Портал:Геоморфологія
З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
редагувати
Геоморфологія Геоморфоло́гія (рос. геоморфология, англ. geomorphology, нім. Geomorphologie f) — наука про рельєф Землі, його походження, просторові, генетичні та історичні закономірності будови та розвитку. Геоморфологія розглядає зміни рельєфу як процес, що складається з існуючих протиріч між рельєфоутворюючими факторами, що й обумовлює безперервний розвиток земної поверхні та форм рельєфу[1]. Належить до родини геолого-географічних наук. Зовнішній вигляд рельєфу Земної поверхні (морфологія), його походження (генезис), вік та динаміка розвитку..::::::::::::::::читати далі |
редагувати
Вибрана стаття О́стрів Коко́с або Коко́совий о́стрів (ісп. Isla del Coco) — один із найбільших незаселених островів Тихого океану, розташований за 550 км від західного узбережжя Коста-Ріки. Найближчою землею до острова є Галапагоські острови, розташовані за кількасот миль на південний захід[2]. Площа острова — 23,85 км², острів має приблизно прямокутну форму розмірами 8×3 км. Його периметр близько 21 км. Острів належить Коста-Ріці та адміністративно складає департамент № 10, один із 16 департаментів кантону Пунтаренас провінції Пунтаренас[3]. Острів відомий тим, що, згідно з поширеними легендами, на ньому було сховано кілька величезних скарбів, які так і не знайшли[4][5]..::::::::::::::::читати далі |
редагувати
Геоморфологічна термінологія Карстова вирва (англ. Sinkhole, а також сеноти, долини і т.п., різні терміни, які часто використовуються як взаємозамінні) — депресія або отвір в землі, викликаний обвалом поверхневого шару землі. Деякі з них викликані карстовими процесами, наприклад, хімічним розчиненням карбонатних порід, або суфозійними процесами. Вивченням карстових вирв займається карстознавство..::::::::::::::::читати далі |
редагувати
Вибране зображення |
редагувати
Обрані гірські системи Апенні́ни (італ. Appennini, лат. Apenninus, Apennini montes) — гірська система в Італії, становить кістяк Апеннінського півострова. На північному заході сполучається з Альпами, на південному сході — з Калабрійськими горами. Довжина 900 км (з горами Калабрії і Сицилії — 1 350 км), ширина — до 100 км; висота до 2912 м (вершина Корно (італ. Corno Grande) в Абруцьких Апеннінах, масив Гран-Сассо-д'Італія). Власне Апенніни утворені головним чином з мезозойських, палеогенових і неогенових пісковиків, глин та вапняків, сланцю, які були зім'яті в складки в процесі альпійської складчастості. Є численні виходи мінеральних джерел та родовища будівельного і виробного каменю. Почасти відбуваються землетруси..::::::::::::::::читати далі |
редагувати
Обрані гірські хребти та масиви Хребет Альфа — великий вулканічний хребет на дні Північного Льодовитого океану, між Канадською котловиною і хребтом Ломоносова. Був активним протягом формування Амеразійського басейну.[6] Хребет Альфа є продовженням хребта Менделєєва. Проте назва останнього збереглась лише за тією частиною підводного хребта, що лежить в російському секторі Арктики. Іншу частину називають хребтом Альфа (назва американської дрейфуючої арктичної станції)[7]..::::::::::::::::читати далі |
редагувати
Обрані гірські вершини Гора Цукрова голова (порт. Pão de Açúcar) — скеля, розташована в Ріо-де-Жанейро, Бразилія, на півострові, що простягається у напрямку Атлантичного океану на вході в бухту Ґуанабара. Скеля сягає висоти 396 метрів над рівнем моря. Вважається, що її назва походить від схожості з традиційною формою сконцентрованого рафінованого цукру. Проте, здається що це — народна етимологія, вважається, що назва фактично походить походить від Pau-nh-acuqua («високий погорб») на мові як тупі-гуарані, так і тубільного народу тамойос. Гора Цукрова голова — лише одна з кількох монолітних скель з граніту і кварцу, які височіють над водою навколо Ріо-де-Жанейро, але . На скелю зараз веде канатна дорога (відома у народі як bondinho, офіційно називається teleférico), здатна до перевезення 75 пасажирів за раз. Її довжина 1400 метрів, вагончик проходить між пагорбами Бабілонія і Урка кожної пів-години. Лінія була збудована у 1912 році. Ця скеля настільки відома, що її наявність у фільмі чи на фотографії відразу асоціюється з Ріо-де-Жанейро. Під час відвідування Цукрової голови слід знайти час, щоб також відвідати Pista Claudio Coutinho. Це доріжка довжиною 2,5 км уздовж берега моря, яка починається на «Червоному пляжі»" (Praia vermelha). Люди зазвичай бігають або гуляють там, деякі сидять та насолоджуються фантастичним видом на затоку, а інші приводять дітей, щоб погратися та погодувати мавп-капуцинів. Також можна піднятися на першу ступень гори та насолодитися виглядом на затоку..::::::::::::::::читати далі |
