Сянік

Сянік, або Сянок (пол. Sanok; Królewskie Wolne Miasto Sanok^[6], лат. Sanocum, їд. סאניק‎, Sonik) — Долинянське місто в Низькому Бескиді, на сході краю Горлицько-Сяноцької улоговини, над річкою Сян; осередок східної Лемківщини, нині адміністративний центр Сяноцького повіту Підкарпатського воєводства Польщі. 40633 мешканців (2013). Розташований на перехресті шляхів з Перемишля через Лупківський перевал на Закарпаття й Угорщину та на захід через Коросно до Польщі, Сянік був княжим градом і боронив шлях на Угорщину.

Сянік Сянок пол. Sanok
Герб Сянока прапор
Сянік Сянок
Основні дані
49°33′ пн. ш. 22°13′ сх. д.
Країна	Польща
Регіон	Підкарпатське воєводство
Столиця для	Сяніцький повіт і Сяноцький повіт
Засновано	12 століття
Магдебурзьке право	1339
Площа	38,08 км²
Населення	▼ 37 113 (01.01.2020)
· густота	1030 (2008[1]) осіб/км²
Агломерація	100 000
Висота НРМ	360 м
Міста-побратими	Райнгайм, Дєндєш, Естерсунд, Кам'янець-Подільський[2], Дрогобич (2007)[3], Гуменне (27 жовтня 1997)[4], Сестас[5]
Телефонний код	(48) 13
Часовий пояс	UTC+1 і UTC+2
Номери автомобілів	RSA
GeoNames	759591
OSM	↑2658687 ·R (Сяноцький повіт)
SIMC	0953510
Поштові індекси	від 38-500
Міська влада
Вебсайт	um.sanok.pl
Мапа
Сянік Сянок у Вікісховищі

Назва

Орест Друль стверджує, що «найадекватнішою формою назви давнього княжого міста було би Ся́нок, Сяно́ку, Сяно́ка, Сяно́ці, але — враховуючи поширення псевдоукраїнізованої форми Сянік — нормативно можна зберегти два варіанти написання і наголошування».^[7]

Історія міста, місцевості

У складі Київської Русі та Галицько-Волинської держави

Вкрита лісом гора «Городище» над Сяном, де виявлені залишки давньоруського міста IX—XIII ст.

Історія виникнення міста як і всього регіону в долітописний період залишається невідомою. У IX столітті місцеве плем'я хорватів брало участь у поході київського князя Олега на Константинополь. Згодом, коло 970 року регіон, ймовірно потрапив у орбіту впливів ранньо-польської держави Мєшка І, а у 981 році, увійшов до складу Київської держави після походу князя Володимира «до ляхів».

Перша згадка про місто від 1150 року міститься в Іпатіївському літописі: «Король же прошедъ Гору и взѧ Санокъ городъ и посадника его ꙗша и села оу Перемъıшлѧ многа взѧ». Згадується також у Суздальському літописі під 1152 роком та у Галицько-Волинському літописі в 1202 та 1231 роках.

Докладніше: Сянік (давній)

Печатка Юрія I

Археологічні дослідження на сяноцькому замчищі та пагорбі «Городище» (тепер «Файка») не тільки підтверджують літописні дані, але й пересувають дату виникнення міста аж у IX століття. Розкопки виявили залишки двох православних церков, цвинтаря, прикрас і хрестів-енколпіонів київського типу, печаток великого князя київського Рюрика Ростиславовича.
Результати досліджень свідчать, що після монголо-татарської навали 1240 року міський центр був перенесений дещо на південь, де нині розташований замок. Тут було побудоване нове місто, права й привілеї якого підтвердив Юрій II (Болеслав Тройденович), князь галицько-волинський. Про давньоруську катедральну Свято-Духівську церкву на замку відомо із шематизму 1837 року. У ньому сказано, що Святодухівська церква, збудована руським князем Суаровим (ймовірно перекручена назва якогось із Перемиських або Галицьких князів) у 1550 році, була перенесена урядовим розпорядженням до міських мурів, де вона простояла що 1789 року.^[8] До княжої епохи відноситься також церква св. Димитрія, що розташовувалась на Замку, орієнтовно із середини XIII століття, і була розібрана у 1550 році.^[9]

