Гіпертекстова література
віртуально можливий спосіб організації даних, який дозволяє перехід від одного документа чи його фрагмента до іншого, що реалізовується з / З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Гіпертекстова література — різновид літературного мистецтва, яка характеризується нелінійною подачею тексту, що зумовлює велике розмаїття прочитань одного й того ж літературного тексту. Гіпертекстова література є мистецьким явищем, що належить до мережевої (віртуальної) літератури.
![]() | Цю статтю треба вікіфікувати для відповідності стандартам якості Вікіпедії. (Лютий 2012) |
У 1960-х Теодор Нельсон публікує ряд праць, серед яких однією з найвизначніших є «Literary Machines». Дослідження Т. Нельсона особливі тим, що саме в них уперше зустрічаємо термін «гіпертекст», який він визначив як «непослідовне письменство» («non-sequential writing»). У контексті літературної теорії варто розуміти «гіпертекст» як віртуально можливий спосіб організації даних, який дозволяє перехід від одного документа чи його фрагмента до іншого, що реалізовується за допомогою певних мов розмітки та програмування. Гіпертекст виступає в ролі організуючої технології, засобом якої в мережі (або в межах «пам'яті» окремої користувацької машини чи окремого носія інформації) можливо зробити доступними кожному користувачеві певні інформаційні одиниці. Попри це в мережі виділяються надбудови, які відрізняються від основи: передовсім це випадки використання гіпертексту з естетичною метою (т.зв. «літературний гіпертекст»). Гіпертекст як технологія може використовуватись і в інших видах мистецтва — у малярстві, у музиці, у кінематографі — як нелінійний спосіб подачі інформації. Проте існують й інші надбудови, які творяться значно складнішими засобами, оснащені мультимедійними елементами (звук, рухоме зображення, засоби управління), серед яких передовсім ми виділяємо т.зв. віртуальну зорову поезію. Отже, сьогодні основою «віртуальної літератури», як і результату будь-якої іншої галузі людської діяльності, що існує у віртуальності, є технологія гіпертексту.
Типовим зразком нелінійних текстових структур може служити звичайний словник, кожна стаття якого є рівноправним членом його парадигми, хоча й містить у собі посилання на інші статті, котрі в індивідуальному читацькому сприйнятті можуть виявитися вторинними відносно першої. За аналогом до такої структури збудований роман-лексикон сербського письменника М.Павича (М.Павић) «Хазарски речник», який складається з трьох рівнозначних «версій», які містять подібні статті, кожна з яких відсилає або ж до своїх іншоверсійних варіантів, або ж до суміжних за змістом статей. Гіпертекстовий характер цього роману-лексикону проте не стоїть на заваді видруку його тексту, оскільки його текст імітує традиційну форму словника, здавна публікованому в книжковій формі. Натомість, існують тексти (як, наприклад, згаданий роман Р. Новаковського «Koniec świata według Emeryka»), що не можуть бути адекватно відтворені на папері, оскільки не мають наперед установленої послідовності частин, а автор не подав жодного організуючого параметру, на підставі якого можна було б установити лінійну версію цього тексту.
Варто вказати на два підтипи — власне гіпертекст та «протогіпертекст», який позначає масив творів, що не були реалізовані за посередництвом технології гіпертексту, однак володіють відповідними рисами. До таких належать окремі твори В. Т. А. Гофмана (W.T.A.Hoffmann), Л. Стерна (L.Sterne), Ф. Кафки (F.Kafka), І. Кальвіно (I.Calvino), В. Набокова (V.Nabokov), Дж. Фаулза (J.Fowles), уже згадуваного М.Павича тощо. До власне гіпертекстових літературних зразків варто віднести М. Джойса (M.Joyce) «afternoon, a story», Дж. Морісі (J.Morrisey) і Л .Теллі (L.Telley) «My Name is Captain, Captain», Dr Muto «Tramwaje w przestrzeniach zespolonych», Ш.Джексон (Sh.Jackson) «Patchwork-Girl», Дж. Маллой (J.Malloy) i К. Маршал (C.Marshall) «Forward Anywhere», Р.Новаковського (R.Nowakowski) «Koniec świata według Emeryka», А. Роберта (A.Robert) «A Further Xanadu», С. Схути (S.Shuty) «Blok», О. Коцарева «Квітневі тести» тощо.