Саламанкська школа
З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Саламанкською школою (ісп. Escuela de Salamanca) називають ренесанс думки серед іспанських та португальських богословів, що працювали в різних областях інтелектуальної сфери, спираючись на інтелектуальний та педагогічний доробок Франсиска де Віторія. З початку XVI століття традиційна католицька концепція людини та її відношення до Бога і світу стали зазнавати дедалі більшого тиску з боку гуманізму, протестантської Реформації та нових географічних відкриттів з їхніми наслідками. Нове мислення школи допомагало впоратися з цими проблемами. Школа отримала назву за Університетом Саламанки, де працювали де Віторія й інші представники школи.
Саламанкська школа | |
Названо на честь | Саламанкський університет |
---|---|
Країна |
![]() |
Провідні діячі школи, богослови та юристи Франсиско де Віторія, Домінго де Сото, Мартін де Аспількуета (або Аспілікуета), Томас де Меркадо і Франсиско Суарес, були дослідниками природного права і моралі, що заповзялися примирити вчення Томи Аквінського з новим політико-економічним порядком. Їхні дослідження були зосереджені на людині та її практичних проблемах (моралі, економіці, юриспруденції тощо). Кожен з них мав конкретний обсяг спільної роботи, і ще було ристалищем, на якому випробовувалися розбіжності, що часом викликали палкі дебати в рамках школи.
Школу Саламанки в широкому сенсі можна розділити на дві вужчі: «Salmanticenses» та «Conimbricenses» з Університету Коїмбри. Першу започаткував Франсиско де Віторія (1483–1546), вона досяла своєї вищої точки при Домінго де Сото (1494-1560). «Conimbricenses» були єзуїтами, які, з кінця XVI століття перехопили у домініканців інтелектуальне керівництво католицького світу. До єзуїтів належали Луїс де Моліна (1535–1600), Франсиско Суарес (1548–1617) та Джованні Ботеро (1544–1617), який продовжив традицію школи в Італії.
Юридична доктрина Саламанкської школа покінчила із середньовічним поняттям права, висуваючи поняття свободи, незвичне в тогочасній Європі. Природні права людини опинилися, в тій чи іншій формі, в центрі уваги, зокрема права людини як тілесної істоти (право на життя, економічні права такі як право на власність) і права людини як духовної істоти (право на свободу думки і людську гідність).
Школа Саламанки переглянула концепцію природного права: це право, породжене самою природою, йому підпорядковане все, що є в природному порядку речей. Висновок такий: оскільки всі люди мають однакову природу, вони мають однакові права на життя і свободу. Такі погляди були новими в Європейській думці і йшли врозріз з поширеною в Іспанії та Європі думкою, що люди корінних народів американського континенту не мають таких прав.