Магдебурзьке (тевтонське) право

У 1339 році руський король Юрій II надав у Володимирі на Волині грамоту місту Сяноку, за якою воно отримало магдебурзьке право (історично одне з перших українських міст, які отримали його) і стало чималим торгово-ремісничим осередком. Також цією грамотою дідичним війтом ставав Бартек (Бартко) із Сандомира. Нову міську «осаду» (громаду) в Сяноку засновували біля старої, її мешканцями мали бути насамперед іноземні колоністи — німці, поляки, угорці (чи німці з Угорщини), русини. Стара міська громада керувалась у своїм житті надалі руським правом. Свідками у грамоті були записані два війти: Альберт de Bochnia і Бартоломей de Warssov — найправдоподібніше, місцеві війти з Королівства Русі^[10].

Після смерті Юрія II в 1340 році й до 1345 року Сянік, як і вся Перемишльська земля, входив до складу Галицько-Волинського князівства (Руського Королівства) під управлінням Дмитра Дедька.

У складі Польщі

У 1344—1345 рр. польський король Казимир ІІІ захопив Сянік і Сяноцьку землю і включив їх до складу Польщі. Археологічні знахідки значної кількості арбалетних стріл XIV століття, на думки вчених, можуть свідчити про битву переважаючих сил польського короля з захисникми Сяніка.^[11]

Міські права були підтверджені Казимиром ІІІ у 1366 році. Сянік став центром Сяноцької землі, яка входила до складу Руського воєводства Королівства Польського у 1434–1569 роках, Корони Польської Речі Посполитої — у 1569–1772 роках.^[12] (у складі Руського воєводства)^[13]; з другої половини 16 століття занепадає.

Надгробок сяніцького старости графа Себастьяна Любомирського. 1558, Сянок, Латинська церква

1566 року в місті трапилася велика пожежа, вціліли замок, францисканський костел, 5 домів, горішнє передмістя.^[14] 1612 року православні мешканці міста заборонили своєму наміснику о. Андрію виконувати розпорядження унійного єпископа Атанасія Крупецького. 1650 року старшина Сянока зачинила перед унійним єпископом двері, не дозволивши провести службу Божу.^[15]

4 липня 1648 року, в рамках Визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького, озброєні загони мешканців сіл Полонної, Ославиці, Вислока та Височан здобули Сяніцький замок.^[16] У 1668—1675 роках у Сяноці з перервами жив перемиський православний єпископ Антоній Винницький (відтоді перемиські єпископи у своєму титулі вживали додаток «сяніцький»). Міська церква стала кафедральним храмом Перемишльської єпархії.^[17]

У складі імперії Габсбургів

З 1772 року Сянок входив до складу Австрії як округове, а пізніше повітове місто королівства Галичини та Володимирії зі столицею у Львові. У середині ХІХ століття Сянік нараховував 2 500 мешканців, потім його населення почало зростати у зв'язку з будовою залізниці і деякою індустріалізацією: 1880 — 5 100, 1900 — 9000, 1921 — 12 100.

У 1914 р. за москвофільство 27 жителів було заарештовано і вислано до Талергофа.

Відомий діяч Іван Макух як представник організації «Централя відбудови краю» (Краків) контролював у Сяноку відновлювальні роботи у 1917—18 роках.

3 березня 1918 року в місті (як майже в усіх галицьких містах) відбулось «свято державності і миру» (віче) на підтримку дій уряду Української Народної Республіки, на якому були присутні близько 14 000 осіб.^[18]

Друга Польська Республіка

У ІІ Речі Посполитій (1918—1939) Сянок був центром повіту Львівського воєводства.

1 квітня 1931 р. до міста приєднане сусіднє село Посада Вільхівська^[19].

Друга світова війна

Відділок Українбанку в Сяноку. 1944 рік.