редагувати
Обрані узгір'я та плоскогір'я Гвіанське нагір'я або Гвіанське плоскогір'я — гористе плоскогір'я, приблизно 1 930 км завдовжки та 300—1000 км завширшки, розташоване на півночі Південної Америки, між басейнами річок Оріноко та Амазонка, і береговою Гвіанською низовиною. Територія плоскогір'я поділена між Венесуелою, Гаяною, Суринамом, Французькою Гвіаною та Бразилією. Гори Пакарайма, найвища вершина яких гора Рорайма (2 810 м заввишки) на межі Венесуели, Бразилії та Гаяни, формують найвищу частину плоскогір'я. Геологічно, Гвіанське нагір'я — щит, складений з докембрійських порід, споріднений з Бразильським нагір'ям. воно складається з обширних плато стародавніх кристалічних скель, покритих геологічно недавнім пісковиком і шаром лави. Плато піднимаються одне за одним у вигляді колосальних сходів, з кроками що досягяють сотень метрів. Численні річки, що годуються важкою кількістю опадів, починаються в плоскогір'ях і стікають з його країв, створюючи глибокі пащі і прекрасні водоспади.::::::::::::::::читати далі |
редагувати
Обрані височини та плато Приазо́вська височина́ — височина на південному сході України, в межах Донецької та Запорізької областей. Відповідає південно-східному виступові Українського кристалічного масиву. На півночі височина межує з Придніпровською низовиною, на північному сході з Донецьким кряжем, на сході та півдні з Приазовською низовиною, на заході — з Причорноморською низовиною. Кристалічні породи (граніти, гнейси, сієніти та ін.), з яких складається основа Празовської височини, перекриті переважно товщею лесів та лесовидних суглинків. Місцями вони виходять на поверхню. Відповідно до залягання кристалічного фундаменту, Приазовська височина поступово знижується з півночі (пересічні висоти 200–230 м) на південь:::::::::::::::: читати далі |
редагувати
Обрані вершини рівнинного рельєфу Бе́рда — гора на Хотинській височині. Розташована в межах Заставнівського району Чернівецької області, на схід від села Васловівці, що на північ від міста Чернівців. Висота 515,7 м над рівнем моря. Поверхня Берди вирівняна, схили асиметричні (західні та південні — круті). Вкрита буковими, дубово-грабовими та дубовими лісами, місцями підліском із ліщини. Берда — найвища вершина рівнинної частини України, а також одна із найвищих точок Східноєвропейської рівнини. Поступається тільки плато Бирлад (561 м).::::::::::::::::читати далі |
редагувати
Обрані низовини суходолу та улоговини океану Прикаспі́йська низовина́, низовина, розташована на північному узбережжі Каспійського моря, на південному сході Східно-Європейськой рівнини (Росія) і в Західному Казахстані. На заході обмежена височинами Ставропольською, Ергені і нижньою течією Волги, на півночі — Общим Сиртом, на північному сході і сході — Передуральським плато, на південному сході — обривом плато Устюрт і півостровом Мангишлак. Площа близько 200 тис. км2. Низька рівна поверхня у внутрішній приморській частині лежить нижче за рівень океану (від 0 до —28 м), до околиць підіймається до 100 м абсолютної висоти. У західній частині перетинається Волго-Ахтубінськой заплавою. Включає дельти рік Волга, Терек, Сулак, пониззя Уралу і Емби.::::::::::::::::читати далі |
редагувати
Обрані западини суходолу та жолоби океану Карагіє, Каракія, також Батир (каз. Қарақия ойпаты, Батыр) — западина на півострові Мангистау (Мангистауська область), між східним узбережжям Каспійського моря (на заході) і плато Мангистау (на сході), приблизно за 50 км на південний схід від міста Актау (Шевченко). Найглибша суха западина в Казахстані і одна із найглибших в Азії (132 м нижче рівня моря). Вважається, що назва западини походить від тюркського слова Каракія, де кара — «чорний», а кія — «крутий косогір», що досить точно описує характер крутих схилів западини. За іншою версією назва в перекладі означає «чорна паща».[8] Інша назва западини — Батир — походить від тюркського слова батир, що в перекладі означає — «богатир», «бахадур», «силач» і пов'язана із назвою однойменного озера.[9] Западина має обриси неправильного видовженого овалу із фестончатими виступами,[10] і простяглася з північного заходу на південний схід. Довжина западини становить 40 км (за іншими даними 85 км),[11] ширина — від 10 до 25 км. Утворення западини пов'язують із процесом вилуговування солених порід, з просідаючими і карстовими процесами, що мали місце на узбережжі Каспійського моря. В основі карсту лежить процес розмивання і розчинення порід підземними природними водами. .::::::::::::::::читати далі |
