Loading AI tools
радянська і російська акторка, співачка, композиторка й режисерка українського походження З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Людми́ла Ма́рківна Гу́рченко (при народженні — Гурченкова) (12 листопада 1935, Харків, Українська РСР, СРСР — 30 березня 2011, Москва, Росія) — радянська і російська акторка театру і кіно, естрадна співачка, композиторка і режисерка українського походження. Народна артистка СРСР (1983). Лауреатка Державної премії РРФСР ім. братів Васильєвих (1976), Державної премії Російської Федерації (1994) та низки мистецьких і кінопремій, зокрема кінопремії «Ніка» у номінації «Честь та гідність» (2010).
| Людмила Марківна Гурченко | ||||
|---|---|---|---|---|
 | ||||
| Ім'я при народженні | Людмила Марківна Гурченкова | |||
| Народилася | 12 листопада 1935[1] Харків, Українська СРР, СРСР | |||
| Померла | 30 березня 2011[2][3][…] (75 років) Москва, Росія | |||
| Поховання | Новодівичий цвинтар | |||
| Національність | українка | |||
| Громадянство |  СРСР →  Росія | |||
| Діяльність | співачка, кіноакторка, кінокомпозиторка, кінорежисерка, сценаристка, акторка, мемуаристка, акторка театру | |||
| Alma mater | Всеросійський державний інститут кінематографії | |||
| Роки діяльності | 1956–2011 | |||
| У шлюбі з | Борис Андронікашвіліd, Кобзон Йосип Давидович, Ординський Василь Сергійович і Sergey Senind | |||
| Діти | Марія Корольова | |||
| IMDb | nm0348558 | |||
| Нагороди та премії | ||||
|
| ||||
 Людмила Марківна Гурченко у Вікісховищі | ||||
 Висловлювання у Вікіцитатах | ||||
Народилася 12 листопада 1935 року в Харкові єдиною дитиною в сім'ї. Її батько, Марко Гаврилович, працював забійником на копальні, трохи провчився в музично-драматичному інституті, виступав як баяніст на різних масових заходах від Палацу піонерів, був завгоспом у науковій бібліотеці ім. Короленка. Мати, Олена Олександрівна Сімонова, москвичка з «дворян давнього роду», була вихована в суворості й отримала гарну освіту, вела гуртки художньої самодіяльності.
1941 року батько добровольцем пішов на фронт, пройшов усю війну з концертною бригадою. Але у перепису населення, проведеному окупаційною владою у грудні 1941 року, склад родини включає 3 особи, у тому числі присутній Марко Гаврилович. У переписі населення за липень 1943 року родина включає 2 особи, Олена Олександрівна записана як «вдова», працювала у німецькій військовій частині, яка розташовувалась по Сердюківському пров.[4]
Шестирічна Людмила залишалася з мамою в окупованому Харкові. Безтурботне життя скінчилося. Довгі нудні черги за водою до ополонки, холод промерзлої квартири, шибениці в центрі базару, страх, що мама не повернеться додому.
Після визволення міста Людмила пішла до школи (зараз це Комунальний заклад «Харківська гімназія № 6 „Маріїнська гімназія“ Харківської міської ради Харківської області»). Восени 1944 р. склала іспити до музичної школи ім. Бетховена в «клас охорони дитячого голосу». На прослуховуванні вона виконувала «пісню з жестикуляцією» «Про Вітю Черевичкіна». Педагоги ридали від сміху. Дівчинку зарахували в «майбутні акторки». В музичній школі говорили, що вона «пече пісні, як млинці», навчаючись усьому на ходу. Вже тоді Людмила любила тільки співати, «теорію музики відразу ж забула, а до гармонії так і не дійшла». У задушливому, забитому людьми вагоні маленька Людмила дала свій перший концерт на замовлення, за який захоплені попутники «хто скільки може заплатив». Це був її перший заробіток. Усі гроші пішли на оплату музичної школи. У вересні 1945 р. додому повернувся батько.
Закінчила Всеросійський державний інститут кінематографії імені С. А. Герасимова (1958, майстерня С. Герасимова і Т. Макарової). Акторка Театру-студії кіноактора (до 1964), театру «Современник» (1964—1966), Держконцерту (1966—1969).
На другому курсі інституту Гурченкова знялася в невеликих ролях у фільмах «Дорога правди» і «Серце б'ється знову». А потім на неї звалилася слава «Карнавальної ночі» (1956). Цей фільм був експериментом для всіх членів знімальної групи. Сценарій Б. Ласкіна і В. Полякова кілька років нікого не цікавив. Режисер Е. Рязанов робив свою першу художню картину. А Людмила Гурченко з Юрієм Бєловим уперше потрапили на головні ролі.
