Августо Піночет
президент Чилі (1974–1990), головнокомандувач Збройних сил Чилі, пожиттєвий сенатор Чилійського парламенту / З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Шановний Wikiwand AI, Давайте зробимо це простіше, відповівши на ключові запитання:
Чи можете ви надати найпопулярніші факти та статистику про Піночет?
Підсумуйте цю статтю для 10-річної дитини
Авгу́сто Хосе́ Рамо́н Піноче́т Уга́рте (також Авґусто[1][2] та Аугусто[3], ісп. вимова: [awˈɣusto]; ісп. Augusto Jose Ramon Pinochet Ugarte; 25 листопада 1915, Вальпараїсо — 10 грудня 2006, Сантьяго) — чилійський генерал, політик і диктатор, який правив Чилі з 1973 по 1990 роки, спочатку як голова Військової хунти Чилі (1973—1981), а в 1974 році хунтою був призначений Президентом Республіки[4][5][6][7]. Його правління має багато прихильників серед правих, насамперед через створення в Чилі під час військового режиму вільної ринкової економіки, інтегрованої до світової економіки, і сильну присутність приватного сектора. Ця зміна в економічній моделі призвела до швидкого макроекономічного зростання, яка перетворила Чилі на одну з країн із найбільшим економічним бумом і найвищим рівнем людського розвитку у Латинській Америці.
Авгу́сто Хосе́ Рамо́н Піноче́т Уга́рте Augusto Jose Ramon Pinochet Ugarte | ||||
Офіційне фото Августо Піночета | ||||
| ||||
---|---|---|---|---|
17 грудня 1974 — 10 грудня 1990 | ||||
Попередник: | Сальвадор Альєнде Ґоссенс | |||
Наступник: | Патрісіо Айлвін | |||
| ||||
23 серпня 1973 — 11 березня 1998 | ||||
Попередник: | Карлос Пратс | |||
Наступник: | Рікардо Ісурьєта | |||
| ||||
11 березня 1998 — 4 липня 2002 | ||||
Ім'я при народженні: | ісп. Augusto José Ramón Pinochet Ugarte | |||
Народження: |
25 листопада 1915(1915-11-25) Вальпараїсо, Чилі | |||
Смерть: |
10 грудня 2006(2006-12-10) (91 рік) Сантьяго, Чилі | |||
Причина смерті: | інфаркт міокарда | |||
Національність: | чилієць | |||
Країна: | Чилі | |||
Релігія: | католик | |||
Освіта: | Чилійський університет | |||
Партія: | безпартійний | |||
Рід: | Pinochet familyd | |||
Шлюб: | Лусія Іріарт | |||
Діти: | Lucía Pinochetd і Августо Піночет Іріартd | |||
Військова служба | ||||
Роки служби: | 1931–2006 | |||
Приналежність: | Чилі | |||
Рід військ: | піхота | |||
Звання: | Генерал-капітан | |||
Командував: | Збройні сили Чилі | |||
Битви: | Військовий переворот у Чилі | |||
Автограф: | ||||
Нагороди: | ||||
Висловлювання у Вікіцитатах | ||||
Роботи у Вікіджерелах |
За підтримки Сполучених Штатів Піночет дійшов до влади в Чилі внаслідок військового перевороту 11 вересня 1973 року, який повалив демократично обраний соціалістичний уряд Народної єдності президента Сальвадора Альєнде, фінансованого КДБ СРСР[джерело?] й поклав край цивільному правлінню. Для перевороту та консолідації влади після нього підтримка США мала вирішальне значення[8][9][10][upper-alpha 1]. Альєнде призначив Піночета головнокомандувачем чилійською армією 23 серпня 1973 року, а до цього з 1972 року очолював Генеральний штаб[11]. У грудні 1974 року правляча військова хунта спільним декретом призначила Піночета Верховним Главою нації, однак не отримавши підтримки одного з ініціаторів перевороту генерала ВПС Густаво Лі[12]. Після свого приходу до влади Піночет переслідував лівих, соціалістів і критиків режиму, призвівши до страти від 1200 до 3200 осіб[13], інтернування понад 80 000 осіб і катувань десятків тисяч[14][15][16]. За даними чилійського уряду кількість страчених і зниклих безвісти склала 3095 осіб[17]. За вказівкою режиму Піночета в кінці листопада 1975 року, напередодні 60-річчя з дня народження, розпочалася операція «Кондор»[18].
Під впливом «чиказьких хлопців», орієнтованих на вільний ринок, військовий уряд Піночета здійснив економічну лібералізацію, включаючи стабілізацію валюти, скасував захисні тарифи для місцевої промисловості, заборонив профспілки й приватизував соціальне забезпечення і сотні державних підприємств. Деякі державні об'єкти для політично пов'язаних осіб були продані за ціну нижчу за ринкову, зокрема для зятя Піночета[19]. Режим здійснював цензуру індустрії розваг як спосіб нагородити своїх прихильників і покарати противників[20]. Така політика призвела до економічного зростання, однак критики стверджують про різке зростання економічної нерівності й пояснюють цю політику руйнівними наслідками валютної кризи чилійської економіки 1982 року[21][22]. Впродовж більшої частини 1990-х рр. Чилі мала найефективнішу економіку Латинської Америки, хоча спадок реформ Піночета досі залишається предметом суперечок[23]. За роки його правління його статок значно зріс завдяки десяткам банківських рахунків, що були таємно відкриті за кордоном, та скупці нерухомості. Згодом його притягали до відповідальності за розтрату коштів, податкове шахрайство і можливі комісійні, стягнуті за укладення угод на продаж зброї[24].
17-річне правління отримало правове оформлення через суперечливий плебісцит 1980 року, який затвердив нову конституцію, розроблену призначеною урядом комісією. На плебісциті 1988 року 56 % населення проголосувало проти продовження повноважень Піночета на посаді президента, що призвело до демократичних виборів президента та Конгресу. Після відставки в 1990 році Піночет залишився головнокомандувачем чилійською армією до 10 березня 1998 року, після чого став пожиттєвим сенатором відповідно до його Конституції 1980 року. Проте під час візиту до Лондона 10 жовтня 1998 року він був заарештований за міжнародним ордером на арешт через численні порушення прав людини. В ході судового розгляду він був звільнений за станом здоров'я і 3 березня 2000 року повернувся до Чилі. У 2004 році суддя Хуан Гузман Тапіа постановив, що Піночет за медичними показниками готовий брати участь у суді й помістив його під домашній арешт[11]. До своєї смерті 10 грудня 2006 року в Чилі проти нього висунули 300 обвинувачень у численних порушеннях прав людини під час 17-річного правління, ухиленні від сплати податків і розтраті коштів під час і після правління[25]. Його також обвинувачували в корупції і привласненні не менше ніж 28 мільйонів доларів США[26].