Loading AI tools
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Райніс, справжнє ім'я — Яніс Пліекшанс (латис. Rainis, Jānis Pliekšāns; 11 вересня 1865 — 12 вересня 1929) — латиський поет і драматург. Перекладач, політик, громадський діяч, народний поет Латвійської РСР (звання надане посмертно в 1940 р.).
| Райніс | |
|---|---|
| латис. Rainis, Jānis Pliekšāns | |
 | |
| Ім'я при народженні | латис. Jānis Pliekšāns |
| Псевдо | Яніс Пліекшанс |
| Народився | 30 серпня (11 вересня) 1865[1][2] Dunavad, Латвія |
| Помер | 12 вересня 1929[2][3][…] (64 роки) Юрмала, Латвія |
| Поховання | Кладовище Райнісаd |
| Громадянство |  Російська імперія Латвія |
| Національність | латиш |
| Діяльність | поет, драматург, політик, письменник, перекладач, журналіст |
| Галузь | творче та професійне письмоd[4], поезія[4], драма[4], переклад[4], політика[4] і соціал-демократія[4] |
| Alma mater | Петербурзький університет |
| Знання мов | німецька, латиська[5] і російська |
| Напрямок | Нова течія |
| Magnum opus | Ave sol!d |
| Посада | депутат Сейму[d] |
| Партія | Латвійська соціал-демократична робітнича партіяd |
| Конфесія | лютеранство |
| Брати, сестри | Dora Stučkad |
| У шлюбі з | Ельза Розенберґ-Пліекшанс |
| Нагороди |  |
| IMDb | ID 2872512 |
| |
Народився в родині орендаря маєтків неподалік міста Даугавпілсі. У 1884—1888 — студент юридичного факультету Петербурзького університету. Друкувався з 1887 року. У 1891—1895 році — редактор газети «Dienas Lapa». Перші вірші опубліковані у 1895 році. У червні 1897 року був арештований, у в'язниці закінчив переклад на латиську мову «Фауста» Ґете. У грудні 1897 року Райніса заслали до Пскова, а 1899 року — у м. Слобідське Вятської губернії. Тут був створений збірник віршів насичених революційними настроями «Далекі відзвуки синім вечором» (1903).
У 1903 році Райніс повернувся із заслання та зв'язав свою діяльність із боротьбою латиської соціал-демократії. Він створив символічну драму «Вогонь і ніч» (1905) — гімн боротьбі, життю, її вічному розвиткові. У 1905 році вийшов збірник «Посів бурі». Наприкінці 1905 року нелегально емігрував до Швейцарії. Тут написані збірники віршів «Тиха книга» (1909), «Ті, які не забувають» (1911), п'єси «Золотий кінь» (опублікована в 1910), «Індуліс і Арія» (1911), «Грав я, танцював» (опублікована в 1919), «Даугава» (1916, опублікована в 1919). Коли в Латвії запанувала реакція, Райніс залишався провісником боротьби, нагадуючи, що поразка тимчасова. У поемі «Ave, sol!» (1910) Райніс співає славу сонцю як символові волі. Пролетаріату присвячений філософський збірник «Кінець і початок» (1912). Важливе місце в драматургії Латвії зайняла п'єса «Вій, вітерець!» (1913). У трагедії «Йосип і його брати» (1919) Райніс, що створив цей жанр у латиській літературі, на широкому історичному тлі вирішував проблеми любові й ненависті, прощення й помсти.
У 1920 році Райніс повернувся на батьківщину. За мотивами російських билин він створив трагедію «Ілля Муромець» (1922), опублікував книги віршів «П'ять ескізних зошитів Дагди» (1920—1925). У 1921—1925 роках — директор Національного театру. У 1926—1928 роках — міністр освіти. 28 лютого 1925 року першим із діячів культури нагороджений вищою нагородою країни — орденом Трьох Зірок I ступеня.
Твори письменника перекладено багатьма мовами світу. У місті Юрмала є дім-музей Яна Райніса. А в Ризі відкрито музей творчого подружжя Будинок Райніса та Аспазії.
У драматичній поемі «Даугава» Райніс відкрито закликав до суверенітету Латвії:
 |
Земля, земля — якої землі вимагає наша пісня? Землі, що є країною.
Оригінальний текст (латис.) Zeme, zeme — kas tā zeme,
Ko tā mūsu dziesma prasa? Zeme — tā ir valsts. |
 |
Перше видання поеми у вересні 1919 року, незадовго до нападу німецько-російської армії Бермонда на Ригу, було розкуплене протягом двох тижнів, а після поразки армії Бермонда в листопаді 1919 року п'єса була виконана в Національному театрі на честь першої річниці проголошення незалежності Латвії.[6] Після постановки «Даугави» в театрі Валмієра 1988 року режисером Валентінсом Макулевичем[lv] на музику Мартіньша Браунса[lv], частина з неї «Saule, Pērkons, Daugava» стала одним із символів руху за відновлення незалежності та неофіційним гімном Латвії й регулярно входить до програми Фестивалю пісні та танцю.[7]
Українською мовою вірші Райніса перекладали: Дмитро Павличко, Микола Бажан, Максим Рильський, Леонід Первомайський, Євген Дроб'язко, Микола Терещенко, Григорій Кочур та інші.
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
