Друга громадянська війна у Лівії — багатосторонній збройний конфлікт у Лівії в 2014—2020 рр., між різними збройними формуваннями, головним чином Палатою представників та Урядом національної згоди.

Коротка інформація Друга громадянська війна у Лівії 2014-2020, Дата: ...
Друга громадянська війна у Лівії 2014-2020
Лівійська криза
Thumb
Карта бойових дій за станом на 9 квітня 2019 (докладніше)
Під контролем Палати представників Лівії та союзників[en]
Під контролем Уряду національної єдності та союзників[en]
Під контролем місцевих сил
Під контролем туарегів.
Карта бойових дій за станом на 9 квітня 2019 (докладніше)

Під контролем Палати представників Лівії та союзників[en]
Під контролем Уряду національної єдності та союзників[en]
Під контролем місцевих сил
Під контролем туарегів.

Дата: 16 травня 2014 23 жовтня 2020
Місце: Лівія
Результат: Припинення вогню

Постійне припинення вогню ратифіковано 23 жовтня 2020 року Уряд національної єдності сформовано 10 березня 2021 року

Сторони
Лівія Палата Представників Лівії

Підтримка
проти ІДІЛ:

Дипломатична підтримка:


Лівія Лоялісти Каддафі[28]

  • Лівія Народний фронт визволення Лівії
  • Ополченці Варсефана
    [1][29][23]
Лівія Загальний національний конгрес (2014-17)
  • Лівійський щит[30]
  • LROR[30]
  • Національна гвардія Лівії
    [31][32][33]

Підтримка:


Рада Шури Бенгазі
(2014–17)[34][35]
Аль-Каїда в Ісламському Магрибі
(2014–17)[36]

Ополчення SCBR:
  • Ансар аль-Шарія[en]
    (2014–17)[37]
  • Лівійський щит 1
    (2014–16)
  • Бригада «Мученики 17 лютого»
  • Бригада «Рафалла аль-Сахаті»
Інші:
  • Шура моджахедів у Дерні (2014–18)
  • Ансар аль-Шарія (Дерна)[en] (2014–18)
  • Мученики Абу Саліма
    (2014–15)
  • Лівія Бригади оборони Бенгазі[38][39]
  • Шура революціонерів Адждабії (2015–16)[40]
  • Лівія Сили захисту Дерна
Лівія Уряд національної єдності (з 2016)

Підтримка:

Підтримка проти ІДІЛ:

Дипломатична підтримка:

ІДІЛ
(2014–16)[47]
  • Вілайя Барка[48][49]
  • Вілайя Тарабулус[50]
  • Вілайя Феццан[50]
Підтримка:
Закрити

З 2012 року Лівією керував Загальний національний конгрес (ЗНК). У червні 2013 року УНЗ обрав Нурі Абусамейні головою ЗНК[54][55]. ЗНК не проводив заходів боротьби зі впливом ісламістських угруповань, не зміг створити ефективну поліцію і армію[56] і прийняв шаріат як основу для всього державного законодавства в грудні 2013 року,[57]. У лютому 2014 термін повноважень національного конгресу сплинув, однак 23 грудня 2013 року ЗНК ухвалив рішення про продовження своїх повноважень до кінця 2014 року. Це рішення викликало масові протести громадян Лівії в багатьох містах, у тому числі в Триполі, Аль-Байда, Тобруці і Адждабії[58][59][56]. 14 лютого 2014 року генерал Халіфа Хафтар наказав Загальному національному конгресу розпуститися і закликав до формування тимчасового уряду, який повинен організувати вибори, намічені на 25 червня. ЗНК проігнорував вимогу, назвавши дії генерала державним переворотом.

Конфлікт почався 16 травня 2014 року, коли генерал-майор Лівійської національної армії Халіфа Хафтар оголосив про початок широкомасштабної повітряної і наземної операції підконтрольних йому частин збройних сил у районі міста Бенгазі, описавши її як «поправку на шляху до революції»[60]. Військовий наступ дістав кодову назву — Операція «Гідність». 18 травня операція була розширена до Триполі, що ознаменував штурм будівлі Загального національного конгресу. В обстановці напруженості пройшли 25 червня вибори в Палату депутатів, на яких ісламісти зазнали поразки. 13 липня ісламісти у відповідь на свою поразку оголосили про початок операції «Світанок Лівії» з метою взяти під контроль аеропорт Триполі. Це їм вдалося 23 серпня після сорока днів боїв[61].

Після встановлення контролю над містом ісламісти заявили про невизнання Палати депутатів і про відновлення Загального національного конгресу. 25 серпня деякі представники ЗНК провели засідання в Триполі, оголосили себе законною владою і обрали прем'єр-міністром Омара аль-Хасі, в результаті чого в країні склалося двовладдя[62][63][64]. Палата депутатів покинула непідконтрольний Триполі і влаштувалася в місті Тобруці на північному сході країни[65]. 1 вересня депутати Палати представників на засіданні в Тобруці доручили Абдаллі Абдуррахманом ат-Тані як новому прем'єр-міністру сформувати уряд[66].

6 листопада верховний суд у підконтрольному ісламістами Триполі оголосив про розпуск Палати депутатів[67][68][69]. Палата депутатів назвала це рішення «прийнятим під тиском» і тому продовжила функціонувати[70].

16 січня 2015 року після переговорів, що пройшли в Женеві за посередництва ООН, протиборчі сторони погодилися припинити вогонь, щоб досягти вирішення конфлікту мирним шляхом[71]. 20 січня Місія ООН з підтримки Лівії[en] висловила стурбованість з приводу наявної інформації про порушення режиму припинення вогню і нагадала сторонам конфлікту про те, що перемир'я передбачає заборону на будь-яке переміщення збройного персоналу та військової техники[72].

Конфлікт став найсерйознішим викликом для лівійської влади після повалення Муаммара Каддафі в 2011 році[73].

Політична фаза кризи в Лівії

14 лютого 2014 генерал Халіфа Хафтар оголосив про повалення уряду Лівії і зажадав розпуску Загального національного конгресу. Він проігнорував протести голови парламенту Нурі Абусамейні і безпосередньо звернувся до лівійського народу із закликом підтримати дії військових[74]

Див. також

Примітки

Wikiwand in your browser!

Seamless Wikipedia browsing. On steroids.

Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.

Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.