Loading AI tools
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Dickinsonia (укр. Дикінсонія) — одна з найхарактерніших викопних тварин едіакарської (вендської) біоти. Як правило, являє собою двосторонньо-симетричне рифлене овальне тіло. Родинні зв'язки організму в даний час невідомі. Більшість дослідників відносять дикінсонію до тварин. Відкриття молекул холестеролу у викопних дикінсоній у 2018 році підтвердило гіпотезу, що вони були найдавнішими серед нині відомих тварин[1][2]. Невідомо, як саме Дикінсонія харчувалась, можливо як паразит, повзаючи по бактеріальному мату та поглинаючи його, або "ковтаючи" скручуючись у млинець.
| † Дикінсонія Час існування: 575–545 млн р. т. | ||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 | ||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||
| ||||||||||||||||
| Dickinsonia costata Sprigg, 1947 | ||||||||||||||||
Посилання | ||||||||||||||||
| ||||||||||||||||
Дикінсонія і її рідня (так звані проартикуляти) — одні з найбільш дивних і загадкових представників едіакарської біоти, населяла моря 571—541 млн років тому, незадовго до кембрійського вибуху. Проартикуляти так сильно відрізняються від всіх сучасних організмів, що визначити їх місце в системі живої природи довго не вдавалося: трактування варіювали від колоніальних бактерій і гігантських протистів до наземних лишайників, активно рухомих грибів і вищих тварин (білатерій). Палеонтологи з Росії, Австралії та Німеччині внесли ясність у це заплутане питання, вивчивши «молекулярні копалини» — залишки еукаріотичних мембранних стеролів, що збереглися у відбитках дикінсоній з місцезнаходження Лямца (Онезький берег Білого моря). Отримані результати дозволяють впевнено віднести дикінсонію (а значить, і її рідню — інших проартикулят) до царства тварин.[3]
Всього описано 9 видів дикінсоній:
Надійно виділені тільки 4 або 5 з нижчеперелічених видів:
Особини від 5 мм до 1,5 м в довжину[6] овальної форми. Складаються з великої кількості стрічкових сегментів, що виходять з центрального гребеня або жолобка. Напівсегменти (ізомери) обох сторін зрушені відносно один одного на половину ширини, утворюючи симетрію ковзного відображення.
Найбільші екземпляри виявлені в едіакарських відкладеннях в Австралії. На Зимовому березі в Архангельській області знайдено скам'янілості довжиною до 50 см[7].
Сегменти дикінсонії описуються як «пневматики», заповнені рідиною під тиском вище, ніж тиск навколишнього середовища[8]. На деяких примірниках помічені сліди, що інтерпретуються як поздовжні м'язові волокна[9] і медіальна кишка, але ця інтерпретація не загальноприйнята.
Вважають, що нутрощі дикінсонії містять веретеноподібні волокна товщиною 0,5-1 мм[6].
Dickinsonia вперше описана Реджинальдо Спріггом (Reg Sprigg), першовідкривачем едіакарської біоти в Австралії[10]. Названа ним на честь Бена Дікінсона (Ben Dickinson), директора гірничорудної промисловості Південної Австралії і глави урядового департаменту, де працював Спрігг.
Dickinsonia відома за відбитками в кварцових пісковиках пізнього едіакарського періоду[6] в Едіакарії та інших місцях хребта Фліндерс в Південній Австралії, а також на Поділлі в Україні, на узбережжі Білого моря і на центральному Уралі в Росії. Вік скам'янілостей оцінюється в 560—555 млн років[11].
Дикінсонія є «стійкою» скам'янілістю, на відміну від інших едіакарських організмів вона зберігається як увігнутий відбиток в вищерозміщених нашаруваннях. Якщо зберігся і верхній, і нижній відбиток, вони зазвичай відстоять по вертикалі на відстань близько 3 мм з найсильнішим рифленням на верхньому відбитку, що дозволяє припустити, що рельєф був тільки на спинній поверхні організму.
Знайдено дугоподібні сліди дикінсонії, віднесені до іхнотаксона[12], проте їх інтерпретація не безперечна. Це могли бути слизові виділення організму на підстилаючих мікробних матах[6], можливо, з метою перетравлювання[6][13]. Деякі дослідники інтерпретують ці скам'янілості як сліди перекочування по дну якогось предмета або організму під дією потока води[6] або відбитки, залишені групою лишайників або грибів (на зразок «відьомських кіл»)[6]. Проте в деяких випадках сліди перекривають один одного. Спостерігаються доріжки, сформовані, ймовірно, кишковими виділеннями, що підтверджують версію, що сліди залишені в процесі харчування. До того ж порушення структури осадових порід, викликані падінням або перекочування по дну, не виявлені[14].
Не виявлено жодного випадку, коли б скам'янілості окремих організмів перекривалися. Навколо кожного організму спостерігається своєрідна «смуга відчуження». Організми, що знаходяться в безпосередній близькості один від одного, часто деформовані, щоб не порушити її[6].
