Loading AI tools
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Зінкевич Осип Степанович (4 січня 1925, с. Малі Микулинці нині у межах с. Потічок Снятинського району Івано-Франківської області — 18 вересня 2017[1][2]) — український літературознавець, видавець. Голова правління українського незалежного видавництва «Смолоскип», член Вашинґтонського Комітету Гельсінкських Ґарантій для України. Член Національної спілки письменників України (1994), член редколеґії газети «Літературна Україна». Організатор і перший голова Музею-архіву українського самвидаву в Україні (1998). Упорядник «Енциклопедії дисидентського руху» (2010). Кавалер орденів «За заслуги» ІІІ ступеня(1997) та князя Ярослава Мудрого V ступеня (2010).
Осип Степанович Зінкевич | |||
---|---|---|---|
Народився | 4 січня 1925 с. Малі Микулинці нині у межах с. Потічок Снятинський район Івано-Франківська область, Україна | ||
Помер | 18 вересня 2017 (92 роки) | ||
Країна | Україна | ||
Національність | українець | ||
Діяльність | журналіст, літературознавець, видавець, публіцист, меценат, хімік, гірник, літературознавець | ||
Alma mater | Паризький інститут індустріальної хімії | ||
Галузь | літературознавство | ||
У шлюбі з | Надія | ||
Діти | Аркадій, Віталій і Яромир | ||
Нагороди | |||
Особ. сторінка | istpravda.com.ua/columns/2017/09/23/150707/ |
За фахом — гірник, хімік.
Народився в селянській родині. Батько Степан був вояком Українських Січових Стрільців. Служив у військовій формації полк. Євгена Коновальця.
О. Зінкевич опинився після війни у Західній Німеччині. Навчався в таборі біженців в Учительській семінарії, яку закінчив з дипломом учителя. Працював на вугільній шахті в північній Франції. Після вибуху в шахті 36 годин перебував у завалі. 1949 р. Зінкевич потрапив у Париж. Як біженець отримав Міжнародну стипендію для здобуття освіти, того ж року вступив у Паризький інститут індустрійної хімії, який закінчив 1954 р. Працював у Парижі як хімік, був активним у студентських організаціях — Українська студентська громада, «Зарево», ЦеСУС (Центральний союз українського студентства).
У паризькій газеті «Українське слово» разом з іншими студентами заснував сторінку «Смолоскип», яка згодом перетворилася на самостійний журнал.
1956 р. з дружиною та двома дітьми переїхав до США, де вже жили сестра, мати і батьки дружини. Отримав роботу в лабораторії Дж. Гопкінс університету в Балтиморі, згодом кілька разів міняв роботу і 15 років до виходу на пенсію працював директором дослідної хімічної лабораторії.
Переїхавши у США, Зінкевич продовжував видавати журнал «Смолоскип», створив видавництво «Смолоскип», яке згодом прибрало ім'я Василя СИМОНЕНКА.
Найзначнішими виданнями «Смолоскипа», над якими працював З., були п'ятитомник творів Миколи Хвильового, збірник Леся Курбаса, книжки Михайла ОСАДЧОГО, Ігоря КАЛИНЦЯ, Миколи ХОЛОДНОГО, Олеся БЕРДНИКА, Данила ШУМУКА, Луки Карого, Валентина МОРОЗА (українською і англійською мовами), «Українські вісники» В'ячеслава ЧОРНОВОЛА, а особливо ж видання матеріалів Української Гельсінкської Групи.
У 1976 році увійшов до складу Вашинґтонського Комітету Гельсінкських Ґарантій для України. Комітет очолив голова правління «Смолоскипа» д-р Андрій Зварун (Нью-Йорк), а його членами стали представники комітетів оборони українських політв'язнів у США — Андрій Фединський (Клівленд), Уляна Мазуркевич (Філадельфія), д-р Ігор Кошман (Нью Джерзі), Богдан Ясень (Юрій Саєвич, Вашингтон), Осип Зінкевич (Балтимор), Ігор Ольшанівський (Ньюарк), Андрій Каркоць (Міннеаполіс), Юрій Дейчаківський і Андрій Грушкевич (Вашингтон), Маруся Зарицька і Мирослава Стефанюк (Детройт). Комітет активно діяв для України.
У 1990 р. Зінкевич відвідав Україну, а 1991 оселилися з дружиною Надією в Києві, зберігаючи американське громадянство. 1992 р. переніс видавництво «Смолоскип» у Київ.
Зінкевич — організатор і перший голова Музею-архіву українського самвидаву в Україні (1998). Член НСПУ (1994), член редколеґії газети «Літературна Україна». 1997 р. нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня, а в 2010 р. — Орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня.
Має з дружиною Надією трьох синів — Аркадій, Віталій і Яромир.
Автор творів «З генерації новаторів» (1967), «Погром українських письменників», «Українські олімпійські чемпіони»; упорядник книг «Український правозахисний рух», «Українська Гельсінська Група», творів Миколи Хвильового у 5 томах, творів О. Ольжича, О. Теліги, читанок для дітей.
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.