Підпалий Володимир Олексійович

Володи́мир Олексі́йович Підпа́лий (нар. 9 травня 1936(19360509), село Лазірки, на той час районний центр Полтавської області — пом. 24 листопада 1973, Київ) — український поет, прозаїк, перекладач. Батько українського поета Андрія Підпалого.

Підпалий Володимир Олексійович
Народився	9 травня 1936(1936-05-09) с. Лазірки
Помер	24 листопада 1973(1973-11-24) (37 років) Київ
Поховання	Байкове кладовище
Країна	СРСР
Національність	українець
Діяльність	поет, прозаїк, перекладач
Alma mater	Філологічний факультет Київського університету[d]
Мова творів	українська
Роки активності	1958—1973
Діти	Підпалий Андрій Володимирович

Життєпис

Мати Ольга Власенко — козачка з хутора Макарівщини, батько Олексій Лукович — виходець, з козаків, з-під Великої Багачки. Батько працював на залізниці, захоплювався садівництвом та бджільництвом. На дев'ятому році мати була вже круглою сиротою і наймитувала в Лубнах. Батько Володимира Підпалого загинув у 1943 році форсуючи Дніпро під Києвом. Мати померла 21 січня 1957 року під час служби сина на флоті.

Володимир Підпалий навчався у Величанській семирічній та Лазірківській середній школах. За власним свідченням, любив історію, літературу та не розумів точних наук. В школі багато читав. У 1953 році закінчив 10 класів. Працював у МТС, колгоспі. 1955 року був мобілізований на флот.

У 1957 році демобілізувався (через хворобу ніг) та вступив до Київського університету на філологічний факультет (український відділ), який закінчив 1962 року.

Перші вірші надрукував у 1958 році в газетах «Молодь України» та «Зміна». В Державному видавництві художньої літератури УРСР у 1963 році вийшла перша збірка «Зелена гілка», роком пізніше — «Повесіння» у видавництві «Радянський письменник».

Працював старшим редактором поезії у видавництві «Радянський письменник». Збірка «Тридцяте літо» (1966), «В дорогу — за ластівками» (1968), «Вишневий світ» (1970), посмертно — «Сині троянди» (1979), «Поезії» (1982), «Береги землі» (1986), «Кожна бджілка — немов лічилка» (1991), «Сковородинські думи» (2002), «Золоті джмелі» (2011). До Спілки письменників був прийнятий у 1972 році.

Могила Володимира Підпалого

Ознаки променевої смертельної хвороби (отруєння радіоактивними матеріалами) почали шквально розвиватись в другій половині дня 22 лютого 1972 року. Побутує версія,^[де?] що Володимира Підпалого було отруєно саме цигаркою.^{[джерело?]} До вбивства причетні співробітники зведеного відділу 5 управління КДБ УРСР. Це був акт терору як частина загальної операції «Блок» направленої на ліквідацію духовного та інтелектуального опору окупації.^{[джерело?]}

Смерть Підпалого та інспіроване божевілля Василя Діденка обірвали стилістичний розвиток лірики 60-их років в українській поезії. В цьому контексті варто згадати публічні доноси літературних осіб близьких до КДБ СРСР. Похорон Володимира Підпалого став протестом проти смертельної брутальності тоталітарної радянської влади до митців і зокрема до Володимира Підпалого.

Володимир Підпалий помер 24 листопада 1973 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 33).

Творчість

Творчість Володимира Підпалого в прижиттєвих збірках запропонувала нову базовану на національній традиції поетичну пропозицію від ідей лірики 60-их, аж до естетики «тихої лірики», суть якої у медитаційних роздумах єдності людини, живого, світу і народу, гармонійності глибини і співмірності людини з найменшим у світі і самим світом, ціннісній орієнтації в медитативному осягненні незнищенних вартостей і сенсу життя, пейзажності і гармонії з природною стихією, зверненням до історичної пам'яті. Створення іншого, непов'язаного з пропагованим «мистецтвом прогресу», смислу, апеляція до людської гідності і гармонії як суті світу. В укладеній поетом рукописній збірці «Синя птиця», поезії з якої були опубліковані в посмертній збірці «Сині троянди», а в авторському варіанті в книжці «Золоті джмелі», посилилась екзестенційна медитативність та філософічність з поглибленням елегійності та усвідомленням єдності поетичної культурної спадщини.

Література

• 2006 — в серії «Урок літератури» видавництво «Веселка» видало накладом 2000 навчальне видання «Любов'ю землю обігріти», в яке увійшли поезії, біографічні та методичні матеріали.
• 2011 — опубліковано книгу «Золоті джмелі» (ISBN 9667430332), яка представляє повний поетичний доробок Підпалого та спогади багатьох письменників про нього.
• Віктор Жадько. Некрополь на Байковій горі. — К.,2008. — С.48, 167, 274.
• Віктор Жадько. Український некрополь. — К.,2005. — С.264.
• Віктор Жадько. У пам'яті Києва. — К.,2007. — С.341.
• Пішов у дорогу — за ластівками: Спогади про Володимира Підпалого / Упорядники: Ніла Підпала, Олег Рарицький; передмова Олега Рарицького; примітки Ніли Підпалої. — Кам'янець-Подільський: ПП «Медобори-2006», 2011. — 496 с.

Посилання

• Підпалий Володимир Олексійович // Шевченківська енциклопедія : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2015. — Т. 5 : Пе—С. — С. 129-130.
• http://chtyvo.org.ua/authors/Pidpalyi_Volodymyr/ [Архівовано 31 січня 2017 у Wayback Machine.]
• Володимир Підпалий: Біографія [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.]
• Володимир Підпалий: Твори [Архівовано 27 травня 2010 у Wayback Machine.]
• Підпалий Володимир на сайті Українська література [Архівовано 18 липня 2010 у Wayback Machine.]
• Добірка віршів Володимира Підпалого в журналі Вітчизна № 1-2, 2006 р. [Архівовано 5 червня 2009 у Wayback Machine.]

• [Архівовано 9 березня 2016 у Wayback Machine.]
• Золоті джмелі (збірка) [Архівовано 1 січня 2017 у Wayback Machine.]
• Вишневий світ [Архівовано 19 лютого 2017 у Wayback Machine.]
• У Дорогу За Ластівками
• В дорогу за ластівками (збірка) [Архівовано 2 травня 2017 у Wayback Machine.]