Гідроксильна група

Гідрокси́л (від гідр(оген) і окси(ген)) — одновалентна група ОН, входить до складу багатьох хімічних сполук, наприклад, води, лугів, спиртів. Інша назва — гідроксильна група.

Ілюстрація гідроксильної групи в складі органічної сполуки, де R — вуглеводень або інший органічний радикал, червона та сіра кульки позначають атоми Оксигену та Гідрогену, відповідно, а сполучення між ними — ковалентні зв'язки

В газовій фазі можливе існування гідроксо-радикалу OH·, який в конденсованій (рідкій чи твердій) фазі є нестійким та швидко реагує з розчинником, розчиненою речовиною чи частинками. Зареєструвати існування гідроксо-радикалу можна у стаціонарному режимі, зокрема див. Фентоновські процеси. Аніон гідроксилу OH⁻ називається гідроксид-іоном.

Гідроксильні групи важливі при формуванні водневих зв'язків.

ІЧ спектроскопія

Гідроксильна група має характеристичні частоти коливань, які в першому наближенні мало залежать від того, до якої молекули вона належить: спирту, кислоти чи води. Основна мода таких коливань (валентне коливання ν<(OH)) має приблизну частоту 3600 см⁻¹ (довжина хвилі 2800 нм), перший обертон — 7000 см⁻¹ (1400 нм), другий — 10000 см⁻¹ (1000 нм)^[1]. При детальнішому аналізі різниця між частотами поглинання ізольованих ОН-груп може становити до 200 см⁻¹,^[2] а у випадку утворення водневих зв'язків низькочастотний зсув може досягнути понад 1000 см⁻¹.

Іноді інформативними є частоти деформаційних коливань δ(E-O-H). Для конденсованої води вона дорівнює 1640 см⁻¹ (1620 см⁻¹ для координованої), для силанольної (Si-O-H) ~980 см⁻¹.

Література

• Глосарій термінів з хімії // Й. Опейда, О. Швайка. Ін-т фізико-органічної хімії та вуглехімії ім. Л. М. Литвиненка НАН України, Донецький національний університет. — Донецьк : Вебер, 2008. — 758 с. — ISBN 978-966-335-206-0
• Словник іншомовних слів / за ред. О. С. Мельничука. — К. : Головна редакція Української Радянської Енциклопедії АН УРСР, 1974.
• Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Донбас, 2004. — Т. 1 : А — К. — 640 с. — ISBN 966-7804-14-3.

Посилання в тексті

1. • Білий М.У. (1973). Атомна фізика. Київ: Вища школа.
2. Наприклад 3750 см⁻¹ для силанольної групи, чи ~3800 см⁻¹ для твердих суперкислот (гетерополікислоти).