З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Гармата Mark 12 5"/38 — американська морська гармата. Гармату встановлювали у башти одинарної[1] та подвійної дії в основному у американському флоті.
| 5″/38 Mark 12 | |
|---|---|
_at_Hunters_Point_Naval_Shipyard,_California_(USA),_on_23_April_1945.jpg) Гармата 5″/38 Mark 12 в одноствольних баштах Mk 30, встановлені на есмінцях типу «Флетчер» | |
| Тип | універсальна корабельна гармата |
| Походження | Сполучені Штати |
| Історія використання | |
| На озброєнні | 1934–1990 |
| Оператори | ВМС та Берегова оборона США Королівські ВМС Велика Британія Флоти: Данія, Італія, Японія, Південний В'єтнам та інші країни де використовували американські кораблі |
| Війни | Друга світова війна Корейська війна В'єтнамська війна Війна в Перській затоці Фолклендська війна |
| Історія виробництва | |
| Розроблено | 1932 |
| Вартість одиниці | 100000 дол. США |
| Виготовлення | 1934—1945 |
| Виготовлена кількість | ~8000 |
| Характеристики | |
| Вага | Гармати — 1 810 кг; башти — 13 270 кг — 77 407 кг |
| Довжина | 5,685 мм; |
| Довжина ствола | ствола — 4,83 м; нарізної частини — 4,00 м |
| Обслуга | залежить від виду башти |
| Снаряд | роздільного заряджання |
| Вага снаряду | від 24 до 25 кг |
| Калібр | 127 мм (5 дюймів) |
| Стволи | 1 |
| Казенник | вертикальний клиновий затвор |
| Відбій | 38 см |
| Лафет | залежить від типу корабля |
| Підвищення | −15° до +85° |
| Траверс | 328,5° |
| Темп вогню | від 15 до 22 пострілів |
| Дульна швидкість | 760—790 |
| Система живлення | елеваторна подача ручне заряджання |
| Приціл | оптичний |
| 127-мм корабельна гармата Mark 12 5"/38 у Вікісховищі | |
Башти одинарної дії мали обмеження у куті вертикального наведення гармати у 35°, що унеможливлювало ведення зенітного вогню[2] і могли вести вогонь лише по наземним/наводним цілям, башти подвійного призначення могли вести вогонь як по наземним так і по повітряним цілям, тому що мала кут вертикального наведення у 85° і мали зенітні детонатори для снарядів.
Довжина ствола у 38 калібрів була середньою між попередніми американським стандартами — 5"/51 гармата з малими кутами та 5"/25 зенітна гармата. За термінологією морських гармат США снаряд 5 дюймів (127 мм) у діаметрі і ствол завдовжки 38 калібрів, утворюють стандарт 5"/38 подвійного призначення. Більша довжина ствола, у порівнянні з гарматою 5"/25, значно покращила характеристики ведення вогню як по наземних, так і по повітряних цілях.
Окрім довжини ствола та унітарних боєприпасів зі змінним зарядом, гармата 5"/38 повністю повторює гармату 5"/25. Обидві гармати мають вертикальний ударний затвор, який дозволяє вести вогонь по літаках при високих кутах наведення. Гармата 5"/38 розпочала свою службу на кораблі USS Farragut (DD-348) у 1934. Змонтована на кільцевому погоні вона була прийнята на службу на есмінці USS Gridley (DD-380) у 1937.[3]
За твердженнями морських істориків гармата 5"/38 була найкращою серед гармат середнього калібру,[a] подвійної дії (універсальних) часів Другої Світової війни,[4] особливо під контролем системи керування вогнем (СКВ) Mark 37.
Але навіть з цією системою було потрібно близько 100 набоїв щоб збити літак.[5] Зазвичай літаки збивали осколки снарядів, а не прямі влучання; використовували загороджувальний вогонь, коли у повітря стріляло багато гармат. Створювалися, так би мовити, стіни з осколків які вражали один або кілька літаків. Ці засоби виправдовували себе тому, що навіть один літак міг завдати великих втрат.
