![cover image](https://wikiwandv2-19431.kxcdn.com/_next/image?url=https://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/d/de/Europe20000ya.png/640px-Europe20000ya.png&w=640&q=50)
Епіграветська культура
З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Епіграветська культура, Епігравет, або мікрогравет, — археологічна культура (технокомплекс) пізньої пори верхньої (пізньої) давньокам'яної доби. Була поширена в Україні, Молдові, Польщі (Повисля), Румунії (Молдова) та Росії (Подесіння, Нижнє Подоння).
Епіграветська культура | |
![]() | |
Місце розташування |
Південна Європа Східна Європа |
---|---|
Час/дата початку | 21 тисячоліття до н. е. |
Час/дата закінчення | 8 тисячоліття до н. е. |
![]() |
Культура характеризується поширенням вкладнів до наконечників списів у вигляді крем'яних мікропластинок й мікровістер з притупленим краєм.
Український мікрогравет має прямо тотожній у сучасній йому мадленській культурі Франції, Іспанії, Німеччини й Австрії та в епіграветі Італії. Мистецтво епігравету у вигляді схематичних зображень, яскравим прикладом якого є знахідки Мізинської стоянки.
Після конференція «Епігравет України», що відбулася у Києві 1999 року[1] для позначення пізніх пам'яток граветської традиції, що раніше називали мадленськими, східнограветськими чи мікрограветськими, затвердився термін епігравет. Проте термін «мікрогравет» є більш доречний, оскільки «епігравет» перегукується з епіграветом Італії, та вказує на не доведене походження від граветської культури.
Широко відомі епіграветські стоянки з житлами з кісток мамонта Північної України: Кирилівська на Подолі у Києві, Мізинська, Добранічівська й Межиріцька. Відомі також Гінцівська, Амвросіївська, Велика Акаржа, Анетівка ІІ тощо.
За епігравету полювали на великих ссавців холодних прильодовикових: у північних лісостепах — на мамутів й північних оленів, у південних степах — на бізонів й коней.
Однотипність крем'яного інвентарю мікрогравету на Україні ускладнює виділення місцевих варіантів. Існують спроби поділу його на культурні групи[2] й навіть на окремі культури[3].