Сингармоні́зм (від грец. συν (syn) «разом» та грец. ἁρμονία (harmonía) «співзвучність»), гармонія голосних — морфологічне й фонетичне явище, процес уподібнення (асиміляції) голосних звуків афіксів голосним звукам кореня того самого слова. Сингармонізм спостерігається і в тюркізмах, які засвоєні українською мовою: барабан, капкан, мечеть, сагайдак, сургуч, чубук.[1]
У широкому значенні сингармонізм — це процес уподібнення звуків за фонологічними характеристиками на рівні складу (складовий сингармонізм) або слова (гармонія голосних та приголосних)[2].
Відхилення від правил сингармонізму в англомовній літературі називають дисгармонією (disharmony).
Гармонія голосних
Сингармонізм можна визначити як дистантну прогресивну асиміляцію голосними кореня голосних звуків афіксів, тобто уподібнення голосним звукам кореня голосних у афіксах, що ідуть за коренем, при цьому голосні в афіксі розділені з голосними кореня приголосними звуками.
Іноді замість терміну «корінь» у визначенні сингармонізму використовують термін «основа», Фуад Кязимов зазначає[3], що використовувати термін «основа» щодо коренів тюркських мов не є доцільним, оскільки термін «основа» без подальшого уточнення не є однозначним.[4]
Гармонія голосних — властивість здебільшого аглютинативних мов — тюркських, фінно-угорських, монгольських, тунгусо-манчжурських, деяких африканських (наприклад, мови тангале[5] та мов банту).
Сингармонізм забезпечує єдність компонентів слова, сигналізує про його цілісність і окремість, діючи, за висловом Бодуена де Куртене, як «цементуючий засіб». У цій якості він співвідноситься з наголосом у флективних мовах (наприклад, у індоєвропейських).
Сингармонізм часто не поширюється на префікси та складні слова, у яких кожен компонент має власний сингармонічний рисунок.
Типи гармонії голосних
У мовах з сингармонізмом у структурі слова виділяється незалежний домінантний компонент (здебільшого корінь) та залежні компоненти (афікси). За фонологічними ознаками голосних розрізняють наступні типи сингармонізму:
- тембровий сингармонізм[6] (палатальна гармонія[7]) — за ознакою ряда;
- лабіальний сингармонізм[6] (губна/лабіальна гармонія[7]) — за ознакою огубленості;
- компактнісний сингармонізм[6] — за ознакою піднесення.
В одному слові можуть бути наявними два типи сингармонізму.
Наприклад, показники спрямувального відмінку (до чого?) в угорській мові:
- ablak-hoz «до вікна»
- cipész-hez «до шевця»
- küszöb-höz «до порогу»
У цих прикладах голосний показника відмінку -h*z узгоджується за огубленістю та за підняттям з голосним кореня.
Гармонія приголосних
Поняття сингармонізм може означати не лише гармонію голосних, а і гармонію приголосних. Таке явище властиве мовам Океанії та деяким індіанським мовам Північної Америки. Наприклад, мові навахо властива регресивна дистактна асиміляція приголосних префікса приголосними кореня, наприклад:
- shibeezh ‘це зварено’: s → sh (під впливом фінального zh)
- sido ‘воно гаряче’
Одній мові можуть бути властиві обидва види сингармонізму, наприклад мові гереро (одній із банту-мов) властива як гармонія голосних, так і приголосних.
Див. також
Примітки
Джерела
Wikiwand in your browser!
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
