Павликіани
З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Павликіани (вірм. Պաւլիկեաններ) — християнська адопціоністська секта, що існувала в VII—IX століттях у Вірменії та східних фемах Візантійської імперії. З нею був пов'язаний мілітаризований рух. У Середньовіччі павликіан звинувачували в прихильності до гностицизму та маніхейства.
Засновником секти був вірменин Костянтин, який прийняв ім'я Сильвана. Він об'єднав у своєму вченні християнську доктрину з дуалістичними поглядами. Через переслідування у Візантії, павликіани у IX столітті переселилися в ту частину Вірменії, що була під владою Аббасидського халіфату. Приблизно у 844 році, вони утворили свою власну державу поблизу Тефріке. Звідти вони робили рейди на територію Візантії до початку 870-х років. При басилевсі Василі I візантійці знищили їхню державу, однак ті з павликіан, котрі' не бунтували, продовжували жити в різних частинах імперії. Костянтин V переселив багатьох із них у Фракію. Поступово секта занепадала. У XVII ст. частина павликіан переселилася в околиці міста Банат, що було тоді під владою Австрії. Там вони відомі як банатські болгари, які, утім є звичайними католиками.
Зародилася в VII столітті у Вірменії, в VIII—IX століттях набуло широкого поширення в Малій Азії і європейських володіннях Візантійської імперії. Своєю метою павликіани вважали збереження споконвічної чистоти християнства, звільнення його від усіх «елементів» язичництва та ідолопоклонства. У Східній Вірменії аналогом павликіан були тондракійці. Назва «павликіани» дана їм їх противниками; самі вони називали себе просто «християнами», в той час, як послідовників церков Візантійської імперії вони іменували «ромеями», вважаючи їх відступниками від істинного вчення Христа. Назва «павликіани» походить від імені апостола Павла, якого павликіани, імовірно, шанували вище інших апостолів. Основне ядро руху становили селяни і частково міські низи, хоча послідовники павликіан були в різних прошарках суспільства. Головними збереженими до наших днів джерелами з історії павликіан є праці вченого ченця Петра Сицилійського і патріарха Фотія.