Аттіла Йожеф

Аттіла Йожеф

Стаття у Вікіпедії

Медіафайли у Вікісховищі

Йожеф Аттіла (угор. József Attila; 1905–1937) — угорський поет.

Цитати

• Блукало серце довго, вперто…
  І я до істини дійшов:
  Що тільки смертні можуть смертним
  Безсмертну дарувать любов.

(«Блукало серце довго…» / Пер. Анатолій Глущак // С. 54)

• Ми маємо силу. Нас — живих і мертвих — багато,
  зійшлись на горі, аби праведну раду тримати.

(Соціалісти / Пер. Петро Іванов // С. 85)

• О юнь моя, зелений гай!
  Гадалось, будеш ти вічиста…
  Тепер тужи і наслухай,
  як шелестить усохле листя.

(Я, мабуть, нагло пропаду / Пер. Микола Лукаш // С. 145)

• Серце жінки — як нічліжка:
  кому треба на ніч ліжка?
  Скільки дурнів-тонкослізок
  тягом тягне до тих ліжок!

(Жіноче серце / Пер. Микола Лукаш // С. 37)

• Тепер би я… Та вже не вернеш.
  Тепер я бачу її велич:
  прибравши хмари під косинку,
  Вона розводить в небі синьку.

(Мама / Пер. Микола Лукаш // С. 119)

• Ще ти, людино, недоросла,
  та дійдеш зросту будь-що-будь!
  Батьки твої — любов і розум —
  тобі укажуть праву путь.

(Поетичне мистецтво / Пер. Микола Лукаш // С. 140)

Джерело

• Йожеф Аттіла. Поезії / Переклад з угорської. Упор. та передмова Кіри Шахової. — К.: Дніпро, 1986. — 158 с.