У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Лук'янівка.
На жаль, стаціонарні археологічні дослідження тут ніколи не здійснювалися, але маємо ще з XIX ст. численні повідомлення про випадкові знахідки на Лук’янівському плато окремих речей, монет і скарбів римського та давньоруського часу. За деякими даними у східній частині плато (Татарка) існував давньоруський могильник.
Дещо південніше від Татарки тривалий час зберігалися залишки давніх валів, котрі обстежувалися ще наприкінці XIX ст. В.В. Хвойкою На великому мисі Лук’янівського плато - горі Юрковиці у 1965 р. Є.В. Максимовим, під час її зриття, частково досліджено поселення зарубинецької культури, укріплене городище VIII-IX ст. та могильник [Толочко, 1970, с. 47].
Інформація про археологічні пам’ятки давньоруського часу, виявлені на Лук’янівському плато, хоча і уривчаста, але досить численна. На її підставі ще наприкінці XIX ст. відомим києвознавцем М.І. Петровим було зроблено припущення, що до кінця IX ст. головний містоутворюючий центр Києва знаходився саме тут і лише згодом, внаслідок зміни загальної соціально-політичної ситуації, він зміщується на Замкову і Старокиївську гору [Петров 1897, с. 7-9].[1]
1700-1800 — місцевість Лук'янівка на плані Києва[2] XVIII ст., біля верхів'їв струмків Глибочиця та Скоморох. Тут проходив Старий Житомирський шлях - східна частина транс-європейської Королівської дороги Via Regia.
Заселення місцевості почалося у 30–40-х роках XIX століття. Жителі самостійно захоплювали землі, без документального оформлення. У 1851 році ця місцевість офіційно увійшла до меж міста. Стару забудову було повністю знищено на початку 1980-х років.
На розі вулиць Львівської та Новоглибочицької в 2-поверховому цегляному будинку відкрито кінотеатр "Люкс". З 20-х років він увійшов до першої десятки радянських кінотеатрів Києва, отримав назви - спочатку "12-те Держкіно", потім "7-ме Держкіно", а потім "5-те комсомольське звукове кіно". Наприкінці 30-х перейменований на "Комунар".