Шлункові камені
З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Гастроліти, шлункові камені (лат. gastrolithi, calculi gastrici) — у найширшому значенні — будь-які непоживні тверді тіла (камені, конкременти), які побували всередині травного тракту тварини, незалежно від виконуваних функцій. Трапляються в безхребетних (наприклад, ракоподібних) і в хребетних тварин. Можуть виконувати різні функції, але переважно розтирають їжу.
Зазвичай гастроліти мають розмір від 0,1 % до 3 % тіла тварини[1].
Серед сучасних хребетних тварин головним чином гастроліти ковтають рослиноїдні птахи, крокодили, тюлені та морські леви. Гастроліти зберігаються у м'язистій глотці та виконують жувальну функцію зубів у тварин без відповідних розмелюючих зубів. Водні тварини використовують гастроліти як баласт. Гранулометричний склад гастролітів залежить від розміру тварини і її потреб. Знайдено гастроліти й малі, як пісок, і великі, як булижники.
Деякі викопні тварини, як, наприклад завроподи, використовували каміння для розмелювання рослин в шлунку. Гастроліти рідко знаходилися в серед скам'янілостей тероподів, і використання ними каміння для подрібнення їжі не є правдоподібним. Водні тварини, як, наприклад плезіозаври, можливо, використовували їх як баласт, щоб балансувати своє тіло або щоб зменшити свою плавучість, так, як крокодили. Потрібно більше досліджень, щоб розуміти функцію каменів у водних тварин. Хоча деякі скам'янілі гастроліти заокруглені та відполіровані, багато каменів у живих птахах не поліруються взагалі. Гастроліти динозаврів можуть мати декілька кілограмів ваги. Каміння, що ковтається страусами може також досягти довжини більш ніж 10 см.
Геологи зазвичай шукають кількох доказів, щоб визначити, чи використовував динозавр певний камінь у процесі травлення. Насамперед потенційний гастроліт повинен відрізнятися від каміння, знайденого навколо своїм геологічним віком. По-друге, він має бути округлої форми й дещо відшліфованим, бо у глотці динозавра, на гастроліти діяли б інші камені та волокнисті матеріали. Останньою умовою повинна бути кістка динозавра, який і ковтнув камінь. Саме останній критерій є дуже проблемним, оскільки гла́дкі камінчики, знайдені біля викопних кісток, часто виявлялися гірськими породами, відточеними вітром або водою. Крістофер Віттл (Christopher H. Whittle) у 1988 р. першим впровадив аналіз покриття гастролітів електронним мікроскопом. Олівер Вінґс (Oliver Wings) у 2003 році виявив, що гастроліти страусів можуть опинитися за межами скелета, якщо тіло потрапило до води відразу ж (кілька днів) після смерти тварини. Він зробив висновок, що це, ймовірно, правдиве стосовно всіх (окрім, можливо, Моа) птахів твердження: завдяки їхнім легким порожнистим кісткам тіло, яке потрапило до води, може плавати протягом часу, коли тіло вже розкладеться настільки, що дозволить гастролітам випасти.
Також гастролітами називаються плоскі вапнякові утворення в стінці шлунка десятиногих ракоподібних. Вони утворюють запаси вапнякових солей, які використовуються під час линяння.