Філарет (Денисенко)
Патріарх Київський і всієї Руси-України, предстоятель Української православної церкви Київського патріархату / З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Шановний Wikiwand AI, Давайте зробимо це простіше, відповівши на ключові запитання:
Чи можете ви надати найпопулярніші факти та статистику про Філарет (патріарх Київський)?
Підсумуйте цю статтю для 10-річної дитини
Філарет (в миру: Михайло Антонович Денисенко; нар. 23 січня 1929, Благодатне, Амвросіївський район) — український православний архієрей, патріарх Київський і всієї Русі-України Української православної церкви Київського патріархату (УПЦ КП) у 1995–2018 роках.[1], із 15 грудня 2018 року носить титул «почесний патріарх»[2] Православної церкви України[3][4]. Герой України (2019). Випускник Московської духовної семінарії Російської православної церкви.
Філарет | ||
Патріарх Філарет у 2018 році | ||
| ||
---|---|---|
з 15 грудня 2018 | ||
Церква: | ПЦУ | |
з 4 лютого 2020 — на спокої | ||
| ||
22 жовтня 1995 — 15 грудня 2018 | ||
Церква: | УПЦ КП | |
Попередник: | Володимир (Романюк) | |
Наступник: | церкву розформовано де-факто Епіфаній (Думенко) як предстоятель ПЦУ де-юре Іоан (Яременко) як голова ліквідаційної комісії | |
з 20 червня 2019 поновив себе як патріарха. | ||
| ||
25 червня 1992 — 22 жовтня 1995 | ||
Церква: | УПЦ КП | |
Попередник: | посаду утворено для Філарета | |
Наступник: | посаду скасовано де-факто Епіфаній (Думенко) як патріарший намісник | |
| ||
16 травня 1966 — 27 травня 1992 | ||
Церква: | УЕ РПЦ / УПЦ (МП) | |
Попередник: | Іоасаф (Лелюхін) | |
Наступник: | Володимир (Сабодан) | |
| ||
12 грудня 1964 — 14 травня 1966 | ||
Церква: | РПЦ | |
Попередник: | Кипріан (Зьорнов) | |
Наступник: | Філарет (Вахромєєв) | |
| ||
16 листопада 1962 — 12 грудня 1964 | ||
Церква: | РПЦ | |
Попередник: | Сергій (Корольов) | |
Наступник: | Варфоломій (Гондаровський) | |
| ||
4 лютого 1962 — 16 листопада 1962 | ||
Обрання: | 12 січня 1962 | |
Церква: | РПЦ | |
Попередник: | Алексій (Конопльов) | |
Наступник: | Никон (Фомічов) | |
Альма-матер: | Московська духовна академія і Одеська духовна семінарія (1948) | |
Науковий ступінь: | доктор богослов'я | |
Діяльність: | православний священник, перекладач, викладач університету, Orthodox theologian | |
Ім'я при народженні: | Михайло Антонович Денисенко | |
Народження: | 23 січня 1929(1929-01-23) (95 років) Благодатне, Амвросіївський район, Сталінська округа, Українська СРР, СРСР | |
Батько: | Антон Дмитрович Денисенко | |
Мати: | Меланія Кирилівна Денисенко | |
Дияконство: | 15 січня 1950 | |
Священство: | 18 червня 1951 | |
Чернецтво: | 1 січня 1950 | |
Єп. хіротонія: | 4 лютого 1962 | |
Хто висвятив у єпископа | Пимен (Ізвєков), Никодим (Ротов), Кипріан (Зьорнов), Михаїл (Воскресенський), Михаїл (Чуб), Сергій (Голубцов), Никодим (Руснак) | |
Автограф: | ||
Нагороди: | ||
У 1950 році прийняв чернецтво. Єпископ Лузький (1962), Віденський і Австрійський (1962–1964), Дмитровський (1964–1966); митрополит Київський і Галицький, екзарх України Російської православної церкви (1966–1990). Після смерті московського патріарха Пимена в 1990 році став місцеблюстителем московського патріаршого престолу. Був одним із кандидатів на нового патріарха, але вибори програв. Ініціював перейменування Українського екзархату РПЦ на Українську православну церкву Московського патріархату (УПЦ МП), залишився її митрополитом (1990–1992). Внаслідок здобуття Україною незалежності 1991 року виступив поборником відновлення української церковної самостійності та за надання автокефалії православній церкві в Україні. Добився від РПЦ для Української православної церкви прав незалежності й самостійності в управлінні та права широкої автономії (що не є тотожним канонічному статусу автономії, яким володіють, наприклад, Фінляндська православна церква чи Японська православна церква).
1992 року в порушення канонів Православної церкви, частина єпископату під орудою Московської патріархії скликали незаконні збори єпископів, який вони проголосили Харківським собором. Під час цього зібрання московський патріарх Алексій II домігся створення нової релігійної організації — РПЦ в Україні — та усунення митрополита Київського Філарета від предстоятельства в Українській православній церкві.
Після цього митрополит Філарет разом з канонічними єпископами УПЦ — єпископом Почаївським Яковом Панчуком та єпископом Львівським Андрієм Гораком — створили ієрархію УПЦ Київського патріархату, яка стала канонічною основою створення диптихіальної ПЦУ.
Московська патріархія наклала на нього анафему у 1997 році[5]. Сам патріарх Філарет вважає що накладена на нього анафема має політичне підґрунтя, а за політичні наміри анафема не накладається. «Анафема накладається за єресь, за розкол, за відступлення від морального вчення християнського чи за грубе порушення канонів. А я нічого цього не робив. Тому претензій до мене з цього боку немає»[6]. 11 жовтня 2018 року на синоді Вселенського патріархату було прийнято розгляд апеляції[7] Філарета й анафему РПЦ було одностайно визнано недійсною, і такою, що була накладена з політичних мотивів[8][9][10].
Служив заступником київського патріарха Володимира (Романюка) (1992–1995), зберігши титул Митрополита Київського, а після його смерті був інтронізований на предстоятеля УПЦ КП.