Деякі скам'янілості дикінсонії зберегли елементи внутрішньої анатомії. Припускається, що вони являють собою тракт, що забезпечує перетравлювання їжі і розподіл поживних речовин по організму[15]. На одному з родовищ Зимового берега в Архангельській області знайдено понад 20 відбитків дикінсонії зі слідами шлунково-кишкового тракту[7].
Дикінсонії, як і інші мешканці едіакарської біоти, не мали мінералізованого скелета (раковини або панцира), їх тіло складалося тільки з м'яких тканин, подібно до сучасних медуз або слимаків. З цієї причини вендські скам'янілості представлені тільки відбитками на мілководних піщано-глинистих відкладах. Виникнення відбитків пов'язують з лавиноподібним накопиченням опадів під час шторму або підводного зсуву. Коли ділянка дна накривається новим осадовим шаром, на підошві останнього утворюється відбиток похованих ним живих організмів. Розрізняють такі типи відбитків[7]:
Завдяки тому, що різні частини тіла мали різну щільність і розкладалися з різною швидкістю, в рельєфі відбитків виявляється не тільки топографія зовнішньої поверхні організму, але і елементи його внутрішньої будови. Стійкіші тканини і органи утворювали виступи, менш стійкі — западини[7].
Велика кількість відбитків м'якотілих тварин є унікальною особливістю едіакарського періоду. В едіакарській біоті відсутні трупоїди, подрібнювачі мертвих тіл і біотурбатори (риючі тварини), що руйнували відбитки на м'якому ґрунті. Мертва органіка розкладалася тільки завдяки життєдіяльності мікробів[7].
У тих зразках, де дикінсонія складена або зігнута, вона демонструє відсутність руйнувань, характерних для тендітних структур[6].
Товщина знайдених зразків мало залежить від лінійних розмірів, що характерно швидше для лишайників, листяних рослин або грибів, ніж для м'якотілих тварин[6]. Вважають, що дикінсонії були жорсткішими, ніж черв'яки або медузи завдяки гідростатичному скелету[16].
У виявлених скупченнях організмів присутні особини різних розмірів, що свідчить про їх поховання в природних умовах. У скупченнях, утворених наносами водяних потоків переважали б особини менших розмірів[6]. Виявлення деяких екземплярів на вершинах осадових структур свідчить про їх надійне прикріплення до дна в момент поховання[6].
Дикінсонії виявляються в осадових шарах товщиною від 8 мм. Це свідчить про те, що їхня товщина з урахуванням здавлювання не перевищувала 1 см.
У дикінсоній спостерігається необмежений ізометричний ріст — збільшення геометричних розмірів із збереженням пропорцій до тих пір, поки організм не буде похований осадовими породами або убитий яким-небудь іншим чином[6]. Велику частину життя вони, ймовірно, проводили в нерухомості, прикріпленими до донних опадів, однак могли пересуватися з місця на місце. Тип прикріплення до субстрату, можливо, схожий зі зрощенням устриць, ризоїдами лишайників або подобою підземної грибниці[6]. Збереження організмів свідчить, що несучими елементами скам'янілостей були скоріше біополімери типу кератину, ніж тендітні мінерали типу кальциту чи посмертна піритизація тіла.
Родинні відносини дикінсонії з сучасними типами тварин неясні. Різні дослідники відносять її до медуз, коралів, актиній, ксенофіофор, поліхет багатощетинкових або війчастих черв'яків, грибів, лишайників[6][17] і навіть близьких попередників хордових[18].
Реталлек зробив спробу простежити родинні стосунки дикінсоній, використовуючи схожість процесу розкладання решток і припустив, що організми едіакарської біоти були споріднені лишайникам[16], проте його погляди зазнали різкої критики[19]. Тим не менш, режим розкладання едіакарських організмів дійсно більш схожий з процесом розкладання листяних рослин, грибів і лишайником, ніж м'якотілих тварин, які в процесі розпаду стискаються і деформуються[6].
Довгі суперечки про родинні зв'язки едіакарських організмів привели до погляду (який був вперше висловлений Раннегаром в 1958 році), що вони відносяться до особливого царства живої природи, «вендобіонтів» або «вендозоїв», які вимерли на межі кембрійського періоду і не залишили нащадків серед сучасних типів організмів[20]. Інші вендобіонти (Йоргія, Marywadea) мають багато схожих рис з дикінсоніями і, мабуть, перебували з ними у родинних стосунках. Основні відмінності дикінсоній від тварин сучасних типів наступні[21]:
Відзначено, що симетрія ковзного відображення характерна для листкоподібних органів папороті, у зв'язку з чим деякі дослідники відносять дикінсонію і схожі на неї організми (наприклад, Чарнію) в таксон Rangeomorph (рангеоморфів)[22].
Загальновизнано, що дикінсонії могли пересуватися, про що свідчать їхні сліди на бактеріальних матах, залишені в процесі харчування[23]. Однак немає безперечних свідчень наявності у дикінсоній рота, кишечника і анального отвору. Ймовірно, дикінсонії харчувалися за допомогою поглинання поживних речовин нижньою поверхнею тіла і, таким чином, вони займають проміжне положення між губками та еуметазоями і, можливо, споріднені пластинчастим[23][24].
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