Пізніше акторка зіграла у низці стрічок: «Дівчина з гітарою» (1958), «Роман і Франческа» (1960), «Приборкувачі велосипедів» (1963), «Балтійське небо (фільм)», «Робітниче селище».
1969 р. їй було присвоєно звання заслуженої артистки РРФСР. Знялася у фільмах «Білий вибух» (1970), «Один із нас», «Дорога на Рюбецаль» (1971), «Тінь» (1972). За роль у фільмі «Старі стіни» удостоєна Державної премії РРФСР.
Виконавиця комедійних і драматичних ролей у понад 80 кіно- і телефільмах. Знялася у фільмах «Двадцять днів без війни» (1976), «Небесні ластівки» (1976), «П'ять вечорів» (1978), «Сибіріада» (1978), «Вокзал для двох» (Віра, 1982), «Польоти уві сні та наяву», «Прохіндіада, або Біг на місці» (1984), «Любов і голуби» (1984) та ін. Зіграла у низці кінострічок українських кіностудій.
У 2000 р. знялася у фільмі Е. Рязанова «Старі шкапи».
Співачка, творчиня і виконавиця відеомузичних композицій «Пісні війни» та «Улюблені пісні». На фінальному концерті Фестивалю «Пісня року» «Пісня-99» у 2000 році у Москві Людмила Гурченко нагороджена «Премією імені Клавдії Шульженко». Вона сказала: «Я маю багато різних нагород, але ця — найдорожча».
У 2009 році у співавторстві з Д. Коробкіним зняла свою єдину режисерську роботу — фільм «Строкаті сутінки», основою для якого стала історія сліпого талановитого піаніста Олега Аккуратова. У цьому фільмі Гурченко одночасно виступила як авторка ідеї, композиторка, виконавиця ролі. Прем'єра картини відбулася у 2010 році.
Людмила Гурченко була одружена п'ять разів. Її першим чоловіком з 1953 по 1955 рік був кінорежисер, сценарист і актор Василь Ординський (1923—1985).
У 1958 році одружилася зі сценаристом та істориком Борисом Андронікашвілі, сином письменника Бориса Пільняка. 5 червня 1959 року народила доньку Марію Корольову, яка померла 8 листопада 2017 року від серцевої недостатності. Онук Гурченко — Марк Олександрович Корольов (22 вересня 1982 — 14 грудня 1998), помер від передозування наркотиками. Внучка Олена Олександрівна Корольова (нар. 17 листопада 1983).
З 1962 по 1964 рік Гурченко була одружена з актором Олександром Фадєєвим, сином народної артистки СРСР Ангелини Степанової та прийомним сином письменника Олександра Фадєєва.
У 1967 році пошлюбила естрадного співака Йосипа Кобзона, з яким розлучилася в 1970.
Влітку 1973 року під час підготовки щорічної програми «Співає товариш кіно» Гурченко познайомилася з піаністом та аранжувальником Костянтином Тобяшевичем Купервейсом (нар. 30 липня 1949), на той момент був одруженим. Незабаром у них почався роман, що переріс у громадянський шлюб, який тривав 18 років.
У 1991 році під час зйомок фільму «Сексказка» познайомилася з кіно продюсером Сергієм Сеніним (нар. 8 лютого 1961), в тому ж році одружилася.
Двоюрідний брат — Анатолій Єгорович Гурченков (1941—2016, із сестрою не бачився 50 років, жив у селі Дунаївщина Шум'яцького району Смоленської області; двоюрідна сестра — Валентина, живе в Естонії.
Людмила Гурченко померла 30 березня 2011 року в Москві, про що повідомив її чоловік. Причина смерті — серцева недостатність. Похорон відбувся 2 квітня 2011 року. За заповітом її не відспівували в церкві, а громадянську панахиду не проводили через брак часу. Після прощання з простими шанувальниками таланту Людмилу Гурченко в супроводі найближчих рідних поховали на Новодівичому кладовищі поруч із Олегом Янковським і Вячеславом Тихоновим.
У її рідному місті Харків є провулок Людмили Гурченко та встановлено пам'ятник.[5][6]
Акторка:
Кінокомпозиторка:
Режисерка-постановниця:
Авторка спогадів «Моё взрослое детство» (М., 1983) та «Аплодисменты» (М., 1997), «Балет життя», «Люся, стоп!».
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