редагувати
Корисні шаблони |
редагувати
Нові статті
|
редагувати
Обрані геоморфологічні пам'ятки Кортумо́ва Гора́ — геологічна пам'ятка природи місцевого значення, лісопарк у Шевченківському районі Львова. Розташований у західній частині міста, на схилах однойменної гори, що є продовженням горбистого пасма Розточчя. Від найвищої точки Львова — Замкової гори — Кортумова Гора відділена долиною річки Полтви. У найвищій точці Кортумова Гора сягає 374 метрів над р. м. З 1984 року вона має статус геологічної пам'ятки природи. Загальна площа лісопарку «Кортумова гора» — бл. 63 га[12][13]. .::::::::::::::::читати далі |
редагувати
Добра стаття А́нди, А́ндські Кордильє́ри (ісп. Andes; Cordillera de los Andes) — найдовша (довжина біля 9000 км) і одна з найвищих (гора Аконкагуа, 6962 м) гірських систем земної кулі, яка облямовує з півночі та заходу всю Південну Америку; є південною частиною Кордильєр. Анди тягнуться вздовж узбережжя Тихого океану, від Карибського моря до архіпелагу Вогняна Земля, проходять через Колумбію, Венесуелу, Еквадор, Перу, Болівію, Чилі й Аргентину. Ширина системи 200–800 км, середня висота гір 3600 м. Це молода гірська система, тут знаходиться велике число діючих вулканів.::::::::::::::::читати далі |
редагувати
Вибрані списки геоморфології
|
редагувати
Обрана ілюстрація |
редагувати
Обраний життєпис генетичної та структурної геоморфології Бортник Сергій Юрійович (14 листопада 1961 року) — український геоморфолог, доктор географічних наук, професор географічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, академік Академії наук вищої освіти України. Народився 14 листопада 1961 року в с.Варварівка. Зараз в межах міста Іллінці, Вінницької області. Закінчив 1984 року Київський університет, 1990 року аспірантуру. У Київському університеті працював у 1985—1987 роках стажистом-дослідником, у 1990—1997 роках асистентом, у 1997—2002 роках доцентом. З 2002 року завідувач кафедри землезнавства та геоморфології географічного факультету, професор. Кандидатська дисертація «Еволюція палеорельєфу території Верхнього Побужжя в мезозої-кайнозої» захищена 1992 року. Докторська дисертація «Морфоструктури центрального типу території України: просторово-часовий аналіз» захищена 2002 року. Віце-президент — Головний вчений секретар Українського географічного товариства..::::::::::::::::читати далі |
редагувати
Обраний життєпис динамічної геоморфології Андрі́й Петро́вич Капи́ця (нар. 1931 — пом. 2011) — радянський і російський географ, геоморфолог і гляціолог, заслужений професор Московського університету, член-кореспондент АН СРСР (згодом — РАН) з 1970 року. Автор близько 200 наукових і науково-популярних робіт. Народився в університетському місті Кембриджі (Велика Британія) в родині радянського фізика і лауреата Нобелівської премії Петра Капиці. Молодший брат радянського фізика і телеведучого Сергія Капиці. У 1953 році закінчив географічний факультет Московського державного університету, після чого працював у лабораторії експериментальної геоморфології того ж факультету. Учасник чотирьох антарктичних експедицій. У 1967—1969 роках — керівник геофізичної експедиції АН СРСР у Східну Африку. У 1966—1970 роках очолював географічний факультет МДУ. У 1970 році обраний членом-кореспондентом АН СРСР.::::::::::::::::читати далі |
редагувати
Обраний життєпис кліматичної геоморфології та кінематики рельєфу
|
редагувати
Обраний життєпис орфографії та морфографії Олекса́ндр Олекса́ндрович Борзо́в (*10 серпня 1874, Воронеж — †6 березня 1939) — російський географ, заслужений діяч наук РРФСР (з 1935), професор Московського університету (з 1918). Народився у Воронежі. Проводив геоморфологічні дослідження в Підмосков'ї, Приураллі, в басейні Південного Бугу. Вивчав питання розвитку акумулятивного рельєфу, створив теорію асиметрії річкових схилів і межиріч. Дав перше зведення по орографії і геоморфології європейської частини СРСР. Брав участь у складанні і редагуванні карт, в тому числі «Великого радянського атласу світу»..::::::::::::::::читати далі |
редагувати
Обраний життєпис інженерної геоморфології
|
редагувати
Геоморфологічна література
}} |
редагувати
Геоморфологічні списки Список островів за висотою — цей список відсортований за найбільшою висотою острова, включає всі острови з найвищою вершиною понад 2000 м, а також деякі відомі острови з найбільшою висотою менше 2000 м. Найбільші висоти континентальної суші включені для порівняння. .::::::::::::::::читати далі
Острови з найвищими вершинами понад 2000 м{
|
редагувати
Категорії Щоб побачити підкатегорії натисніть на ▻ |
редагувати
Геоморфологічна періодика
|