Артурс-Пасс
гірський перевал у Новій Зеландії З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Артурс-Пасс (англ. Arthur's Pass; укр. Перевал Артура) — гірський перевал висотою 920 метрів над рівнем моря у Південних Альпах на Південному острові Нової Зеландії, є частиною межі між регіонами Західного узбережжя (Вест-Кост) та Кентербері.
|
Артурс-Пасс англ. Arthur's Pass | ||||
| Назва на честь (епонім): |
| |||
|---|---|---|---|---|
 Віадук Отира на захід від перевалу Артура. | ||||
|
42°54′25″ пд. ш. 171°33′36″ сх. д. | ||||
| Країна |
 Нова Зеландія | |||
| Регіон |
Кентербері Вест-Кост | |||
| Система | Південні Альпи | |||
| Тип |
залізничний гірський перевалd гірський перевал і гірський прохідd | |||
| Висота | 920 м | |||
| Маршрут |
Перетинає перевал: Державне шосе SH 73 | |||
  Артурс-Пасс Артурс-Пасс (Нова Зеландія) | ||||
 | ||||
 Артурс-Пасс у Вікісховищі | ||||
Перевал розташований на території однойменного національного парку (Артурс-Пасс), за 140 км від Крайстчерча та за 95 км від Греймута, перевал складається з частини сідла між долинами річки Отира (притока річки Тарамакау на заході) та річки Білі (на сході). Перевал Артура лежить на межі районів Селвін (Кентербері) та Вестленд (Вест-Кост)[1].
Невеличке поселення з однойменною назвою (Перевал Артура) лежить приблизно за 5 км на південь від гірського перевалу.
Протягом сотні років маорі перетинали Південні Альпи через кожен вільний від снігу прохід в літні місяці. Причиною цієї непростої подорожі був зелений камінь (поунаму), який високо цінувався як своєю твердістю, так і красою і залягав лише на західному узбережжі Південного острова[2]. На момент прибуття європейців єдиним перевалом, який регулярно використовувався, був тепер відомий як перевал Гарпера, на північ від перевалу Артура. Коли в 1857 році гіди-маорі повели Леонарда Гарпера через перевал, який тепер носить його ім'я, Тарапухі, глава поселення маорі Мауера (нині — Греймаут), розповів йому про маршрут через гори у верхів'ях річки Отира, який вже ніким не використовувалася десятки років. Але погана погода завадила Гарперу дослідити цей маршрут на його зворотному шляху[2].
У 1860 році письменник і дослідник Семюель Батлер бачив перевал на початку долини річки Білі, але їхав уздовж і не хотів залишати свого коня без нагляду, тому «ухилився від дослідження»[3].
У 1864 році інженер та дослідник Артур Дадлі Добсон[en] (1841—1934) разом зі своїм братом Едвардом були першими європейцями, які перетнули перевал. У 1863 році Добсон вирушив до здебільшого незвіданого Західного узбережжя на сім місяців геодезичних робіт. Його дослідження охоплювали райони від Сірої річки до лісистого мису Абдут-Хед і вглиб країни до Головного вододілу в Південних Альпиах. Тим часом його брат Едвард прокладав шлях через перевал Гарпера. Після повернення до Крайстчерча Артур Добсон доповів про свої висновки досліджень головному геодезисту Томасу Кассу[4].
В 1864 році Томас Касс доручив Артуру Добсону з'ясувати, чи є відповідний прохід від вододілу Ваймакарірі до Західного узбережжя. Джордж і Артур Добсони вирушили в дорогу в березні 1864 року, згодом до них приєднався їхній брат Едвард у Крейґіберні. Поки Джордж обстежив там дорожні лінії, Едвард та Артур приступили до дослідження високогір'я. 13 березня 1864 року вони знайшли перевал, згаданий вождем Тарапухі в розмові з Гарпером. Перевал круто спускався до того місця, що стало відомим як поселення Отира. Вони дослідили ущелину аж до впадіння в річку Отира її притоки Роллестона, але не знайшли доброї землі для випасання овець, тому повернулися назад[5]. Артур підготував звіт, який включав ескіз перевалу, який він описав як «Сідло Арахури», вважаючи, що він веде до річки Арахура, і представив його Кассу[6][7].
Незабаром відкриття золота спричинило золоту лихоманку на Західному узбережжі. Провінційному інженеру, їхньому батькові Едварду Добсону, було доручено вивчити всі можливі переходи на Західне узбережжя з вододілів річок Ваймакарірі, Тарамакау та Гурунуй. Закінчивши дослідження, він заявив, що «перевал Артура» на сьогоднішній день є найбільш придатним для потрапляння на золоті поля[4]. Провінційний уряд вирішив побудувати дорогу між Крайстчерчем та Гокітікою довжиною 251 км, а керівником проекту став Едвард Добсон[4]. Дорога була відкрита 20 березня 1866 року[6]. Альпійський перевал став відомим як Перевал Артура, сусіднє село і пізніше національний парк також було названо цим ім'ям[7].
Державне шосе SH 73[en] проходить через перевал Артура і є найвищою з трьох доріг, що перетинають Південні Альпи, іншими переходами є перевали Гааста та Льюїса. Однак перевал Портерса на тій самій дорозі вище (939 м), ніж перевал Артура, але він не вважається одним з альпійських перевалів, оскільки розташований у передгір'ї Кентербері неподалік від Спрингфілда.
Дорога на західній стороні перевалу, яка раніше часто блокувалася зсувами та лавинами, в кінці 1990-х років зазнала значних інженерних робіт. Зокрема, в 1999 році був побудований вражаючий віадук Отира недалеко від поселення Отира, що охоплює 440 метрів нестабільної поверхні цієї місцевості.
Залізнична лінія Мідленд[en] (Роллстон — Греймут), що з'єднує Крайстчерч та Західне узбережжя, перетинає Головний вододіл через тунель Отира, між поселеннями Артурс-Пасс та Отирою. Відкритий у 1923 році, тунель був найдовшим у Британській імперії.
Відомо, що перевал одержав свою назву від його дослідника Артура Дадлі Добсона, а не короля Артура з міфологічних героїв Британії. Але поряд з перевалом, на західній його стороні, розташований гірський хребет Джеллі, в якому є вершини Ланселот (2112 м) та Ґвіневера (2042 м)[8], назви яких уособлюють імена сера Ланселота та королеви Ґвіневери — головних персонажів «легенд про короля Артура».
- Перевал Артура
Віадук Отира
Меморіальний напис
Межовий маркер
Долина річки Отира з перевалу Артура
Wikiwand in your browser!
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
