Неврологічне обстеження
З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Неврологічне обстеження (англ. neurological examination) — варіант фізикального обстеження, який застосовується під час медичної діагностики пацієнтів із підозрою на неврологічні хвороби і розлади. Включає оцінку стану сенсорних нейронів і моторних реакцій, особливо рефлексів, щоб визначити, чи є порушення в роботі нервової системи. Проводиться для виявлення як уражень центральної нервової системи (ЦНС), так і периферичної нервової системи.
На відміну від деяких інших медичних спеціальностей, де захворювання є візуально видимими (як то дерматологія, офтальмологія тощо) або часто виявляються за допомогою пальпації як от в абдомінальній хірургії, неврологічна патологія характеризується станами, які можна виявити часто лише за допомогою спеціальних методів обстеження та логічної дедукції. Для інтерпретації симптомів і ознак, які спостерігаються під час неврологічного огляду, потрібні певні роздуми та інтуїція. Ці особливості роблять неврологічний анамнез і специфічне (неврологічне) фізикальне обстеження водночас складним і корисним. Неврологічне обстеження може бути особливо потрібним для пацієнтів у критичному стані, оскільки багато пацієнтів, які поступили до відділення інтенсивної терапії, мають уже існуючі або набуті неврологічні розлади, які значно впливають на короткострокові та довгострокові результати лікування їх.
Правильно проведений неврологічний огляд малодосвідченим лікарем може зайняти 90 хвилин або й триваліше. Досвідчені неврологи на це витрачають значно менше часу і часто можуть швидко виявити та інтерпретувати основні ознаки клінічного стану пацієнта. Те, що може здатися складною проблемою для лікаря первинної ланки, може виявитися простим для спеціаліста, а консультація невролога може допомогти уникнути розлогої діагностики.
Невролог має відзначати на початку огляду навіть особливості заходу пацієнта до кабінету обстеження. Якщо хворий це робить з натужністю, то це означає, що він може мати фізичні проблеми, які заважають повноцінній рухливості, або мати депресію, пригніченість, сором'язливість тощо. Якщо пацієнт входить надто афективно, то він може бути збудженим, занадто схвильованим, навіть агресивним. Різкі та рвучкі рухи можуть бути у разі підвищеного чи зниженого м'язового тонусу. Це відбувається за обмеження закінченості руху, яке буває після інсульту; за екстрапірамідних розладів при паркінсонізмі, хореї тощо, деяких спадкових нервово-м'язових захворюваннях. Взявши до уваги ці спостереження, невролог здатен передбачити подальші об'єктивні дані та прискіпливіше до них поставитися.
Об'єктивним показником оцінювання стану пацієнта є вираз обличчя, який, зазвичай, корелює з розумовою і психічною діяльністю. Проте іноді через травми кісток і м'язів обличчя, операцій у частки хворих на дитячий церебральний параліч зовнішні показники можуть не корелювати з рівнем інтелекту. Діагностичне значення має гримаса фізичного або психологічного страждання. Мімічні прояви страху, озирання хворого можуть бути обумовлені як реальною небезпекою, так і психічним розладом. Про нього ймовірно свідчать незвичайні прислуховування пацієнта, озирання, погляд його крізь лікаря тощо. Можлива й агравація, коли обстежуваний прагне констатації лікарем більш тяжкого його стану, ніж він є в реальності.
Неврологічне обстеження окрім первинних вражень первинного огляду включає збір анамнезу, який дозволяє неврологу визначити проблему пацієнта і разом із результатами огляду в більшості випадків допомагає сформулювати первинний діагноз. При вивченні анамнезу звертається увага на виявленні терміну появи симптомів: з'явилися раптово, гостро чи поступово; чи зберігаються тривалий час. Встановлюють, чи був перебіг захворювання статичним, прогресуючим, рецидивуючим чи ремітуючим. Виявляють супутні прояви, як то біль десь по тілу, головний біль, нудота, блювання, запаморочення, оніміння, слабкість і судоми.
Біль слід максимально розшифрувати за такими пунктами:
- розташування;
- іррадіація;
- якість;
- тяжкість;
- сприяючі фактори;
- фактори полегшення;
- добові або сезонні коливання.
З появою комп'ютерної томографії (КТ) на початку 1970-х років клінічну роль невролога було поставлено під сумнів. Невролог Макдональд Крітчлі (MacDonald Critchley[en]), якого запитали, яким, на його думку, буде майбутнє неврології в епоху КТ, відповів: «КТ-сканування зніме тіні неврології, але музика все одно залишиться». Ці слова досі характеризують роль неврологічного обстеження, незважаючи на появу МРТ, позитрон-емісійної томографії (ПЕТ) та функціональної нейровізуалізації всіх типів.
Було висказано, що «неврологія зобов'язана своїм розладам більше, ніж ці розлади неврології». Це тому, що багато знань отримано з попередніх спостережень неврологічних захворювань, тому що епоніми для діагнозів іноді були довгими, а також тому, що раніше пропонувалося так мало в лікуванні, тому неврологію висміювали як таку, яка «зациклена на діагностиці, й відводить мало засобів для лікування». Проте технологічні досягнення змінили це сприйняття.