Loading AI tools
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Іва́н Павлович Ребро́в[4] (нім. Ivan Rebroff; 31 липня 1931, Берлін-Шпандау — 27 лютого 2008, Франкфурт) — німецький співак з унікальним діапазоном голосу в 4,5 октав (від сопрано до баса). Виконував крім класичного оперного репертуару також козацькі та російські пісні і романси, народні пісні багатьох інших європейських народів, літургії.
Іван Ребров | |
---|---|
нім. Ivan Rebroff | |
Основна інформація | |
Повне ім'я | нім. Hans Rolf Rippert |
Дата народження | 31 липня 1931[1][2][…] |
Місце народження | Берлін, Німецький Райх[1] |
Дата смерті | 27 лютого 2008[3][1][…] (76 років) |
Місце смерті | Франкфурт-на-Майні, Дармштадт, Гессен, Німеччина[1] |
Поховання | Егейське море |
Роки активності | 1968 — 2007 |
Громадянство | Німеччина |
Професії | оперний співак, студійний музикант, композитор |
Освіта | Гамбурзька вища школа музики і театру |
Співацький голос | бас |
Інструменти | вокал[d] |
Жанри | опера і variety[d] |
Псевдоніми | Ivan Rebroff і Iwan Rebroff |
Лейбли | Columbia Records |
Нагороди | |
ivan-rebroff.de/index2.htm#unten | |
Файли у Вікісховищі |
Іван Павлович Ребров (Ганс-Рольф Ріпперт) народився в районі Берліна Шпандау в родині німецького інженера Пауля Ріпперта. Його батько за походженням був наполовину євреєм (прізвище бабусі по батьківській лінії було Вайнберг), який свого часу емігрував у Німеччину з Російської імперії. Вважається, що мати співака Луіза Фенске (Luise Fenske, нар 1896 в Бромбергу), теж мала російські коріння і була доброю знайомою Федора Шаляпіна.
У час нацистської диктатури та переслідування євреїв родина Івана Реброва емігрувала. В еміграції батьки розлучилися і Ганс повернулася до Німеччини з матір'ю лише в 1953 році. Шкільні роки майбутній співак провів в місті Галле, де навчався в місцевій гімпназії, жив в інтернаті і співав у міському хорі. Також жив у юні роки у Оффенбургу, Верхнбому Таунусі та на грецькому острові Скопелос.
Навчався співу в Державній вищій школі музики в Гамбурзі (1953—1959) як лауреат стипендії Фулбрайта. Був учнєм професора Адольфа Дітеля, який сформував з Ріпперта інтерпретатора східноєвропейського пісенного репертуару; також брав уроки у відомого американського баса українського походження Олександра Кіпніса (нар. 1891 в Житомирі). Вокальним взірцем для себе тоді вважав соліста-баса Великого Театру у Москві. Тамо ж у консерваторії він брав уроки акторської майстерності. У 1954 році молодого співака прийняли до Чорноморського козачого хору, яким керував на той час Андрій Іванович Шолух (1895—1979). Як потім згадував співак у своїх нечисленних інтерв'ю, саме Шолух запропонував йому ідею «русифікувати» ім'я та прізвище, узяти сценічний псевдонім «Ребров», переклавши російською прізвище та ім'я його батька Пауля Ріпперта (нім. die Rippe — 'ребро') як «Ребров», а Ганс (повна форма Йоганн, Johannes) це «Іван», зауваживши: «Іване Павловичу, якщо хочеш зробити кар'єру з російськими піснями, — співай тільки російською!». У 1958 році він переміг в інститутському конкурсі співу.
Ріпперт був добре знайомим з козаками Уральського козачого хору. Але особливі стосунки у нього склалися з Хором Донських Козаків під керуванням Сергія Олексійовича Жарова (Serge Jaroff, 1897—1985). Саме від них він перейняв багато вокальних прийомів, відточуючи свою вокальну майстерність та уміння брати як найвищі ноти (фа-соль другої октави) і гранично низькі, властиві російським басам-октавістам (ля-соль-фа контроктави). Перемігши на конкурсі молодих талантів в Мюнхені, Ребров отримав трирічний контракт на роботу в Гельзінкирхенському оперному театрі, де з успіхом виконував партії Дона Базіліо, Короля Генріха, Бориса Годунова та багато інших. Великим успіхом увінчалися його виступи і в Франкфурті-на-Майні. Проте оперна кар'єра Івана Реброва, про яку співак так мріяв, на жаль, не склалася: у листопаді 1967 року на одному з показів оперети Жака Оффенбаха «Орфей спускається в пекло» він порвав ахіллове сухожилля, і лікарі прописали йому повний спокій. В період вимушеного простою співак записав платівку з декількома російськими піснями, серед них була і «Легенда про дванадцятьох розбійників», яка на початку 1968 року прозвучала на радіо в одній музичній передачі. Миттєво посипалися сотні листів з проханням розповісти про співака з таким унікальним голосом. Восени того ж року банкір Ротшильд, у пошуках головного героя для постановки мюзиклу «Тевьє з Анатівки» («Скрипаль на даху») за повістю Шолом-Алейхема, зупинив свій вибір на Реброві, що стало поворотним етапом в його кар'єрі. У Парижі в театрі Маріньї на Елісейських полях французька версія цього мюзиклу з Ребровим у партії Тевьє-молочника витримала більше ніж 1400 вистав. З цього почалися незабутні світові турне Реброва з російським репертуаром у супроводі ансамблів «Чайка» та «Трійка».
Щороку співак давав до 300 концертів. Вільно володіючи п'ятьма мовами, у тому числі і російською, Ребров поширював і популяризував російські пісні і романси в багатьох країнах. Тричі співак відвідував Радянський Союз, двічі — неофіційно, туристом на початку 1970-х років, а весною 1989 року на запрошення Михайла Горбачова відбувся перший сольний концерт Реброва в Москві в Палаці Спорту «Динамо» у супроводі Оркестру народних інструментів ім. Н. П. Осипова.
З 1975 року Ребров жив поперемінно то у власному замку в Німеччині в районі Таунусських гір, то на власній віллі на грецькому острові Скопелос в Егейському морі. В 1991 році співакові було надане звання Почесного громадянина цього острова. У Німеччині в 1985 році Ребров був нагороджений орденом «За заслуги перед Федеральною Республікою Німеччина». За свою кар'єру співак записав 49 золотих та один платиновий диск, провів безліч шоу на німецькому телебаченні, знявся у ряді фільмів. Незважаючи на здоров'я (діабет та проблеми з серцем), що погіршувалося, Іван Ребров до останніх днів продовжував давати концерти, виступав в концертних залах і церквах, все більше віддаючи перевагу духовним кантатам і аріям, був гостем багатьох телепередач. Свій останній концерт він дав у Віденській Вотівкирсі в грудні 2007 року.
І хоча багатьох іноземців шокував його імідж «Російського ведмедя» — в незмінній хутряній шапці, соболиній шубі та вишитій косоворотці, Реброва дуже любили в Німеччині та Західній Європі. «Всією душею я росіянин, моє серце належить Росії!» — говорив співак в своїх нечисленних інтерв'ю.
В січні 2008 року Івана Реброва не стало. Співак заповів після кремації його попіл розвіяли над Егейським морем, яке він так любив, але в квітні 2008 року урна з його прахом безслідно зникла.
Іван Ребров випустив 50 золотих дисків, з яких 36 присвячені російському фольклору.
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.