Через високий темп стрільби гармата заслужила визнання як зенітної на флоті. Гармата на кільцевому погоні мала темп стрільби у 15 пострілів за хвилину на один ствол, а добре підготовлена команда могла вести вогонь зі швидкістю у 22 постріли за хвилину.[4] При кріпленні на центральному штирі і інших кріпленнях коли не було вбудованих талей, швидкість стрільби становила 12-15 пострілів за хвилину.[6] Живучість ствола становила 4600 пострілів.[7]
Гармата 5"/38 була встановлена на велику кількість американських кораблів часів Другої світової війни. Нею заміняли застарілі гармати 5"/25 на лінкорах які були встановлені у 1930-х. Вона давно знята зі служби, але залишається на законсервованих кораблях резервного флоту США. Також її використовують у інших країнах які купили її або отримали разом із кораблями від США. Було випущено мільйони снарядів, близько 720000 досі зберігаються на складах через те, що гармата 5"/38 знаходиться на кораблях резервного флоту.
Кожна башта мала одну або дві гармати Mk 12 5"/38cal. Зазначена на зображені гармата встановлювалася у одиночну башту або була правою гарматою у подвійній башті. Заряджалася вона зліва. Ліва гармата була дзеркальною до правої і заряджалася справа. Вага гармати Mk12 становила 1810 кг.[8] Гармата Mark 12 була представлена у 1934, вперше була встановлена на центральному штирі на есмінці класу Фаррагут,[9] але за часів Другої світової війни вона встановлювалася у одиночні і подвійні башти майже на усіх головних та допоміжних бойових кораблях флоту США.[8]
Головними характеристиками гармати Mk12 є:[4]:158[8]
Роз'яснення калібру 5"/38:
Опис:[4]:160
Дульна швидкість снаряду нової гармати становила 2,600 ft/s (790 м/с).[11]
Під час Другої світової війни на кораблях флоту США мали лише невелику кількість спеціальних боєприпасів, таких як зенітні спеціальні снаряди, які були більш корисні ніж універсальні снаряди, навіть при тому, що бронепробиття у них було гіршим.[11] Розривні заряди мали 7,25 lbs.(3,3 кг) вибухівки D композиції A, а спеціальний загальний мав заряд 0.9-1.2 кг через його товсті стінки (ББ).[11]
За командою «ЗАРЯДЖАЙ» або при заряджанні «ШВИДКИЙ»: (ПРИМІТКА: Швидке заряджання значить, що гармата веде вогонь одразу після заряджання гармати без виконання команд «ПРИПИНИТИ ВОГОНЬ» або «ПЕРЕВІРИТИ ВОГОНЬ».)[10]
Заряджаючий № 1 (заряджає заряди з порохом):[4]:175
Заряджаючий № 2 (заряджає снаряди):[4]:175
Порядок заряджання лотку:[4]:172
З гармати можна вести вогонь дистанційно (електричне запалювання) або в ручну (ударне).[4]
Постріл гармати відбувається за дві секунди. Після цього відбуваються наступні процеси:[10]
Гармата готова до заряджання.
,_in_1971.png)
Є чотири основних типи монтування гармат:
Існують декілька моделей 5"/38, з приставкою Mark (або скороченням MK) та числом. Варіанти основної конструкції мають назву Модифікації (або скорочення Mod). Наприклад, 5"/38 MK 21 — це одноствольна на відкритому центральному штирі установка яку часто використовували на амфібіях, допоміжних і торгових судах. 5"/38 MK 30 — це одноствольна закрита на кільцевому пагоні установка яку широко використовували на ескортних есмінцях. 5"/38 MK 38 — двоствольна спеціально розроблена установка для нових есмінців.
