Єгоров Юрій Миколайович
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Юрій Миколайович Єгоров (27 січня 1926, Сталінград — 12 жовтня 2008, Одеса, Україна) — український художник, класик одеської школи живопису. Займався станковим і монументальним живописом, графікою, створював гобелени, кераміку, вітражі, мозаїки.
| Єгоров Юрій Миколайович | ||||
|---|---|---|---|---|
 | ||||
| Народження | 27 січня 1926 Сталінград, РСФРР, СРСР | |||
| Смерть | 12 жовтня 2008 (82 роки) | |||
| Одеса, Україна | ||||
| Країна |  СРСР Україна | |||
| Навчання | Одеське художнє училище | |||
| Діяльність | художник | |||
| Відомі учні | Браїлов Рюрик Іванович | |||
| Працівник | Одеське художнє училище | |||
| Нагороди |  | |||
|
| ||||
Народився у Сталінграді. Батьки були балетними танцівниками. Особистість чутливого хлопчика формувалася під впливом романтичного музичного театру, де проявлявся піднесений стан людини, що у подальшому стане визначальною якістю героїв картин художника. У творчості Ю. Єгорова він проявився у зверненні до монументальних технік: розпису, мозаїки, гобелену. У 1941 р. разом з трупою Одеського оперного театру сім'я Єгорових була евакуйована до Ташкенту, а потім переїхала до Красноярську. Там він познайомився з київськими художниками Степаном Андрійовичем Кириченко і Зінаїдою Волковіцькою, які стали його першими вчителями. За альбомами вони знайомили юнака зі світовим мистецтвом, відкривали для нього творчість Сезанна, Веласкеса та ін. У 16 років художник-початківець вступив до Спілки художників м. Красноярськ. Повернувшись в 1946 р. до Одеси, Ю. Єгоров був прийнятий одразу на IV курс живописного відділення художнього училища, де навчався у майстерні професора Теофіла Фраєрмана.
У 1948 р. він вступив до Ленінградського державного інституту живопису, скульптури та архітектури ім. І. Рєпіна при Академії мистецтв СРСР. Будучи студентом IV курсу, він перейшов на IV курс факультету монументального живопису Вищого художньо-промислового училища ім. В. Мухіної, де його вчителями були К. Л. Йогансон, Г. О. Рубльов, Г А. Савінов. У 1955 році Ю. М. Єгоров переїхав до Одеси, де до 1957 року викладав в Одеському художньому училищі ім. М. Б. Грекова, був ректором Одеської Академії мистецтв (1995—1997).
З початку 60-х навколо Єгорова гуртувалася творча молодь, яка згодом сформувала «одеський нонконформізм». Фактично Єгоров не був нонконформістом, проте всіляко допомагав і підтримував молодих художників, які обрали складний шлях протистояння системі. Саме Єгоров чітко поставив питання про одеську школу живопису і сформував її основні постулати, ставши таким чином, одночасно ставши і найяскравішим представником, і теоретиком цього напрямку.
Учасник численних вітчизняних і зарубіжних художніх виставок живопису, графіки та монументального мистецтва. З 1958 року член Спілки художників УРСР, а в 1989 — присвоєно звання «Заслужений діяч мистецтв УРСР».
Після смерті художника, у червні 2009 року, у Музеї сучасного мистецтва Одеси було відкрито зал постійно діючої експозиції його творів.
Море — невід'ємна складова художнього світу митця.
Так пише про море Єгоров у своїх спогадах: «… Ми троє у цей літній ранок стоїмо на краю обриву; праворуч, ліворуч і в неосяжній далечині перед нами сліпучо виблискує гарячим сріблом гігантський щит моря. Хтось із нас гикає, і по черзі, нахиляючись вперед над вузенькою стежкою, ми стрімко спускаємось вниз до цього неосяжного, блискучого блаженства …
Багато картин почали своє повільне, незриме зростання тоді, коли я десятирічним хлопчиком жив на дачі Великого Фонтану, і чимало речей існувало як можливість, про яку я сам ще не здогадувався. У чомусь ця можливість виявилася щасливою, оскільки у вічній драмі між можливим, тим, що має бути, і реальним, дещо здійснилось».
Для творчого методу Єгорова характерним є багаторазове повернення до одного мотиву. Художник зосереджує увагу не на пошуку нового оповідального сюжету, а на максимально виразному трактуванні картинного образу. Звідси взаємозв'язок зі сталими композиціями античності і Ренесансу, на які він орієнтується, створюючи свою варіацію на одвічні теми. Єгоров порівнював себе із золотошукачем, який, знайшовши дорогоцінну «жилу», намагається повністю її розробити. Коли, ґрунтуючись на інтуїції та високій художній культурі, живописець відчував, що наближається до скарбів, то протягом багатьох років не переставав розробляти свої «копальні», розвиваючи знайдені форми — пози — розташування фігури у просторі.