Під час Другої світової війни в місті діяв Український допомоговий комітет^[20]. Також діяло відділення Українбанку до 1944 року.

Полонізація

Табличка на залізничній станції, що сповіщає про 45 тисяч українців, вивезених з регіону у травні—червні 1947 року

Колишнє українське місто зазнало (так само, як північно-західна частина Сяніцького повіту, частково й околиці Сянока) полонізації^[21]; у 1880 українці становили 18 %, 1900 — 13,5 %; національний склад населення на 1.01.1939 у тис. і % такий: українці — 1,8 (11,5 %, вони здебільша вживали польську мову), поляки — 8,7 (56 %), євреї — 5,1 (32,5 %). Проте Сянік був осередком життя Східної Лемківщини. Там і прізвища українських діячів; з 1930 у Сяніку діяв музей «Лемківщина», у 1936—1944 Сянік був осідком Лемківської Апостольської Адміністратури. Українське життя пожвавилося у 1939—1944 (тоді кількість українців зросла до 3000), однак майже цілком занепало після примусового виселення українців з Лемківщини у 1946—1947 роках.

Демографія

Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року^[22][23]:

	Загалом	Допрацездатний вік	Працездатний вік	Постпрацездатний вік
Чоловіки	18884	3557	13453	1874
Жінки	20627	3399	12804	4424
Разом	39511	6956	26257	6298

Промисловість

Сучасний Сянік є промисловим містом. У місті розташовані завод з виробництва автобусів Autosan, підприємства харчової промисловості, ґумова та керамічна фабрики.

Музей

У Сяніку розташований регіональний музей (багаті українські фонди, зокрема ікони з колишнього українського музею «Лемківщина»), музей народного будівництва у Сяніку (пол. Muzeum Budownictwa Ludowego) скансенівського типу з багатими матеріалами з Лемківщини, Бойківщини й Надсяння (чимало українського матеріалу також у періодиці музею «Materiały …», з 1969), заснований 1958.
У Сяноку діє православна церква (Собор Святої Трійці).

Пам'ятки архітектури

• Сяноцький замок (сучасна будівля споруджена в 1523—1548, реставрована 1672—1674 і 1952—1953). Нині в замку є експозиція карпатської ікони, де презентовано понад 220 ікон, переважно лемківських, та інші фонди.
• Костел і монастир францисканців (XVII—XIX століття).
• Собор Святої Трійці (1784—1789).

Відомі люди

• Софія Гольшанська — королева Польщі, 4-а дружина короля Ягайла, часто проживала (після смерті чоловіка постійно) у місцевому замку.^[24]
• Іскрицький Олександр — український адвокат у місті, посол до Галицького сейму у 1883 році.^[25]
• Володимир Каранович — український лікар, доктор наук, громадсько-політичний діяч.
• Коковський Франц — український правник, письменник, журналіст, перекладач, мовознавець, етнограф, громадський діяч Сяноччини й Бережанщини. Один із організаторів таємного літературно-освітнього гуртка «Молода Україна».
• Хом'як Михайло — український журналіст, юрист, громадський діяч в Галичині, Канаді; адвокат у місті.
• Олександр Волошинович — український громадський діяч, представник сяніцького осередку Руської народної ради
• Богдан-Ігор Антонич — український поет, прозаїк, перекладач, літературознавець.
• Григорій Чайковський (1709—1757) — український художник.
• Мартин Мізерний (1910—1949) — український військовий діяч, з 1940 по 1942 рік був комендантом української допоміжної поліції в місті.

У місті помер український громадський і політичний діяч у Галичині, адвокат (доктор права) Антін Горбачевський^[26].