| Модифікація | Стволи | Вага | Конструкція | Використання |
|---|---|---|---|---|
| Mk21 | 1 | 31,200 lb (14,200 кг) | Відкрита на центральному штирі | Деякі побудовані у 1930-х бойові кораблі, допоміжні та торгові судна |
| Mk22 | 2 | 75,250 lb (34,130 кг) | Закрита на кільцевому погоні | 1935 лідери есмінців |
| Mk24 Mod1 | 1 | 29,260 lb (13,270 кг) | Відкрита на центральному штирі | Побудовані у 1930-х авіаносці |
| Mk28 Mod0 | 2 | 156,295 lb (70,894 кг) | Закрита на кільцевому погоні | Лінкори, попередники класу Айова |
| Mk28 Mod2 | 2 | 170,635 lb (77,399 кг) | Закрита на кільцевому погоні | Лінкори класу Айова |
| Mk29 Mod0 | 2 | 108,000 lb (49,000 кг) | Закрита на кільцевому погоні | Крейсери |
| Mk30 Mod0 | 1 | 40,900 lb (18,600 кг) | Закрита на кільцевому погоні | Есмінці, допоміжні суда, катери берегової оборони США |
| Mk30 Mod1 | 1 | 33,500 lb (15,200 кг) | Відкрита на кільцевому погоні | Кормові башти есмінців, ескортні авіаносців |
| Mk30 Mod69 | 1 | 45,000 lb (20,000 кг) | Закрита на кільцевому погоні | Ескортні есмінці з кормовою Mark 38 зі скошеними екранами для забезпечення стрільби з хеджхогів[12] |
| Mk32 Mod0 | 2 | 105,600 lb (47,900 кг) | Закрита на кільцевому погоні | Крейсери, авіаносці |
| Mk32 Mod4 | 2 | 120,369 lb (54,598 кг) | Закрита на кільцевому погоні | Крейсери, авіаносці |
| Mk37 Mod0 | 1 | 34,700 lb (15,700 кг) | Відкрита на центральному штирі | Допоміжні та транспортні судна |
| Mk38 Mod0 | 2 | 95,700 lb (43,400 кг) | Закрита на кільцевому погоні | Есмінці, легкі крейсери класу Атланта |
Через роздільне заряджання гармати, кожен постріл подається до гармати у двох частинах — заряд пороху та снаряд.[4]
Залежно від типу башти, обслуга гармат 5"/38 становила від 15 до 27 осіб у казематі та верхньому перевантажувальному відділенні.[13] Сюди не включено обслугу яка потрібна для роботу у погребах. Обслуга тренована до роботи у двох режимах. Основний режим — «автоматичне керування», де керування баштою відбувалося системою керування вогнем. Але при пошкодження системи керування вогнем або нестачі енергії на кораблі; башта працювала під «місцевим керування». У ВМС США, більшість обслуги гармат перебували на службі у флоті. Навіть на торгових кораблях для гармат 5"/38 та інших обслуга складалася з матросів військового флоту. Виключення були лише кораблі де обслуга гармат складалася з морських піхотинців, зазвичай на баштах таких гармат нанесено емблему Корпусу морської піхоти
Задача полягає у контролюванні куту підвищення. Його місце у лівому кутку у передній частині установки. Перед ним встановлено оптичний приціл, маховики і прилади контролю кутом підвищення. Справа, на висоті ліктя, висить прилад, який має назву Регулятор Індикації Кута Підвищення. Він керує приводами підвищення. Через вікно вгорі приладу, навідник бачить циферблат де вказано кути підвищення гармати, а також автоматичні команди які надходять від систему керування вогнем. Під регулятором розташовано Електричний перемикач вибору вогню. Він перемикається у три положення: Вимк, Вручну та Авто. Вимк — вимикає електричне живлення системи ведення вогню у установці. Вручну — включає електричний ключ вогню на правому маховику. Автоматично перемикає керування баштою на систему керування вогнем. Біля правого коліна, розташовано Важіль ручного пострілу. Цей механічний важіль має дві позиції: Безпечно та Заряджено. Коли він в позиції заряджено, включено механічне зчеплення для ручного пострілу. Його права підставка для ноги зчеплена з шепталом ударника у затворі. Натискаючи на праву педаль, він робить постріл з гармати. Але зазвичай використовують електричний спосіб запалювання. Коли командир башти подає команду, «Зрівняти показники. В автоматичний режим.», навідник дивиться на циферблат на Індикаторі. На циферблаті він бачить різницю між поточним кутом підвищення і заданим кутом підвищення який отримано від системи керування вогнем через сельсин. Він змінює кут підвищення, обертаючи маховики, поки