Істотною відмінністю манери майстра від способів зображення, що склалися у попередній мариністиці, є його активна робота з великим планом, коли образ моря подається у безпосередній близькості по відношенню до глядача. Раніше море було прийнято зображати панорамно: водна широчінь гармонійно і врівноважено поєднується з елементами ландшафту, що добре запам'ятовуються, — горами, скелями, урвищами і, з іншого боку, з небесними просторами. Іноді на полотні з'являються людські фігурки, частіше як стафаж. Але у будь-якому випадку, як правило, море показується у перспективному віддаленні, як об'єкт, який ми сприймаємо майже виключно зором (це характерно і для академічної манери художників XIX століття — І. Айвазовського, О. Боголюбова, Л. Лагоріо, М. Латрі, Р. Судковського, і для зачинателів імпресіонізму — Е. Мане, К. Моне, А. Сіслея, Дж. Уістлера, а також для вітчизняних майстрів, які працювали на зламі століть чи вже у XX столітті, — І. Похітонова, Г. Ладиженського, П. Нілуса, В. Синицького, М. Шелюто, Г. Малишева, Е. Морозова, В. Подобєда та інших).
Навпаки, у Єгорова море зображується як би впритул до рами картини. Часто воно займає більшу частину полотна. Художник, як правило, тяжіє до особливого ракурсу, який передбачає вид зверху, при якому захоплюється невелика ділянка берегового краю і дуже вузька смуга неба. У силу такого наближення (що нерідко має ефект схожий на наїжджання камери оператора) ми безпосередньо можемо роздивитись його фактуру і відчути «плоть», «тканину», «шаруватість» (якщо скористатися проникливою поетичною характеристикою Арсенія Тарковського) води.
Завдяки такому «кадруванню» почуття монументальності, моці моря виявляється принциповою і специфічною характеристикою створюваного образу. Його невід'ємна складова — дуже виразна і підкреслена величезна важкість води. Причому це в цілому властиво Єгорову, його маринам різноманітним за настроєм, навіть тим, що сповнені легкістю, хоча атмосфера безтурботності, невагомості є взагалі не характерною для робіт цього живописця. Контрасти, що виникають під гранично яскравим, сліпучим освітленням, загострена гра світлотіні дозволяють особливо виділити щільність, важкість водної маси. І ще один характерний прийом, особливість єгоровського зображення моря — це принципова закругленість лінії горизонту.
Відомо, наприклад, що Айвазовський протягом довгих багатогодинних прогулянок узбережжям захоплено спостерігав таємничу, притягальну стихію у пору невиразного світанку або ясного півдня, сутінків, що ледь починаються або звучного, часом навіть урочистого заходу. Однак, у відчутті Єгорова бачиться дещо інше. Видається, що він, на відміну від своїх попередників — «споглядачів», закохався в море активно, дієво — занурюючись в нього, як наприклад, це роблять дельфіни, граючи, пізнаючи його ніби не згори, зовні, а з глибини. Цей ракурс зображення можна було б умовно назвати поглядом пірнальника. Того, хто органічно відчуває себе у воді, яка опирається його руху, так ніби це простір життєвого середовища, одночасно долаючи її, ніби в сутичці, і вливаючись до її шарів, відчуваючи їх напруження та силу, що виштовхує. Ця відчута зсередини і, ймовірно, навіки відбита в емоційній пам'яті могутня краса моря дала основу єдності і в той же час багатству і різноманітності уявлень про нього у творчості художника. Це колосальна енергія морських просторів, котра таїться під грайливою, виблискуючою поверхнею — «Ранок», 1967 (Одеський художній музей); «Дівчина з прапором», 1971 (галерея «Red Square», Лондон); «Незабаром рушаємо…», 1973 (Третьяковська галерея, Москва); «Біля моря», 1974 (Одеський художній музей). І бурхливо динамічне, немов раптово оголене життя вирв, що затягують до безодні, водоверті, що зненацька опинилася вгорі глибинних течій — «Кароліно-Бугаз», 1970 (галерея «Red Square», Лондон). Холодна міць, що захоплює величчю стихії у «Ланжерон у листопаді», 1979 (Одеський художній музей), та ультрамаринове, наче у глибокому сапфірі, сяйво моря у «Вечір в липні», 1991 (приватна колекція М. Кнобеля, Одеса).
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
