Бори́с Мики́тович Харчу́к (13 вересня 1931 , с. Лози — 16 січня 1988 , м. Рига ) — український радянський письменник , член Спілки письменників СРСР з 1958 року.
Коротка інформація Харчук Борис Микитович, Народився ...
Закрити
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем
Харчук .
Меморіальні таблиці на хаті Бориса Харчука у рідному селі
Могила на Берківцях.
Народився 13 вересня 1931 року в селі Лози (нині Кременецького району Тернопільської області ) в селянській родині. Навчався в Учительському інституті у Кременці , де одним із його педагогів був Віктор Андрієвський . У 1954 році закінчив Полтавський педагогічний інститут та Вищі літературні курси в Москві при Літінституті імені М. Горького. Працював спочатку журналістом , потім був завідувачем преси ЦК ВЛКСМ , першим редактором дитячого журналу «Малятко» . З 1960-их на творчій роботі. Був одним із підписантів листа-протесту 139-ти на ім'я Леоніда Брежнєва , Олексія Косигіна та Миколи Підгорного з вимогою припинити практику протизаконних політичних судових процесів. У зв'язку з цим певний час його твори не виходили друком.
Він починав з віршів, підготував навіть цілу збірку, але швидко зрозумів, що покликанням його є проза. Влітку 1954 року викладач української літератури педагогічного інституту О. Й. Данисько привів свого випускника в літературно-меморіальний музей І. П. Котляревського і рекомендував на посаду наукового працівника. Там невдовзі він і розпочав писати свою першу повість «Йосип з гроша здачі» (в первісному варіанті вона називалася «Йосип з копійки здачі»). Робоче місце Харчука директор визначив за столиком біля вікна, що виходило на Першотравневий проспект. На столик Борис поклав велику сіру теку, яку приніс із собою, — там були його рукописи, туди складав він і аркуші першого прозового твору. Своїм колегам по музею він розповідав про своє бідне дитинство, матір-селянку, про Волинь, яку любив понад усе... Одного разу його обурила поведінка директора музею, який необачно осмілився штовхнути Харчука на конфлікт з неугодним йому працівником. Борис Микитович дав йому гідну відповідь. Потім, коли був вільний час і не було директора, він читав свою повість і вислуховував поради та зауваження. Проза його все більше й більше захоплювала, і він наполегливо працював над повістю, яку згодом і закінчив. У 1955 році він перейшов до редакції «Міліцейського свистка», але й там довго не затримався: у 1956 році журнал «Дніпро» опублікував повість «Йосип з гроша здачі» і його запросили в Київ. Там він працював у ЦК ЛКСМУ — завідував сектором преси, редагував журнал «Малятко», пізніше — був відповідальним секретарем журналу «Знання та праця».
Письменник широкого діапазону, працював у жанрі роману, повісті, оповідання, новели, пастелі й есею. Писав твори для дорослих і дітей. Майстер психологічного реалізму й мінімалістичного стилю. Своїми художніми творами і своєю безкомпромісною поведінкою Борис Харчук наближав проголошення незалежної Української держави.
Жив у Києві . Помер 16 січня 1988 року від інфаркту в Ризі. Похований у Києві на Міському кладовищі «Берківці» (ділянка № 39; 50°29′48″ пн. ш. 30°23′45″ сх. д. ).
Автор
романів :
«Волинь» (у чотирьох томах, 1959 —1966 ; друга редакція 1988 ),
«Місяць над майданом» (1971 ; друга назва у перевиданнях «Майдан»),
«Хліб насущний» (1976 ),
«Довга гора» («Кревняки») (1979; 1984 ).
повістей і оповідань:
«Йосип з гроша здачі» (1957 ),
«З роздоріжжя» (1958),
«Станція „Настуся“» (1965),
«Закам'янілий вогонь» (1966 ),
«Зазимки і весни» (1967 ),
«Неслава» (1968 ),
«Горохове чудо» (1968 ),
«Помста» (1970 ),
«Материнська любов» (1972 ),
«Школа» (1979 ),
«Невловиме літо» (1981 ),
«Планетник» (журн. публ. 1981, першодрук у книжці «Горохове чудо» 1991 ),
«Облава» (1984),
«Подорож до зубра» (1986 ),
«Слово і народ» (1988).
Твори, котрі не могли з'явитися за життя автора, були опубліковані після його смерті: роман «Межі і безмежжя» (1989), повісті «Українські ночі» (1989), «De profundis» (1988) та «Мертвий час» (1990), начерки роману «Плач ненародженої душі» (1990), оповідання й новели: «Вечеря», «Дурна», «Верховина страт», «А ми громадим сіно» (усі — 1990), «Слово», «Іде», «Вйо», «Постріляний, порубаний», «Нічна стежка» (усі — 1991) .
Із запланованого 4-томного видання творів Б. Харчука з'явилося лише два у 1991 році[1] .
