Loading AI tools
правитель Республіки Обидвох Націй (Речі Посполитої), король Польщі, великий князь литовський, руський, великий коронний маршалок, польний З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Ян III Собе́ський (пол. Jan III Sobieski; 17 серпня 1629, Олесько — 17 червня 1696) — монарх Речі Посполитої (Республіки Обох Народів), король польський, великий князь литовський, великий князь руський з 1674 року, великий коронний маршалок з 1665 року, польний гетьман коронний з 1666 року, великий коронний гетьман з 1668 року. Своїм військовим талантом надовго забезпечив Речі Посполитій спокій на південних кордонах. Його вважають національним героєм Польщі.
1684 р. Папа Інокентій XI надав йому почесний титул Захисник віри (лат. Defensor Fidei) та Правовірна Величність (пол. król prawowierny).
Народився в Олеську (нині селище міського типу Буської громади, Львівська область), у сім'ї магната Якова Собеського та його другої дружини — представниці спольщеного руського роду Софії Теофіли з Даниловичів. Дитячі роки провів разом зі старшим братом Мареком у Жовкві. Навчались у Кракові, Брюсселі.
24 липня 1648 року після звістки про смерть короля Владислава IV разом зі старшим братом Мареком виїхав з Брюсселя додому. Учасник воєн проти Богдана Хмельницького, зокрема, облоги Замостя (1648), битв під Зборовом, Берестечком (був важко поранений в голову, ледь не потрапив до татарського полону), Жванцем. Після дуелі проти Михайла Казимира Паца через панну Орховську — доньку Павла, гувернера Собеських[7] — лікувався у Львові. 2 липня 1649 року отримав від батька Яворівське староство. 1659 року вперше був послом сейму. 19 березня 1660 року став стрийським старостою.
Як полковник кварцяного війська служив під командуванням хорунжого коронного Олександра Конецпольського, 16 жовтня 1655 року склав присягу на вірність королю Швеції.[8] 1656 року отримав уряд хорунжого великого коронного. У жовтні 1672 року розбив чамбули татар на лінії Краснобрід — Наріль — Немирів — Комарне — Калуш.
У серпні-вересні 1666 року разом з дружиною мав майнову суперечку з Гризельдою та Міхалом Вишневецькими, посередником був белзький каштелян Олександр Людвік Незабітовський гербу Любич[9].
Добився від короля Франції пенсії за інформаційну службу та конкретну політичну діяльність на користь французького двору, що було близьким до терміну державна зрада[10].
На початку свого королівського правління підписав невигідний для Польщі Журавненський мир (1676) з Мехметом IV, але одночасно провадив переможні баталії з Османською імперією: битви біля Підгайців і Хотина (саме після Хотинської битви 1673 року обраний королем), «Віденську відсіч» 1683 року.
У 1684 році відновив козацтво на Правобережній Україні і протягом останньої чверті XVII століття підтримував гетьманування там Остапа Гоголя, Стефана Куницького, Андрія Могили, Григорія Гришка, Самійла Самуся, полковництво Семена Палія. Правобережне козацтво брало участь у молдавських походах Яна III Собеського 1685, 1686 і 1691 років.
Наприкінці лютого 1676 року Ян III Собеський запросив на свої коронаційні урочистості до Варшави наказного правобережного гетьмана Остапа (Євстафія) Гоголя. Сейм дав дозвіл козакам право розміщуватись у Димерському старостві і виплачувати певні суми з коронного скарбу. Наказний гетьман мав сформувати 4000-не військо для боротьби з турками.
Головною метою його зовнішньої політики було відвоювання Правобережної України від Османської імперії, що дало б змогу покращити становище Польсько-Литовської держави за рахунок економічного та військового потенціалу українських земель. На той час Правобережна Україна стала ключовою ланкою у відносинах між Московською державою, Річчю Посполитою, Османською імперією та залежним від них Кримським ханством.
1684 року був ініціатором утворення антиосманського союзу Австрії, Венеції, Святого престолу та Речі Посполитої. Того ж 1684 р. Папа Інокентій XI надав почесний титул Defensor Fidei (Захисник віри) та Orthodox Majesty (Православна Величність) королю Речі Посполитої, Великому князю Литовському, Руському, Смоленському, Сіверському, Чернігівському тощо Яну III Собеському, який очолив командування армії християнської коаліції (в тому числі й з українських козаків) під час героїчної Віденської битви, що вважається поворотним моментом в історії Європи, який запобіг її завоюванню Османською імперією.
1686 року уклав Вічний мир з Московською державою, закріпивши поділ України. По суті це був вимушений крок під тиском Москви, а Сейм Речі Посполитої ратифікував цей договір тільки у 1764 році знову ж таки під тиском Москви.
Політично був пов'язаний із Францією та Австрією. Прагнув до зміцнення королівської влади, що викликало сильну опозицію магнатів.
Останній рік найчастіше перебував у Жовкві, Яворові чи Вілянові, потерпав від ростучої водянистої пухлини. Помер 17 червня 1696 року від апоплексії (геморагічного інсульту)[11] у Вілянівському палаці поблизу Варшави. Похований у крипті Св. Леонарда у Кракові.
Повний титул:
Іоанн Собеський | ||||||||||||||||
Марк Собеський | ||||||||||||||||
Катерина Ґдешинська | ||||||||||||||||
Яків Собеський | ||||||||||||||||
Яків Снопковський | ||||||||||||||||
Гедвіґа Снопковська | ||||||||||||||||
Анна Гербурт | ||||||||||||||||
Іоанн ІІІ | ||||||||||||||||
Станіслав Данилович | ||||||||||||||||
Іоанн Данилович | ||||||||||||||||
Катерина Тарло | ||||||||||||||||
Софія Теофіла Даниловичівна | ||||||||||||||||
Станіслав Жолкевський | ||||||||||||||||
Софія Жолкевська | ||||||||||||||||
Реґіна Гербурт | ||||||||||||||||
Софія з Жолкевських Данилович | Іван Данилович | Ядвіґа Снопковська | Марко Собеський | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Софія Теофіля Даниловичівна Собеська | Якуб Собеський | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Ян ІІІ Собеський | |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Діти, зокрема:
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.