» (1927).
Поезії Плужника притаманні глибокий ліризм, драматизм почуттів, майстерна поетична мова.
Входив до літературних об'єднань «АСПИС» (1923—1924), «Ланка» та «МАРС». У «Ланці» був опонентом Т. Осьмачки. В тогочасній літературі — В. Сосюри.
Працював разом з В. Атаманюком і Ф. Якубовським над «Антологією української поезії» (1930—1932).
Перекладав «Невський проспект» та «Одруження» Миколи Гоголя, «Похлібці» та «Злодії» Антона Чехова, «Тихий Дон» Михайла Шолохова, «Дитинство» й «Отроцтво» Л. Толстого, «Діло Артамонових» М. Горького, «Острів попелятих песців» Я. Кальницького, «Зруйновані гнізда» І. Кіпніса.
Плужник — автор збірки поезій «Рівновага» (1933, опубліковано в Аугсбурзі 1948, в Україні — 1966), роману «Недуга» («Сяйво», 1928), п'єс «Професор Сухораб» (1929), «У дворі на передмісті» (1929), «Болото» (текст невідомий), віршованої п'єси «Змова в Києві» («Шкідники», «Брати»). Останню мав ставити театр імені І. Франка (режисер Кость Кошевський) та «Березіль» Леся Курбаса.
Автор вірша в оповіданні Валер'яна Підмогильного «Третя революція». Написав кілька сценаріїв для ВУФКУ, однак фільми поставлені не були, доля сценаріїв невідома.
Спільно з Валер'яном Підмогильним уклав словник «Фразеологія ділової мови» (1926, 1927).
Заради заробітку робив мовну редакцію «робітничих» письменників, зокрема, редагував «Роман міжгір'я» Івана Ле.
1923 року одружився з Галиною Коваленко. Дітей не мали. 1943 року Г. Коваленко емігрувала до Львова, згодом до Німеччини і зрештою до США. Написала спогади про поета. Її сестри Марія Юркова та Таїсія Коваленко берегли пам'ять про поета та сприяли його реабілітації і перевиданням його творів.
Став прообразом для поета Вигорського з роману Валер'яна Підмогильного «Місто».
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
