Війна між Ізраїлем та Хамасом
атака і вторгнення угрупування ХАМАС, на територію Ізраїлю 7 жовтня 2023 року / З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Війна між Ізраїлем та Хамасом — збройний конфлікт між Ізраїлем та палестинськими бойовиками на чолі з Хамасом[42], що спалахнув 7 жовтня 2023 року. Це п'ятий епізод конфлікту між Газою та Ізраїлем, що є, у свою чергу, частиною ширшого та масштабнішого ізраїльсько-палестинського конфлікту.
Ця стаття занадто довга та має бути скорочена для покращення читацького сприйняття. |
Ця стаття висвітлює поточний збройний конфлікт. |
Війна між Ізраїлем та Хамасом | |||||||
---|---|---|---|---|---|---|---|
Арабо-ізраїльський конфлікт Ізраїльсько-палестинський конфлікт | |||||||
Карта бойових дій станом на 8 серпня 2024 року | |||||||
| |||||||
Сторони | |||||||
Підтримка дипломатична: |
* Ізраїль[1]
Підтримка військова: Підтримка дипломатична:
| ||||||
Командувачі | |||||||
|
| ||||||
Військові формування | |||||||
Армія оборони Ізраїлю
| |||||||
Військові сили | |||||||
Бригади аль-Кассама: ~40000[36][37] | 529500 осіб (гранична чисельність АОІ)[lower-alpha 2] | ||||||
Втрати | |||||||
Сектор Гази:[див. «Втрати»](станом на 10.11.2023)[lower-alpha 3]
Західний берег:
Ізраїль:
Ліван:
Сирія:
Втрачена техніка:
|
Ізраїль:[див. «Втрати»]
Втрачена техніка: | ||||||
|
Вранці 7 жовтня Хамас оголосив про початок так званої операції «Потоп (повінь) аль-Акса» (араб. عملية طوفان الاقصى)[43]. З Гази було випущено 2,5 – 5 тисяч ракет, що вразили населені пункти навколо смуги та на рівнині Шарон, унаслідок чого загинуло щонайменше п'ятеро людей[44]. Водночас близько 2500 – 3000 осіб прорвали у 29 місцях[45] ізраїльський роз'єднувальний бар'єр, а також морем та повітрям проникли в Південний округ, атакували сусідні громади[en] та військові бази[en], скоївши більше дюжини масових вбивств[en]. Загинуло понад 1200 осіб[46], з них щонайменше 800 мирних жителів, понад 3300 отримали поранення, а 242 людини (включаючи понад 120 цивільних) полонили чи взяли в заручники та вивезли до Гази[47]. Хамас заявив, що напад був здійснений у відповідь на «осквернення[en] головної[en] мечеті аль-Акса", 16-річну блокаду сектора Гази[en], привласнення палестинської власності[en], ізраїльську колонізацію на спірних (окупованих) територіях та насильство колоністів[en][48].
Того ж дня опівдні Ізраїль оголосив у відповідь про триетапну[49] операцію «Залізні мечі» (івр. מבצע חרבות ברזל), закликав про мобілізацію резервістів та розпочав масштабні повітряні атаки проти сектору Гази[50]. Наступного дня в країні офіційно затверджено стан війни, задіявши статтю 40 основного закону про уряд[en], що надало повну свободу дій військовим[51]. Упродовж трьох днів було вбито понад 1000 осіб, які проникли з Гази на підконтрольну уряду територію, близько 200 затримано, решту витіснено за лінію демаркації[52]. Ще щонайменше 687 палестинців загинули від бомбардувань сектору Гази[53]. 9 жовтня Ізраїлем запроваджено «тотальна облога» надходження продуктів харчування, води, медикаментів, палива та електроенергії до Гази на додаток до існуючої блокади[en] з боку Єгипту та Ізраїлю[54]. 13 жовтня Ізраїлем оприлюднено наказ про примусове переміщення[en] 1,1 мільйона палестинців, які мешкали на північ від ваді Гази[en][55]. А вже наступного дня розпочалося нарощування сил ізраїльських військ вздовж лінії розмежування для подальшого вторгнення в смугу Гази, яке постійно відкладалося у зв'язку з непохитною позицією ООН, яка відмовлялася розширити «право Ізраїлю захищатися»[en] на окуповані нею території[56]. За жовтень безперервних бомбардувань Ізраїль скинув понад 25 000 тонн вибухівки на сектор Гази, що еквівалентно майже двом ядерним бомбам «Малюк»; більшість бомб були націлені на місто Газа[57].