Парламентські посли від Сяніцького повіту

• Лапичак Яцко — посол до Галицького сейму у 1861—1866 роках.^[27]
• Жинчак Степан — посол до Галицького сейму у 1867—1869 роках.^[28]
• Коциловський Петро — посол до Галицького сейму у 1870—1876 роках.^[29]

Сяноцькі старости

• Ян Кобилянський (помер бл. 1441) — ловчий краківський, староста кам'янецький^[30]
• Пйотр Кміта — сандомирський, краківський воєвода
• Пйотр Кміта^[31]
• Єжи Авґуст Мнішек — краківський каштелян,^[32] один з ініціаторів Барської конфедерації

Сяноцькі каштеляни

• Генріх Андреас Каменецький
• Анджей зі Жмигроду Стадніцький^[31]

Поховані в Сяноку

• Горбачевський Антін Якович — український галицький громадський і політичний діяч у Галичині, адвокат (доктор права), співзасновник УНДП, посол до Галицького сейму, делегат Національної Ради ЗУНР.

Галерея

• 
  Площа Ринок
• 
  Магістрат
• 
  Собор Святої Трійці
• 
  Костел і монастир отців францисканів
• 
  Інтер'єр православного собору Святої Трійці
• 
  Вигляд на Сянік та Сян із Білої Гори

