Афганська національна армія — основний вид збройних сил Ісламської Республіки Афганістан.
| Афганська національна армія | |
|---|---|
 | |
| На службі | з 1747 (268 років) |
| Країна |  Афганістан |
| Чисельність | 195 000 |
| Гарнізон/Штаб | Кабул |
| Вебсайт | mod.gov.af/en |
| Командування | |
| Поточний командувач | Ашраф Гані |
Медіафайли на Вікісховищі | |
Сучасні збройні сили створені за допомогою військових інструкторів США і НАТО після повалення режиму талібів у 2001 році. Головнокомандувачем є президент Афганістану, штаб-квартира розташовується в Кабулі. Станом на червень 2012 року, діючі збройні сили налічували близько 200 тисяч чоловік[1]; передбачається доведення їх чисельності до 260 тисяч до 2015 року[2]. Афганістан має статус «основного союзника поза НАТО» з 2012 року.
Історія
Формування регулярної армії європейського зразка розпочалося наприкінці XIX століття за часів правління короля Абдур-Рахмана (1880–1901 рр.) із введенням системи комплектування під назвою «хашт нафарі». Дана система полягала в тому, що на дійсну військову службу в обов'язковому порядку призивали кожного восьмого чоловіка у віці від 20 до 40 років. Одночасно з цим створювалися організаційно-штатні формування сучасного типу: дивізії, бригади, полки. У Кабулі було організовано перший військово-навчальний заклад — Військова школа з шестирічним терміном навчання, куди приймалися хлопчики у віці від 10 до 15 років. Викладачами в ній працювали турки-іммігранти, деякі з яких були колишніми офіцерами армії Туреччини. До початку Третьої англо-афганської війни 1919 в складі армії не було ні авіації, ні бронеавтомобілів, ні танків, автоматична зброя і сучасна скорострільна артилерія практично були відсутні. Ситуація практично не змінювалася до 1956 р., коли недружні дії Пакистану на південному та південно-західному кордоні підштовхнули короля Захір-шаха ухвалити рішення про модернізацію армії, яка полягала в її реорганізації та оснащенні новим озброєнням і технікою. Враховуючи все більше військово-технічне та військово-політичне співробітництво Ісламабаду з США, король звертається за допомогою до Радянського Союзу.
З середини 50-х років XX століття СРСР, направляє до Афганістану військових радників, відкриває свої військово-навчальні заклади для афганських слухачів і курсантів, надає допомогу в створенні військово-навчальних закладів в Кабулі. Починаються поставки найсучаснішого на той момент озброєння і військової техніки: танків Т-54, бронетранспортерів БТР-60 та бойових машин піхоти БМП-1, ствольної і реактивної артилерії, в тому числі РСЗВ БМ-21 «Град», реактивних бойових літаків МіГ-17, Іл-28, МіГ-21 і бойових вертольотів. Одночасно з цим Захір-шах прагне підпорядкувати племінні збройні формування центральній владі.
У 80-х роках XX століття збройні сили Афганістану були добре технічно оснащені, проте особовий склад в переважній більшості мав слабкий морально-психологічний стан і не хотів брати участь у бойових діях. Повсюдно були поширені випадки дезертирства, перехід на бік ворога зі зброєю і технікою. Винятком були повітряні сили і з'єднання «командос» — формування, що були елітними і що комплектувалися найбільш відданими режиму військовослужбовцями.
З точки зору організаційно-штатної структури, збройні сили Афганістану складалися з трьох видів: сухопутних військ, ВПС і ППО, прикордонних військ. До воєнізованих структур відносились оперативні батальйони «царандой» — міліційні формування Міністерства внутрішніх справ і підрозділи Служби державної безпеки, які займалися контррозвідувальною роботою і охороною особливо важливих об'єктів. У 1989 році афганські збройні сили в своєму складі мали: особового складу близько 329 тис. чол. (армія — 165 тис., МВС — 97 тис. і МДБ — 57 тис. осіб), танків — 1568, бойових машин піхоти — 828, гармат і мінометів — понад 4880, бойових літаків — 126, бойових вертольотів — 14.[3]
Після падіння режиму і нової громадянської війни 1990-х років регулярна армія розпалась. Озброєння і техніка були поділені між воюючими сторонами — Північним альянсом Массуда і Дустума з одного і загонами талібів і Ісламської партії Афганістану з іншого.