різниця не буде рівна нулю. Тепер його циферблати «зрівняні» і він перемикає привод підвищення у Авто. Це відключає його маховики і передає керування системі керування вогнем. Далі, він переводить електричний перемикач вибору вогню у «АВТО» і рапортує командиру башти «Підвищення авто.» Тепер він може подивитися у приціл і якщо установник прицілу зрівняв азимути, він повинен побачити ціль у перехресті. Коли командир башти подає команду, «На ручне», він перемикає систему у ручне керування. При ручному керуванні, він контролює наведення гармати маховиками тримаючи горизонтальне перехрестя на цілі. За командою командира башти, він, натиснувши на праву педаль, робить постріл.
Контролював горизонтальне наведення (напрям). Його місце було у правому кутку спереду установки. Перед ним були оптичний приціл, маховики і привід горизонтального наведення. Між його колінами було розташовано прилад який мав назву Регулятор індикації горизонтального наведення. Цей прилад контролював приводи горизонтального наведення. Зверху є віконце з циферблатом де вказано кут горизонтального наведення і автоматичні накази від системи керування вогнем які надходили через сельсин. За командою командира башти, «Зрівняти показники. В автоматичний режим.», він дивився вниз на циферблат індикатора. На циферблаті він бачить різницю між поточним кутом горизонтального наведення і тим який наказано. Він змінював направлення до тих пір поки, різниця дорівнювала нулю. Тепер його циферблати «зрівняні» і він перемикає приводи наведення у Авто. Це відключає його маховики і передає керування системі керування вогнем. Потім рапортує командиру башти «Наведення авто.» Тепер він може подивитися у приціл і якщо установник прицілу зрівняв азимути, він повинен побачити ціль у перехресті. Коли командир башти подає команду, «На ручне», він перемикає систему у ручне керування. При ручному керуванні, він контролює наведення гармати маховиками тримаючи вертикальне перехрестя на цілі.
Гармата має роздільне заряджання. (див. рис.) [4] (Also called Separated Ammunition.)[19] Кожний постріл складається зі снаряда і заряду з порохом (гільзи з метальним зарядом). Обидві частини пострілу зберігаються окремо до подачі їх до гармати.[10] Біля гармати їх складають на лоток заряджання, а потім привід заряджання досилає їх у камору. Заряд повністю заповнює камору і його довжина заганяє обертовий поясок снаряда у нарізи дула. Такий спосіб відрізняється від морських гармат з картузним заряджанням. У таких гарматах: (1) Снаряд досилається приводом поки поясок не вткнеться у дульні нарізи. (2) Шомпол автоматично відводиться. (3) Потім досилаються картузи пороху.[10] Це також відрізняється від заряджання польових гармат: (1) Снаряд досилають вручну шомполом поки його поясок не вткнеться у нарізи. (2) Прибирають шомпол. (3) Далі розташовують картуз пороху або заряд. Треба зауважити, що подібні операції заряджання зменшують час заряджання гармат середніх і великих калібрів. Наприклад, темп стрільби кожної з дев'яти 8"(203 мм)/55 швидкострільних гармат крейсерів класу Des Moines, які використовують автоматичне заряджання роздільним боєприпасами, становить від 10 до 12 пострілів за хвилину.[11]
Снаряд має три основних частини: тіло, детонатор та вибуховий заряд.[4]
Тіло в основному — це оброблена сталева труба оживальної форми. Спереду і у денці є отвори, куди вставляються наповнювач і запал-детонатор. Навколо труби біля денця йде поясок зроблений зі сплаву міді який має назву Обертовий Поясок. Цей поясок перевищує діаметр ствола і коли снаряд і заряд досилають у камору, поясок заповнює канавки нарізів ствола. Він покращує обтюрацію між снарядом і стволом. Також під час пострілу поясок надає обертального руху снаряду.[20]
Детонатор підриває снаряд, щоб завдати максимальної шкоди цілі. Різні цілі потребують різних детонаторів. Вимоги до безпеки детонаторів такі… [4]:33
Усі ці дії повинні відбуватися у правильній послідовності для зведення детонатора.
