![cover image](https://wikiwandv2-19431.kxcdn.com/_next/image?url=https://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/d/d7/Latvia_adm_location_map.svg/languk-640px-Latvia_adm_location_map.svg.png&w=640&q=50)
Монумент Свободи (Рига)
З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Шаблон:Визначна пам'ятка: невідомі параметри: замовникШаблон:Визначна пам'ятка: невідомі параметри: розмір_зображення
Монумент Свободи | |
---|---|
![]() | |
56°57′05″ пн. ш. 24°06′47″ сх. д. | |
Тип | пам'ятник |
Статус спадщини | мистецька пам'ятка національного значенняd[1] |
Країна | ![]() |
Розташування | Центральний район[d][1] |
Архітектор | Ернест Шталберг[en] |
Матеріал | граніт, травертин, залізобетон, мідь |
Висота | 42 ± 1 м |
Засновано | 1935[1] |
![]() | |
![]() |
Монуме́нт Свобо́ди (латис. Brīvības piemineklis) розташований на однойменному бульварі в самому центрі Риги, неподалік Старого міста. Меморіал споруджений як данина пам'яті воякам, що пожертвували життям під час війни за незалежність Латвії (1918—1920). Символізує свободу, національну єдність та незалежність цієї балтійської країни[2]. Пам'ятник звели у рекордні строки й урочисто відкрили 18 листопада 1935 року. Він виготовлений з червоного та сірого граніту, травертину, залізобетону та міді. Нині площа навколо монументу слугує місцем для проведення численних громадських зібрань та офіційних церемоній.
Скульптури та барельєфи Монумента Свободи, об'єднанні в 13 композиційних груп, персоналізують латиську історію, культуру та духовні цінності. Архітектурна пам'ятка містить 4 розташованих один на одному яруси, що зменшуються у розмірі від основи до вершини. Центральною складовою є стела заввишки 42,7 метра, яку увінчує бронзова фігура «Свободи» — молодої дівчини, відомої серед латишів як Мільда. У високо піднятих руках вона тримає три позолочені зірки, що символізують культурно-історичні регіони: Курземе, Відземе й Латгале. Сама концепція Монумента Свободи належить видатному латиському скульптору Карлісу Зале, що переміг у державному конкурсі на кращу «меморіальну колону» з проєктом «Сяє, як зірка!». Творчий задум Зале втілив архітектор Ернест Шталберг. Будівельні роботи фінансувалися коштом добровільних пожертвувань громадян.
Після приєднання Латвії до СРСР в 1940 р. висловлювались плани знесення Монумента Свободи й відновлення дореволюційної статуї Петра I, але ці пропозиції не були реалізовані. Часто порятунок пам'ятки приписують радянській скульпторці Вірі Мухіній, яка обстоювала її високу художню цінність. 1963 року питання про знесення меморіалу було підняте знову, але партійні функціонери знову не наважилась на такий крок, ймовірно, аби не спровокувати напруженість у суспільстві. Хоча символічний сенс архітектурної споруди стали тлумачити відповідно до офіційної комуністичної ідеології, для широкої громадськості вона продовжила залишатись символом національної незалежності. З початком Перебудови площа навколо Монумента Свободи стала місцем численних громадських зібрань. Так, 14 червня 1987 року тут відбулось перше з моменту радянської окупації покладання квітів, організоване правозахисною групою Гельсінкі-86. Мітинг зібрав близько 5000 осіб. Цей захід суттєво активізував рух за незалежність, який врешті-решт завершився відновленням латвійської державності у 1991.