Майже через рік після повалення режиму талібів в грудні 2002 р глава перехідного уряду Х. Карзай видав указ «Про створення афганської національної армії». План будівництва військової організації сучасного Афганістану — Афганської національної армії (АНА) — був розроблений фахівцями НАТО на основі аналізу помилок попередніх концепцій 1950 — 60-х років і часів радянської присутності. Він включав в себе наступні напрямки:
• роззброєння всіх племінних та інших формувань;
• перехід до добровільного принципу комплектування;
• розформування ВПС як виду збройних сил і передача авіаційної техніки Повітряному корпусу АНА;
• формування п'яти армійських корпусів бригадного складу з функціями регіональних командувань: в Кабулі, Гардезі, Кандагарі, Гераті та Мазарі-Шаріфі
• створення легких піхотних підрозділів як основи наземних сил, обмежене використання важкого озброєння і техніки радянського виробництва;
• навчання особового складу за стандартами НАТО, переозброєння АНА на зброю і техніку виробництва США: штурмові гвинтівки М-16, кулемети М-240, бронетранспортери М113.
Сучасний стан
На 2013 рік збройні сили Ісламської Республіки Афганістан нараховують близько 200 тис. осіб.
Організаційно-штатна структура АНА
• Генеральний штаб з Начальником Генерального штабу в званні генерал-полковника на чолі;
• Командування наземних сил АНА (командувач — генерал-лейтенант), якому підпорядковані шість армійських корпусів і одна дивізія;
• Командування сил спеціальних операцій АНА (командувач — генерал-майор), до якого входять одна бригада сил спеціальних операцій,
• одна бригада «командос», шість окремих батальйонів «командос», доданих по одному кожному армійському корпусу, а також авіакрило спеціальних операцій і навчальний центр ;
• Військово-повітряні сили Афганістану (командувач — генерал-лейтенант, штаб розташований поблизу від міжнародного аеропорту Кабула), перетворені в липні 2010 р з Повітряного корпусу АНА на правах окремого виду збройних сил [10];
• Командування матеріально-технічного забезпечення, що включає в себе Центральне агентство перевезень (транспортну бригаду) і Центральні ремонтні майстерні;
• Командування набору добровольців;
• Командування бойової підготовки, а також ряд інших допоміжних формувань.
«Командос»
Підготовка першого підрозділу афганських «командос» почалася на початку 2007 року на військовій базі «Morehead Commando Training Center» в шести милях південніше Кабула. У липні 2007 року був підготовлений перший батальйон «командос», особовий склад якого пройшов тримісячні курси підготовки за зразком рейнджерів армії США, був оснащений спорядженням американського зразка[4]. Спочатку, для афганської армії планувалося підготувати одну бригаду «командос» (шість батальйонів), проте станом на квітень 2012 року, для афганської армії були підготовлені 8 батальйонів «командос». Надалі, заплановано збільшити чисельність «командос» до трьох бригад (15 батальйонів) «командос»[5].
Озброєння
Стрілецька зброя
З початку 1970-х років армія була оснащена радянськими АКМ і АК-74 як основним стрілецьким озброєнням. Перші підрозділи сформованої Афганської національної армії і Афганської національної поліції озброювалися стрілецькою зброєю виробництва СРСР і країн Східної Європи. Пізніше, у зв'язку з переходом армії на стандарти НАТО, з 2008 року почалася поступова заміна зброї радянського зразка на зброю виробництва США і країн НАТО.
Бронетранспортери та броньовані машини
Основні бойові танки
Артилерія / протиповітряна оборона
| Модель | Фото | Тип | Кількість | Дата | Виробник | Примітки |
|---|---|---|---|---|---|---|
| БМ-14 | — | Реактивна артилерія |  СРСР |
|||
| БМ-21 Град |  |
Реактивна артилерія | СРСР |
|||
| ЗСУ-23-4 |  |
ППО | СРСР |
|||
| ЗУ-23-2 |  |
ППО | СРСР |
|||
| ЗПУ-4 | — | ППО | СРСР |
|||
| 122-мм гаубиця Д-30 |  |
Гармата | СРСР |
|||
| 152-мм гаубиця-гармата зразка 1937 року (МЛ-20) | _1.jpg) |
Гармата | СРСР |
|||
| 152-мм гаубиця зразка 1943 р. (Д-1) |  |
Гармата | СРСР |
|||
| 122-мм гаубиця зразка 1938 года (М-30) |  |
Гармата | СРСР |
|||
| M114 (гаубиця) |  |
Гармата |  США |
|||
Допомога демократичних країн
Афганські сили безпеки знаходяться в певній залежності від іноземної економічної допомоги, оскільки уряд Афганістану не в змозі їх утримувати. З 2012 року США і Афганістан підписали угоду про стратегічне партнерство, за якою Афганістан названий «основним союзником США поза НАТО»
Джерело
• Современная армия Афганистана • Белов Е. Афганские силовые структуры и перспективы их развития • Офіційний сайт
Примітки
Wikiwand in your browser!
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