27 жовтня Ізраїль посилив інтенсивність авіаударів та артилерійських обстрілів, а ввечері розпочав широкомасштабне наземне вторгнення на територію Гази за трьома напрямками: з півночі вздовж прибережної дороги Рашида, з північного сходу в районі Бейт-Ханун та зі сходу через Джухор ад-Дік[en][58][59]. До кінця жовтня в сектор Гази введено щонайменше дві бронетанкові та піхотні дивізії[en] чисельністю понад 20000 військових, які розділили анклав навпіл, заблокувавши дороги та головну магістраль Салах аль-Дін[en], після чого рушили до міста Газа, де зустріли опір бойовиків Хамасу[60]. 2 листопада ізраїльські військові оточили Газу й взяли місто в облогу[en][61][62]. 15 листопада Рада Безпеки ООН ухвалила резолюцію із закликом до термінових й тривалих гуманітарних пауз та коридорів у секторі Гази, але Ізраїль її проігнорував[63][64][65][66]. 24-30 листопада відбулось тимчасове припинення вогню, обмін та звільнення в'язнів. 1 грудня бої посилюються в центральній та південній Газі[67].
Країни переважно західного світу висловили солідарність з Ізраїлем й заявили, що Ізраїль має право захищатися від збройних нападів, тоді як країни мусульманського світу (включаючи Вісь опору[en]) висловили підтримку палестинцям, звинувачуючи ізраїльську окупацію палестинських територій як першопричину ескалації насильства. Перші характеризували неочікуваний напад Хамасу як терористичний акт, другі засуджували непропорційні атаки[en] Ізраїлю, геноцид палестинців[en], вторгнення до сектору Гази[en], колективне покарання[en] палестинців за дії Хамасу та подвійні стандарти у застосуванні концепції «живого щита», який раніше Росія використовувала для виправдання вторгнення до України[68][69][70][71][72][73]. Решта переважна більшість країн звинуватили як Ізраїль, так і Хамас у воєнних злочинах[en] та закликали до припинення вогню та деескалації насильства[74]. Протягом перших трьох тижнів бойових дій зафіксовано щонайменше 4385 акцій протесту, пов'язаних з конфліктом, у майже 100 країнах і територіях, з них 86 % на знак солідарності з палестинцями, 12 % з Ізраїлем та 2 % закликаючі до миру[75]. 27 жовтня Генасамблея ООН ухвалила дорадчу резолюцію[en] із закликом до гуманітарного перемир'я[76].
Загальна кількість зареєстрованих загиблих з обох боків понад 14 тис. осіб, тоді як реальна кількість жертв є вищою, травмованих – більше 36 тис. осіб[77][78][79]. Дві третини постраждалих діти та жінки. Співвідношення загиблих дітей в Палестині та Ізраїлі складає 138:1[80]. За даними ВООЗ щонайменше одна дитина у Газі гине кожні 10 хвилин[81]. ООН назвав Газу «кладовищем для дітей»[82][83][84][85][86]. Внутрішньо переміщеними особами вважаються понад 1,6 млн осіб. З 10 листопада, після збою в роботі служб і зв'язку в лікарнях сектору Гази загальні дані про жертви не оновлювалися.[див. «Втрати»]