Публікації
Харчук Б. Волинь: Роман. Тетралогія. — К.: Дніпро, 1988.: Кн. 1-2. — 567с.; Кн. 3-4. — 750 с.
Харчук Б. Довга гора: Роман. — К.: Рад. письменник, 1979. — 293 с.
Харчук Б. Кревняки: Роман. — К.: Дніпро, 1984. — 514 с.
Харчук Б. Місяць над майданом: Роман. — К.: Рад. письменник, 1971. — 280 с.
Харчук Б. Хліб насущний: Роман. — К.: Рад. письменник, 1976. — 246 с.
Харчук Б. Горохове чудо: Повість. — К.: Веселка, 1968. — 112 с.
Харчук Б. Йосип з гроша здачі: Повість. — К.: Веселка, 1969. — 140 с.
Харчук Б. Невловиме літо: Повісті. — К.: Рад. письменник, 1981. — 343 с.
Харчук Б. Неслава: Повість. — К.: Рад. письменник, 1968. — 130 с.
Харчук Б. Подорож до зубра: Повісті / Худож. Д. О. Лукомський. — К.: Рад. письменник, 1986. — 368 с., іл.
Харчук Б. Помста: Повість та новели. — К.: Веселка, 1970. — 279 с.
Харчук Б. Розстріляні ночі: Нариси. — К.: Дніпро, 1979. — 66 с.
Харчук Б. Далека стежка до весни: Повість // Вітчизна. — 1983. — № 4. — С. 20-62.
Харчук Б. Облава: Повість // Київ. — 1983. — № 11. — С. 79-101.
Харчук Б. Ой Морозе, Морозенку: Повість-легенда // Вітчизна. — 1983. — № 12. — С. 24-47.
Харчук Б. Мар'яна: Повість //Вітчизна. — 1986. — № 4. — С. 19-89.
Харчук Б. Останні оповідання: («Слово»; «Іде»; «Вйо»; «Постріляний»; «Порубаний»; «Нічна стежка») // Київ. — 1991. — № 1. — С. 9-18.
Харчук Б. Свічка // Оповідання-87. — К., 1988. — С. 345-364.
Харчук Б. Смерть у Москві: Оповідання // Київ. — 1993. — № 11. — С. 8-17.
Харчук Б. Чортів закрут: Новела // Вільне життя. — 1983. — 16 трав.
Харчук Б. Твори: В 4-х т. — К., 1991. — Т. 1—2.
Антонюк-Следзінська Л. Борис Харчук і Крем'янеччина // Діалог. — 1997. — 28 черв.
Борис Харчук — родом і серцем з Волині // Гром'як Р. Література Золотого вересня. — К., 1989. — С. 228-250.
Борчук А. «І трапилося непередбачене…»: Штрихи до портрета Б. Харчука // Русалка Дністрова. — 1994. — № 17.
Будзан Г. Літописець Волині // Народне слово. — 1991. — 16 серп.
Василишин О. Борис Харчук і «Просвіта» // Вільне життя. — 1993. — 22 черв. — (Рядок з біографії краю).
Василишин О. Слава і «Неслава» Бориса Харчука // Вільне життя. — 1992. — 22 трав.
Гнатюк І. Таврований доносами // Дзвін. — 1991. — № 9. — С. 141-144.
Гром'як Р. Невичерпність // Літ. Україна. — 1983. — 27 жовт.
Гром'як Р. Художні обрії Б. Харчука // Вільне життя. — 1981. — 13 верес.
Дзюба Г. І тільки ненька не засне… // Народне слово. — 1991. — 13 верес.
Мельничук Х. Звучить слово майстра // Колгоспне життя. — 1990. — 12 трав.
Моліцька Г. Харчукова світлиця // Свобода. — 1992. — 24 листоп.
Слабошпицький М. Побачити в дорозі: Спогад про Б. Харчука // Україна. — 1991. — № 15. — С. 12-13.
Сорока П. Дорога до сина: [Образ матері в творах Б. Харчука] // Вільне життя. — 1989. — 30 лип.
Сорока Я. «Слово живе, коли обкипить кров'ю»: [Про дружбу Б. Харчука та Я. Сороки] // Русалка Дністрова. — 1994. — № 4.
Сорока Я. Таким пам'ятаю Бориса Харчука: Спогади. Фрагмент // Тернопілля'96: Регіон. річник. — Тернопіль, 1997. — С. 470-472.
Харчукова криниця. — Збараж: Пегас, 1992. — 31 с.
Харчук Р. Про батька // Слово і час. — 1992. — № 1. — С. 54-55.
Чернихівський Г. Борис Харчук і Крем'янеччина // Русалка Дністрова . — 1996. — № 14 (лип.).
Чернихівський Г. Співець отчого краю // Рад. село. — 1986. — 27 лют.