о. Андрі́й Миха́йлович Банде́ра (11 грудня 1882, Стрий, Львівщина — 10 липня 1941, Київ) — священник УГКЦ, капелан, культурно-громадський діяч, політик Західноукранської Народної Республіки, ветеран польсько-української війни. Член Наукового товариства Тараса Шевченка.
| Слуга Божий о. Андрій Бандера | |
|---|---|
 о. Андрій Бандера | |
| Народження | 11 грудня 1882 Стрий |
| Смерть | 10 липня 1941 (58 років) Київ |
| Країна |  ЗУНР |
| Приналежність | УГА |
| Освіта | богословський факультет Львівського університетуd |
| Звання | капелана 9-го полку 3-ї бригади 2-го корпусу |
| Війни / битви | польсько-українська війна |
| Діти | Бандера Василь Андрійович, Бандера Олександр Андрійович і Степан Бандера |
 Бандера Андрій Михайлович у Вікісховищі | |
Батько Богдана, Василя, Володимири, Марти-Марії, Оксани, Олександра і Степана Бандерів.
Репресований московсько-більшовицьким режимом.
Життєпис
Народився 1882 року в місті Стрий на Львівщині. Батько — Михайло, мати — Євфрозина.
Андрій Бандера в 1898 році з відзнакою закінчив IVa клас цісарсько-королівської Стрийської гімназії[1], у 1899 — V клас із першим ступенем[2]. За даними звіту дирекції цього навчального закладу, у 1902 році він закінчив VIII клас[3], склав випускні іспити, отримавши свідоцтво зрілості[4] (в електронних варіантах статей про о. Андрія Бандеру в «Енцилопедії історії України» та «Енциклопедії сучасної України» — що закінчив у 1905 році). Богословський факультет Львівського університету Андрій Бандера закінчив у 1906 році. У тому самому році в листопаді[5] висвятився, а перед цим одружився з дочкою священника Мирославою Глодзінською[6].
Мав активну політичну позицію ще під час свого навчання в гімназії — вступив до лав УНДП. Під час виборів займався політичною роз'яснювальною роботою серед селян. Член Наукового товариства Тараса Шевченка з 1910 р.[7] У домі о. Бандери часто з'їжджалися активні учасники українського національного життя Галичини, зокрема: Павло Ґлодзінський — один з основників «Маслосоюзу» і «Сільського Господаря» (українські господарські установи), Ярослав Весоловський — посол до Віденського парламенту, скульптор Михайло Гаврилко та інші.
У жовтні — листопаді 1918 року о. Андрій Бандера належав до організаторів української влади в Калуському повіті. Формував зі селян довколишніх сіл військові відділи, озброєнні захованою в 1917 році зброєю.
У 1919 р. делегат Української Національної Ради ЗУНР у Станиславові від Калуського повіту,[8] голосував за Акт злуки. Під час Польсько-української війни добровільно вступив в Українську Галицьку армію, де в 1919–1920 роках служив капеланом 9-го полку Третьої Бережанської бригади УГА 2-го корпусу.
Від 28 травня до 8 червня 1919 р. разом із сім'єю проживав у Бучачі (в домі родини Гафтковичів[9]), згодом переїхав до с. Ягільниця (нині Чортківського району Тернопільської області).[7]
Влітку 1920 р. повернувся до Галичини. Деякий час переховуватися від польських офіційних органів, з огляду на переслідування ними українських політичних діячів. У 1922 р. від туберкульозу горла померла дружина о. Андрія Мирослава[10].
У 1920–1930 — парох у Старому Угринові[11], співпрацював у калуській філії «Сільського господаря». У 1930–1936 — парох у с. Воля-Задеревацька. У 1936–1941 — парох с. Тростянець Долинського повіту.
У ніч з 22 на 23 травня[7] або 23 травня 1941[12] заарештований як батько «руководителя краковского центра ОУН Степана Андреевича Бандери». П'ять днів перебував у Станіславській тюрмі, місяць і 13 — у київській.
2 липня 1941 року слідство у справі отця Андрія Бандери завершилося. В обвинувальному висновку, складеному слідчими, йшлося про переховування нелегала, наявність націоналістичної літератури, націоналістичні переконання підслідного. Проте першим, отже — головним — звинуваченням священника, було те, що він, «будучи батьком керівника закордонного проводу антирадянської націоналістичної організації ОУН Бандери Степана Андрійовича, підтримував з ним до останнього часу систематичний зв'язок». 7 липня відбувся «суд», який тривав менше двох годин. Відповідаючи на питання суддів про своїх дітей, отець Андрій Бандера гордо відповів: «Я своїм дітям дав належне виховання, прививаючи їм любов до України. Світогляди моїх синів і доньок однакові».
Після численних катувань був засуджений до розстрілу 8 липня[7] і через три дні розстріляний. Перед смертю написав «Мої особисті зізнання» (кримінальна справа № 61112) — сповідь про себе, свою родину і суспільно-політичне життя в Західній Україні 40-х pp. XX ст. Жодної інформації про місце його поховання справа не містить. Ймовірно, він знайшов останній спочинок у Биківні, де протягом 1937–1941 років ховали розстріляних НКВС у Києві.
Реабілітований 8 листопада 1992 року.
Вшанування
У віконній ніші святилища церкви Успіння Пресвятої Богородиці в Козові на Тернопільщині в 2015 році, а також у церкві села Старого Угринова, де він служив, встановили вітражі із зображенням о. Андрія Бандери[13][14].
При Народному Домі села Середній Угринів створено Парохіяльний молодіжний волонтерський осередок імені отця Андрія Бандери[15]
15 жовтня 2019 року на фасаді СШ № 5 міста Івано-Франківська урочисто відкрили анотаційну дошку, присвячену о. Андрію Бандері. У цьому приміщення отець був ув'язненим протягом п'яти днів.[16]
Див. також
Примітки
Література
Посилання
Wikiwand in your browser!
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