Примітки

1. Населення, площа та густота за даними Центрального статистичного офісу Польщі. Powierzchnia i ludność w przekroju terytorialnym w 2007. .
2. https://kam-pod.gov.ua/nashe-misto/mista-partneri
3. https://drohobych-rada.gov.ua/%D1%96%D0%BD%D0%B2%D0%B5%D1%81%D1%82%D0%BE%D1%80%D1%83/city-friend/
4. https://www.humenne.sk/Samosprava-mesta/Partnerske-mesta/
5. https://pastel.diplomatie.gouv.fr/cncdext/dyn/public/atlas/rechercheAtlasFrancaisEcran.html
6. Statut Miasta Sanoka. Rada Miasta Sanoka. Процитовано 28 грудня 2018.
7. Друль О. Сянок чи Сянік? // Zbruċ. — 2021. — 9 жовтня.
8. Грицак Е. Перемишль тому сто літ. — Перемишль : накладом товариства «Стривігор», друкарня А. Блюя, 1936. — С. 31.
9. Шематизм греко-католицького духовенства апостольської адміністрації Лемківщини 1936 року. — Львів : Накладом Апостольської адміністрації Лемківщини; передрук Ukrainian Museum and Liberary Stamford, 1970, — C. 152.
10. Грушевський М. Історія України-Руси. — Т. V. — С. 225—228.
11. Sanok/ Grad strzał spadł na obrońców gródka na Białej Górze w poł. XIV w. Nauka w Polsce (пол.). Процитовано 21 травня 2023.
12. "На південний захід від Перемишля великим містом був Сянік, замок якого захищав шлях на Угорщину. 1205 р. тут відбувся з'їзд княгині Романової з угорським королем Андрашем. Коли 1339 року останній галицько-волинський король Юрій II надав місту самоврядування на німецькому праві, навколо Сянока оброблялись поля і пасовища, на Сяні влаштовувалися «язи» для рибальства, в лісах займалися ще ловецтвом. Серед міщан, поряд з місцевими людьми, були угорці, німці і поляки. У місті згадуються різні ремісники: кравці, шевці, суконники, різники; кравці мали своє цехове приміщення, працювала лазня, в сусідньому Теребчі — млин. На угорському кордоні розташовувалася укріплена місцевість, що звалася Угорські Ворота. Червенська земля, КДП, т. 1, с. 209—211., МПГ, т. 2. — С. 626.
13. «Разом з приєднанням цих земель да Польщі рушила велика осаднича акція. Сюди почали напливати осадники з інших частин королівства. Король Казимир ІІІ дозволив створювати тут німецькі та інші осади. Ця територія покрита лісами і луками, а отже придатна для пасовищ, осадники заселяли в основному долини річок і потоків. Вслід за осадами почали засновуватись містечка. Біля Сянока (Sannig) привілеї отримали між іншими Кросно (нім. Krossen, бл. 1348), Яслиська (Hohenstadt, 1366), Тичин (Titschein, 1368), Риманів (Reinmanshau, 1376), Березів (Bresen, перед 1388), Заршин (Sehrschön, перед 1395), Дубецько (1407), Динів (Dϋnhof, перед 1423), Тирава Крулєвска (Königliche Thirau , сьогодні Мриголод, 1425), Яцимир (Iatschmir, 1437), Новотанець (Lobetans, 1444) і Лісько (1477). До наших днів збереглися костели з тих часів (XV/XVI стст.) в Гачові, Близнім і Гумниськах. […]» Саноцька Земля^{[недоступне посилання з червня 2019]}
14. Бендза М. З історії православної культури Сяніцької землі… — С. 166.
15. Бендза М. З історії православної культури Сяноцької землі… — С. 170.
16. Щерба Г. Богдан Хмельницький і Лемківщина // Лемківщина, ч. 3, осінь 1994 р.
17. Там само. — C. 171.
18. Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР. — Львів : Інститут українознавства НАН України; видавнича фірма «Олір», 1995. — іл. — С. 23. — ISBN 5-7707-7867-9.
19. Rozporządzenie Rady Ministrów z dnia 12 listopada 1930 r. o rozszerzeniu granic miasta Sanoka w powiecie sanockim, województwie lwowskiem. (пол.)
20. Кубійович В. Українці в Ґенеральній Губернії 1939-1941. — Буенос-Айрес : В-во Юліяна Середяка, 1975. — С. 130-131.
21. Колишнє місто Saanig зазнало полонізації (Walddeutsche^{[de][неавторитетне джерело]}) в кінці XVI ст.
22. GUS. Ludność w miejscowościach statystycznych według ekonomicznych grup wieku. Stan w dniu 31.03.2011 r. [Населення статистичних місцевостей за економічними групами віку. Стан на 31.03.2011]. Процитовано 12 серпня 2018.
23. Згідно з методологією GUS працездатний вік для чоловіків становить 18-64 років, для жінок — 18-59 років GUS. Pojęcia stosowane w statystyce publicznej [Терміни, які використовуються в публічній статистиці]. Процитовано 14 серпня 2018.
24. Бендза М. З історії православної культури Сяноцької землі… — C. 165.
25. Чорновол І. 199 депутатів Галицького сейму. — Львів : Тріада плюс, 2010. — С. 109; 134. — (Львівська сотня). — ISBN 978-966-486-089-2.
26. Левенець Л., Мельничук Б. Горбачевський Антін Якович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 392. — ISBN 966-528-197-6.
27. Чорновол І. 199 депутатів Галицького Сейму… — С. 104.
28. Чорновол І. 199 депутатів Галицького Сейму… — С. 105.
29. Чорновол І. 199 депутатів Галицького Сейму… — С. 107—108.
30. Kamiński A. Kobylański (Kobyleński) Janusz z Kobylan h. Grzymala (zm. ok. 1441) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków, 1967. — T. ХІІІ/2, zeszyt 57. — S. 163. (пол.)
31. Kmitowie (01) [Архівовано 20 жовтня 2013 у Wayback Machine.] (пол.)
32. Mniszchowie [Архівовано 21 вересня 2013 у Wayback Machine.] (пол.)

Джерела та література

• Бендза М. З історії православної культури Сяноцької землі // Український історичний журнал. — К., 2009. — № 5 (482) (вересень—жовтень). — С. 159—179. — ISSN 0130-5247.
• Вортман Д. Я. Санок (укр. Сянік/Сяник, пол. Sanok, нім. Saanig) // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 449—450. — ISBN 978-966-00-1290-5.
• Друль О. Сянок чи Сянік? // Zbruċ. — 2021. — 9 жовтня.
• Кубійович В. Сянік, Сянок // Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3. — Т. 8. — С. 3118—3119.
• Кабачій Р. Лемків край // Український тиждень. — 2010. — № 12 (125) (26 березня — 1 квітня). — С. 62—65.
• Тарнович Ю. Княже місто Сянік. — Краків : Українське Видавництво, 1941. — 32 с.
• Bańkosz R. Cerkwie Szlaku Ikon. — Krosno, 2010. (пол.)