Нобілітет
З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Нобілітет (від лат. Nobilitas — знать, та лат. nobiles — знатний, благородний) — в Давньоримській республіці правлячий стан рабовласницького класу з патриціїв і багатих плебеїв. У царську епоху знаттю були виключно патриції. В наслідок довгої боротьби плебеїв за свої політичні права (V—IV ст. до. н. е.), останні поступово отримали право обіймати вищі державні посади. За часів Республіки родина набувала популярності, якщо її представники виконували курульні магістратури (курульний едилітет, претуру, консулат). У міру допуску до курульних посад плебеїв складалась верства плебейської знаті, яка, разом з патриціями, утворила патриціансько-плебейський курульний нобілітет (IV—III ст. до н. е.). На рубежі III—II ст. до н. е. коло знаті (нобілів) звузився: знатність стала займатися виконанням тільки консульської посади, — сформувався консульський нобілітет в складі приблизно 20 патриціанських і 30 плебейських родин.
Термін «Nobilität» використовувався ще Теодором Моммзеном в його «Римській історії» (др. пол. XIX століття). Однак, на початку XX століття німецький антикознавець Маттіас Гельцер[en] став першим трактувати нобілітет як правлячий замкнутий стан римлян, чиїми предками протягом декількох поколінь були консули. На його думку, нобілі використовували відносини патронату-клієнтели і amicitia (дружби з етичними зобов'язаннями) для підтримки своїх кандидатур на виборах консулів і зосередили в своїх руках всю реальну владу в Римській державі. Нова концепція справила великий вплив на розвиток уявлень про давньоримську політику; серед її послідовників — Фрідріх Мюнцер[en], Рональд Сайм, Лілі Росс Тейлор та інші. Згодом, однак, основні положення концепції М. Гельцера були переглянуті (зокрема, П. Брантом і Ф. Мілларом).