ЕР22

Електропоїзд ЕР22 — Електропоїзд Ризький, двадцять другий тип. Серія електропоїздів постійного струму, які будувалися в 1964–1976 рр. (з модифікаціями), мали нетрадиційну компоновку з трьома дверима по бортах вагонів, (аналогічно електропоїзду ЕПЛ9Т) поїзд призначений для експлуатації на найбільш завантажених приміських напрямках.

ЕР22
Електропоїзд ЕР22
Основні дані
Роки виробництва	1962—1968, 1972, 1975—1976
Країна виробництва	СРСР
Завод	РВЗ
Побудовано поїздів	66 ЕР22 + 2 ЕР22м + 2 ЕР22В
Побудовано вагонів	552
Технічні дані
Рід струму і напруга у контактній мережі	постійний 3 кВ
Кількість вагонів	4, 8
Пасажиромісткість	968–988 (сидячих)
Матеріал вагона	сталь
Конструкційна швидкість	130 км/год
Довжина вагона	24500 мм
Ширина	3450—3480 мм
Ширина колії	1520 мм
Тип ТЕД	РТ-113
Потужність ТЕД	230 кВт
Прискорення	до 0.72м/с²
Гальмівна система	Рекуперативно-реостатна, пневматична
Експлуатація
Країна експлуатації	СРСР,  Казахстан
Роки експлуатації	1965 — наш час
Оператор	МШС СРСР; «Степногорськ темір жолы» (Казахмис)
ЕР22 у Вікісховищі

Технічні характеристики

Побудовані в 1964 році дві секції ЕР22, отримали заводське позначення 62-105, включали по 4 вагони: 2 моторних, що були одночасно головними, і 2 причіпних. Кузов мав довжину 24,5 м, ширину 3,45 м і колісну базу 20,75 м. Вагони мали три пари розсувних пневматичних дверей з кожного боку для виходу на високі платформи. Маса моторного вагона становила 66,5 т, причіпного — 40,7 т. Під моторні вагони підкочувались нові візки безщелепного типу з опорно-рамною підвіскою тягових двигунів. Під причіпні вагони підкочувались нові візки розробки КВЗ, причому передбачався варіант виконання з дисковими гальмами. Колеса моторних вагонів на першому складі були суцільнокатаними і мали діаметр 1050 мм. Тягові електродвигуни РТ-113, встановлені на кожній осі моторних вагонів, мали потужність годинного режиму (при 100% збудженні) 230 кВт. Пасажирські салони мали пластикове облицювання і м'які дивани. Число місць для сидіння в моторних вагонах становило 116, в причіпних — 131.

У процесі виробництва в конструкцію електропоїзда постійно вносилися зміни. Зокрема, починаючи з другого за рахунком складу — ЕР22-02 — стали встановлюватися бандажні колеса моторних візків, а починаючи з ЕР22-03 зазнала змін частина електроустаткування (пантограф, електропневматичні контактори, система опалення тощо), збільшили площу скління кабіни машиніста, почали використовувати нове забарвлення кузова (темно-вишнева нижня частина і бежевий верх). Надалі вносили багато інших змін. Будувати електропоїзди даної серії припинили в 1968 році.

Експлуатація

Електропоїзди серії ЕР22 надходили для роботи в депо Перерва (Курський напрямок), Нахабіно (Ризький напрямок) та ім. Ілліча (Смоленський напрямок) Московської залізниці. В 1968 році один з поїздів (ЕР22-54) був переданий на Північно-Кавказьку залізницю в депо Мінеральні Води, куди в подальшому були передані деякі інші поїзди цієї серії. На початок 1990-х років ЕР22 на Московському вузлі залишалися тільки в депо Перерва. В період 1989–1996 років відбувалося їх масове виключення з інвентарного парку на Московській залізниці. Частина складів в період 1989–1991 р. були передані на відомчу гілку, обслуговуючу місто Степногорськ (Республіка Казахстан) і довколишні підприємства. До теперішнього часу в Степногорську працюють 5 складів: 19, 34, 50, 51, 64. На Північно-Кавказькій залізниці електропоїзди серії ЕР22 були виключені з парку в період 2000–2002 років. Окремі моторні вагони (напр. ЕР22-66), в середині 90-х років були передані з Московської на Свердловську і Південно-Уральську залізниці, де використовувалися як службові електромотриси.

Електропоїзди серії ЕР22м

В 1972 році Ризький вагонобудівний завод випустив два двосекційні восьмивагонні електропоїзди, які отримали позначення серії ЕР22^м (заводське позначення 62-219), № 67, 68. На відміну від попередників, на цих електропоїздах частина електроустаткування була перенесена з моторних вагонів на причіпні. Крім того, вони отримали нову форму кабіни машиніста (яка згодом, з несуттєвими змінами, буде застосовуватися на всіх приміських електропоїздах РВЗ з 1974 року) і виходи на низькі платформи. Були також встановлені нові візки та електрообладнання. Маса моторного вагона становила 65 т, причіпного — 46 т. Довжина вагонів не зазнала змін, а ширина зросла на 0,03 м. Електропоїзди ЕР22^м надійшли в депо Нахабіно для обслуговування пасажирів Ризького і Курського напрямків, де експлуатувалися до 1984 року.

Електропоїзди серії ЕР22В

Файл:ER22V-69.jpg

ЕР22В-69

В 1975–1976 роках РВЗ випустив два восьмивагонних електропоїзди ЕР22В (заводське позначення 62-247) № 69, 70 з виходами на високі платформи (саме тому в індексі застосували літеру «В»). На перехідних майданчиках між вагонами застосували гумові елементи замість металевих. Поїзди отримали інші, ніж ЕР22^м, візки і кілька дещо інше електрообладнання. Маса і місткість вагонів не зазнали змін. Електропоїзди ЕР22В спочатку надійшли в депо Нахабіно. В 1988-му вони були передані у депо Новомосковськ, де працювали до 1994 року. До того часу підійшов термін проведення чергового капітального ремонту, але на Московському локомотиворемонтному заводі, який проводив капремонт всім електропоїздам серії ЕР2 , не було запчастин. На базі комплекту електрообладнання ЕР22В в 1979 р. був побудований дослідний електропоїзд ЕР2Р −7001 (у проекті ЕР22к-71).

Джерела

• Раков В. А. Локомотивы отечественных железных дорог (1956–1975). — М.: Транспорт, 1999, с. 236–246.(рос.)