Незалежна Держава Хорватія (хорв. Nezavisna Država Hrvatska, NDH) — маріонеткова держава[1][2] країн Осі. Заснована 10 квітня 1941 року після того, як Королівство Югославію окупували війська країн Осі. Незалежна Держава Хорватія де-юре була монархією і італійським протекторатом під владою короля італійського походження Томіслава II, а де-факто владу в країні мав рух Усташів. Країна географічно складалася з територій сучасної Хорватії, Боснії і Герцеговини та частини сучасної Сербії. Межувала з нацистською Німеччиною на північному заході, Угорським королівством на північному сході, військовою адміністрацією Сербії (об'єднаний німецько-сербський уряд) на сході, Чорногорією (італійський протекторат) на південному сході, Італією уздовж своєї берегової області та на півночі з італійською Провінцією Любляна.
| хорв. Nezavisna Država Hrvatska нім. Unabhängiger Staat von Kroatien італ. Stato indipendente di Croazia Незалежна Держава Хорватія | |||||||||||
| маріонеткова держава країн Осі | |||||||||||
| |||||||||||
| |||||||||||
.svg) | |||||||||||
| Столиця | Загреб 44°48′ пн. ш. 15°58′ сх. д.H G O | ||||||||||
| Мови | хорватська | ||||||||||
| Релігії | Римо-католицька церква, іслам, лютеранство, та Хорватська православна церква | ||||||||||
| Державний устрій | маріонеткова держава (монархія) | ||||||||||
| Король (1941-1943) / Поглавник (1943-1945) | |||||||||||
| - 1941-1943 | Томіслав II (король) | ||||||||||
| - 1943-1945 | Анте Павелич (поглавник) | ||||||||||
| Прем'єр-міністр | |||||||||||
| - 1941-1943 | Анте Павелич (поглавник) | ||||||||||
| - 1943-1945 | Нікола Мандич | ||||||||||
| Історичний період | Друга світова війна | ||||||||||
| - Засновано | 10 квітня 1941 | ||||||||||
| - Ліквідовано | 8 травня 1945 | ||||||||||
| Площа | |||||||||||
| - 1941 | 115 133 км2 | ||||||||||
| Населення | |||||||||||
| - 1941 | 6 300 000 осіб | ||||||||||
| Густота | 54,7 осіб/км² | ||||||||||
| Валюта | Хорватська куна | ||||||||||
| |||||||||||
| |||||||||||
.svg){kind=small}
.svg)
.svg)
_crowned.svg){kind=small}
За декількома винятками, Незалежну Державу Хорватію визнали лише країни Осі та країни під їхньою окупацією.[3] Держава мала свої власні посольства в декількох країнах Європи, зокрема в Третьому Рейху, Італії, Словаччині, Угорщині, Румунії, Болгарії, Фінляндії, Іспанії і Японії. Італія, Швеція, Швейцарія, Данія, Португалія, Аргентина і Франція мали власні консульства в Загребі.[4][5]
НДХ зберегла придворну систему Королівства Югославії, лише відновивши назви в їхніх початкових формах. Судова влада Незалежної Держави Хорватії складалася зі 172-х місцевих судів, 19-ти окружних судів, адміністративного суду, Верховного Суду і апеляційного суду в Загребі і в Сараєво.[6]
Валютою НДХ була хорватська куна. Югославську залізницю поділили на Хорватську державну залізницю в Хорватії і Сербську державну залізницю в Сербії.[7][8]
Уряд
Фактичним керівником Незалежної Держави Хорватія був Анте Павелич, який отримав свій титул Поглавник (керманич) від руху Усташів. Він був відомий за цим титулом протягом війни, попри його поточну посаду. З 1941—1943, поки країна була де-юре монархією, він був прем'єр-міністром. Вплив номінального голови держави — короля — був подібний до Італії в той час, коли посаду прем'єр-міністра займав Беніто Муссоліні. Проте після капітуляції Італії він став керувати державою як «поглавник» держави замість Томіслава II. Анте Павелич також займав посаду прем'єр-міністра до початку 1944 року, коли призначив Ніколу Мандича замість себе.[9]
Найвпливовішими силами були Хорватська селянська партія (HSS) і Католицька церква. Всі, хто опонував і/або загрожував усташам, були оголошені поза законом. Хорватську селянську партію заборонили 11 червня 1941 року, а її голову Владка Мачека запроторили в концтабір Ясеноваць.
Хорватський державний парламент
Хорватський державний парламент скликали в 1942 році, але збори відбувалися лише 10 разів. 24 січня 1942 року він оголосив Офіційний декрет про Хорватський державний парламент.[10] Цей закон установив п'ять критеріїв для отримання запрошення від уряду усташів: живі хорватські представники до Хорватського парламенту 1918 року, живі хорватські представники до Югославського парламенту, члени Хорватської партії права від 1919 року, певні посадові особи Верховної ланки усташів і два члени німецької національної асамблеї.[10] 204 особи були оголошені парламентарями, на парламентському скликанні була присутня 141 особа. З 204 депутатів 93 були членами Хорватської селянської партії і 56 з них прибули на скликання.[10]
Географія
При заснуванні НДХ точні кордони не були встановлені.[11] Приблизно через місяць після утворення держави істотні шматки населеної хорватами території передали її союзникам по Осі, Королівству Угорщина і Королівству Італія.
- 13 травня 1941 уряд підписав угоду з Нацистською Німеччиною про демаркацію кордонів[12].
- 19 травня дипломати НДХ та Італії підписали Римські угоди. Велику частину хорватських земель анексувала Італія: Далмацію (у тому числі Спліт і Шибеник), майже всі Адріатичні острови (у тому числі Раб, Крк, Вис, Корчула, Млєт) і деякі інші маленькі області, як, наприклад, Которська затока, частини Хорватського Примор'я і область Горський Котар.
- 7 червня уряд НДХ оголосив закон, який демаркував його східний кордон із Сербією.[12]
- 27 жовтня НДХ і Італія досягли угоди про кордон Хорватії з Чорногорією.
- 8 вересня 1943 Італія капітулювала. Після цього НДХ офіційно заявила, що Римські угоди і Рапальський договір (з 1920, який надавав Істрію, Рієку, Задар Італії) не є дійсним[13]. Німецький міністр закордонних справ Ріббентроп офіційно оголосив, що передає НДХ територію, яка відійшла Італії за Римськими угодами[13]. Але більшість території була підконтрольна югославським партизанам. 11 вересня міністр закордонних справ НДХ Младен Лоркович прийняв ноту від німецького консула Зігфріда Каше зачекати з рішенням щодо Істрії. Проте Німеччина вже анексувала Істрію та Рієку і включила їх в Операційну Зону Адріатичного узбережжя[13]. Задар окупували виключно німці, місто вважали частиною маріонеткової Італійської Соціальної Республіки.
Меджимурська жупанія і південна частина Барані були анексовані Королівством Угорщина. Проте НДХ продовжувала відстоювати свої права, називаючи адміністративну провінцію з центром в Осієку великою жупою Бараня, незважаючи що цей регіон був розташований поза межами її контролю.
Адміністративний поділ
НДХ мала три рівні поділу: великі жупи, котари (райони) і громади (муніципалітети). На час її заснування держава мала 22 великі жупи (Velike župe), 142 котари і 1006 муніципалітетів.[14][15] Це перелік великих жуп:
|
|
|
Див. також
Примітки
Джерела
Wikiwand in your browser!
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
