Слов'янофільство
З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Слов'янофі́льство — ідеологічна підтечія російського націоналізму в Росії, що зародилася у 1840 — 1870 роки. Слов'янофільська ідеологія протиставляла себе ідеології «західників», тобто прихильників російській орієнтації на Західну Європу. Слов'янофіли відстоювали утворення російського панславізму, ідеалізувала все російське, як от фофуддю, артіль тощо, возвеличували минувшину й суспільний лад Московії допетровської доби. Ключовим постулатом слов'янофілів було протиставлення Росії Заходові, зокрема російське православне християнство - західному католицькому християнству, московські звичаї — європейським звичаям.[1][2]
Російську історію прихильники слов'янофільства поділяли на допетровську та петровську епохи, зокрема, засуджували царя Петра I за розрив «етичного зв'язку» з народом, підпорядкування Церкви державі та відміну інституту патріаршества, відмову від самобутніх засад російської культури та суспільного устрою, запозичення суспільних і культурних інститутів Заходу тощо.[3]
Російські слов'янофіли (Олексій Хом'яков, Іван Кірєєвський, Петро Кірєєвський, Іван Аксаков, Констянтин Аксаков, Юрій Самарін, Іван Бєляєв та інші) виступали за скасування кріпацтва та обороняли деякі демократичні свободи, але були прихильниками державного і національного централізму в Російській імперії. Вважали, що Росія повинна стати на чолі й керувати всіма слов'янськими народами, і були проти позитивного вирішення українського питання (себто питання незалежності України) та польського питання (себто питання незалежності Польщі).[3]
Російське слов'янофільство не мало якогось істотного впливу серед українських письменників тієї доби, окрім можливо Михайла Максимовича та Осипа Бодянського, що жили та працювали в Москві й деякі етнографічно-історичні праці яких віддзеркалювали певні ідеологічні погляди слов'янофільства. Намагання братів Аксакових притягнути до співпраці з слов'янофілами провідних українських інтелектуалів того часу, як Тараса Шевченка, Миколу Костомарова чи Панька Куліша, не мали успіху.[3]