Loading AI tools
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Іван Максимович Кошелівець (справжнє прізвище: Ярешко) (10 (23) листопада 1907, Велика Кошелівка, Чернігівщина — 5 лютого 1999, Мюнхен) — український літературознавець, літературний критик, публіцист, редактор, перекладач, мемуарист, громадський діяч. Почесний доктор філософії Українського вільного університету в Мюнхені (ФРН), дійсний член Наукового товариства імені Шевченка та Української вільної академії наук.
Іван Максимович Кошелівець (Ярешко) | |
---|---|
Іван Кошелівець | |
Народився | 10 (23) листопада 1907 с. Велика Кошелівка, Чернігівська губернія, Російська імперія |
Помер | 5 лютого 1999 (91 рік) Мюнхен, Німеччина |
Країна | Німеччина СРСР Російська імперія |
Національність | Українець |
Діяльність | журналіст, літературний критик |
Alma mater | Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя |
Галузь | Літературознавство |
Заклад | Український вільний університет |
Членство | Наукове товариство імені Шевченка |
Народився в селі Велика Кошелівка, Ніжинського повіту Чернігівської губернії, Російської імперії (нині село Ніжинського району Чернігівської області, України) в родині козака Максима Трофимовича Ярешка та Килини Григорівни. Закінчив сільську школу. Вступив до комсомолу, очолював комсомольський осередок в селі Великій Кошелівці, потім став членом ВКП(б). З 1927 року навчався в Ніжинському інституті народної освіти.
1930 року закінчив Ніжинський інститут народної освіти[1]. У 1930 році працював директором середньої школи та шкільним вчителем у містечку Городниці на Житомирщині.
У 1930—1933 роках — асистент, доцент Кременчуцького інституту соціального виховання[1]. Керував секцією наукових робітників у місті Кременчуці.
Весною 1933 року звинувачений в «гнилому лібералізмі» та українському націоналізмові, виключений із членів ВКП(б), звільнений з роботи в інституті та позбавлений права викладати у вищих навчальних закладах. Був безробітним, з осені 1933 року тимчасово працював на посаді доцента у Ніжинському педагогічному інституті. У квітні — листопаді 1934 року служив у Червоній армії.
З листопада 1934 року — вчитель, потім — заступник директора в середній школі міста Ніжина. 1938 року отримав дозвіл читати окремі курси з історії стародавньої української літератури в Ніжинському педагогічному інституті. 1940 року вступив до аспірантури Інституту літератури АН УРСР.
Під час 2-ї світової війни — співробітник і редактор газети «Ніжинські вісті».
Від 1944 року — в еміграції[2], з 1946 року — в Тіролі (Австрія), в таборі для «переміщених осіб». Від 1947 року в Зальцбурзі (Австрія) разом з іншими українськими письменниками, що емігрували з УРСР, почав видавати журнал «Літаври». Тут була опублікована його перша стаття «Нотатки про український роман».
У цей же час познайомився з В. Кубійовичем, який запропонував йому роботу в редакції «Енциклопедії українознавства». Від 1957 — член її редколегії і редактор відділу літератури. Написав велику кількість статей спеціально до «ЕУ».
У 1951—1955 роках редагував літературну сторінку часопису «Сучасна Україна» (виходив у Мюнхені)[2]. Згодом на її основі було створено «Українську літературну газету». У 1955—60 роках редагував її разом з Ю.Лавріненком[2]. На кінець 1960 року часописи «Сучасна Україна» і «Українська літературна газета» були об'єднані, і з січня 1961 року почав виходити літературний і громададсько-політичний журнал «Сучасність». І. Кошелівець був його головним редактором протягом 1961—1966, 1976—1977, 1983—1984 років.
1992 року вперше після довгої перерви зміг відвідати Батьківщину. Згодом ще кілька разів був у Києві, 1997 року презентував книжку «Жанна д'Арк».
Був одружений із поетесою Еммою Андієвською[3].
Помер та похований у Мюнхені.
З метою увічнення пам'яті Івана Максимовича головний редактор міжнародного часопису «Соборність» Олександр Деко заснував у 1999 році Міжнародну літературну премію імені Івана Кошелівця.
Перекладав філософські та художні твори, зокрема Ф. Ніцше, Д. Дідро, Ф. Кафки.
Був упорядником і видавцем низки книг, зокрема:
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.