Перелік типів детонаторів:[4]
| Марка | Повна назва | Опис |
|---|---|---|
| AA | Зенітний | Снаряд який утворює велику кількість осколків і підривається таймерним детонатором |
| AAC | Зенітний загальний | Снаряд середньої пробивної властивості з механічним таймерним та донним ударним детонаторами. Розроблено для боротьби з літаками і легкоброньованими кораблями. При стрільбі по літаках виставлявся таймерний детонатор для підриву снаряду поряд з літаком. Ударна хвиля і велика кількість осколків мали великі шанси нанести серйозні ураження цілі. При стрільбі по кораблям, таймерний детонатор ставили на запобіжник, а використовували ударний детонатор з затримкою у 25 сек. |
| AAVT | Зенітний VT | Осколковий снаряд з детонатором VT (дистанційним). |
| AP | Бронебійний | Товстостінний бронебійний снаряд з ударним детонатором. Заряд снаряду складався з вибухівки D тому, що вона була менш чутливою до ударів.[4] |
| SS | Освітлювальний снаряд |
Тонкостінний снаряд з механічним таймерним детонатором. Освітлювальний заряд з парашутом було розташовано у середині снаряду. Детонатор запалював заряд чорного пороху який виштовхував освітлювальний заряд і парашут. До появи радарів, освітлювальні снаряди використовували для освітлення цілей вночі. Їх досі використовують для підтримки військ вночі, а також при проведенні рятувальних операцій на морі. |
| WP | Білий фосфор | Тонкостінний снаряд з дистанційним детонатором використовували для створення димових завіс. Вони мали також запалювальний ефект. |
| AA non-frag | Зенітний безосколковий | Тонкостінний снаряд з механічним таймерним детонатором і оснащений зарядом який створював дим при підриві. Їх використовували для навчання у протиповітряній обороні. |
| AAVT non-frag | Зенітний VT безосколковий | Тонкостінний снаряд дистанційним детонатором VT і оснащений зарядом який створював дим при підриві. Їх використовували для навчання у протиповітряній обороні. |
| BL | Болванки | Снаряди без детонатора, заповнені піском. Використовуються для навчання. |
| W | Вікно | Тонкостінний снаряд з механічним таймерним детонатором і оснащений металевими смужками з фольги якій викидаються позаду снаряда зарядом чорного пороху. Використовували для створення перешкод на радарах. |
Заряд пороху являв собою циліндр з латуні або сплаву сталі закритий з однієї сторони. У ньому розміщувався метальний заряд і комбінований капсуль. Метальний заряд утримується біля капсуля пижем, розпірками та пробкою.[25] Заряди розроблені так, щоб при повному або зменшеному заряді заповнювати усю камору від лиця затвора до денця снаряда коли його обертовий поясок увійшов у нарізи.[4] Є три типи зарядів:
 | Цей розділ містить неперекладені фрагменти англійською мовою. |
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
