Дадіані першої династії— правили до 1691 року. Мали одне походження з правителямиГурійського князівства. Їхні нащадки виїхали до Росії та відомі під прізвищем Дадіанови.
Дадіані другої династії— з дому Чіковані, правили з 1691 до 1866 року.
Усипальницею Дадіані першої династії слугував собор Христа Спасителя в Цаленджиху, а другої— кафедральний собор у Мартвілі.
Нащадки Кація I володіли Мінгрелією до 1803 року, коли князь Григорій Дадіані прийняв підданство Росії на правах васального володаря. 1867 року князь Микола Дадіані остаточно поступився своїми правами на Мінгрелію Росії, причому отримав титул світлості та прізвище князя Мінгрельського для себе та старшого в роді своїх нащадків; його брат Андрій отримав прізвище князя Дадіані-Мінгрельського; молодші ж нащадки князя Миколи Мінгрельського та всі нащадки князя Андрія Дадіані-Мінгрельського зберігають прізвище князів Дадіані, яку мають також багато інших гілок цього роду.
Григол (II)— (1919–1924), троюрідний брат попереднього
Григол (III)— (1924–1976), син попереднього
Бутхузі— (1976–1989), син попереднього
Леван (VI)— (з 1989), брат попереднього.
Костянтин (II), син попереднього
У лазурному щиті на золотій траві золотий із червленими жолудями дуб, на ньому на червленій стрічці повішено золоте руно с червленими рогами й копитами. Перед дубом золотий дракон з червленими очима та хвостом, який дихає червленим полум'ям.
Над щитом срібний із золотими прикрасами шолом зі стрілкою та кольчугою, коронований золотою короною. Нашоломник: золоте крило дракона. Намет: лазуровий з золотом. Девіз: «НОС NOLI TANGERE» золотом на лазуровій стрічці. Герб прикрашений червленою, підбитою горностаєм, мантією з золотими китицями, увінчаний княжою короною.