Loading AI tools
німецький письменник і митець, лауреат Нобелівської премії з літератури З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Гюнтер Вільгельм Грасс (нім. Günter Grass; 16 жовтня 1927, Данциг — 13 квітня 2015, Любек) — німецький письменник, лауреат Нобелівської премії з літератури 1999 року.
Творчість і роль Грасса як письменника і політичного інтелектуала були предметом численних досліджень і зацікавленості ЗМІ як вдома, так і за кордоном. Його головним мотивом була втрата батьківщини, Гданська, і протистояння з націонал-соціалістичним минулим, що знайшло відображення в багатьох його творах. Він часто використовував свою популярність як письменник, щоб публічно коментувати поточні політичні та соціальні події. Протягом багатьох років він брав активну участь у виборчих кампаніях СДПН.
Книги Грасса були перекладені багатьма мовами, а деякі з них були екранізовані.
Народився 16 жовтня 1927 року в Данцигу (тепер Гданськ). Його батько, Віллі Грасс (1899—1979), німець за національністю та протестант за віросповіданням. Мати Гелена Грасс (1898—1954) була парафіянкою Римо-католицької церкви, а за національністю належала до кашубів[8][9]. Крім цього у сім'ї також була дочка 1930 року народження.
Його батьки мали бакалійну крамницю з прибудованою квартирою у районі Лангфур у передмісті Данцига. Грасс виховувався у католицькому оточенні під великим впливом матері. У неї було скромне зібрання книжок, де, крім розважальної белетристики, можна було знайти твори відомих письменників. Крім того, мати була членкинею клубу аматорів літератури.
Молодий Грасс належав до більшості, яка співіснувала з владою без спротиву чи застережень. У роки панування нацизму він пройшов типовий для більшості тодішніх німецьких юнаків шлях: 1937 — член юнгфольку, 1941 — вступив до гітлер'югенду, 1942 — воєнний льотчик-доброволець, 1944 — служить танкістом у вермахті. Майбутній письменник брав участь у боях, був поранений, потрапив у Баварії до американського полону, потім до англійського табору для військовополонених, де працював на каменоломнях. У 1946 році, через ушкодження плеча, його звільнили. Ще під час перебування у таборі почався його поступовий процес перевиховання. Справжнє душевне потрясіння викликали в юнака відвідини табору смерті в Дахау. Родина Ґрассів, що змушена була покинути Данциг, як і тисячі інших німців, оселилася у Берліні. Ґюнтер не завершив навчання у гімназії, не здобув повноцінної освіти, що пізніше розглядав як свою перевагу.
У тяжкі повоєнні роки він брався за всіляку роботу: був каменярем, помічником скульптора, навчався у вищих школах образотворчого мистецтва. Згодом заробляв на життя малюнками та ілюстраціями, робив невеличкі керамічні фігурки звірів та птахів.
Протягом весни та літа 1952 року Грасс перебував у Франції, подорожуючи, живучи випадковими заробітками. У цей час починає багато писати, переважно поезію. У Франції він зустрів свою майбутню першу дружину, дівчину із заможної швейцарської родини, яка хотіла стати балериною. Після смерті матері в 1954 році Грасс одружився. Разом із молодою дружиною він оселився у Парижі. В ательє, розташованому у вологому напівпідвалі, молодий скульптор ліпив із глини фігурки тварин і птахів, які виготовляв на продаж. Там він обпалював їх у грубці, яка зігрівала їхнє двокімнатне помешкання, і в ній же палив перші варіанти майбутнього роману «Бляшаний барабан».
У 1939 році, у 12-річному віці, Гюнтер зробив першу спробу написати роман «Кашуби». На пропозицію журналу для членів гітлерюґенду «Допомагай разом!» молодий автор вирішив узяти участь в оголошеному конкурсі оповідачів. Його роман мав бути історичним, події відбуватися у XIII сторіччі, «в часи міжцарювання, відсутності короля, страшні часи, коли харцизяки й розбійники-лицарі панували на шляхах і мостах, а селяни могли захистити себе, керуючись власним правом і законом помсти». Проте задум роману так і не був здійснений.
Першу книжку Грасс видав у 1956 році. То були «Смаки диких курей. Вірші, проза, малюнки» (нім. Die Vorzüge der Windhühner. Gedichte, Prosa, Zeichnungen). Книжка мала невеличкий наклад, проте в літературних колах її помітили. Автора запросили на засідання літературного об'єднання «Група 47», де він прочитав уривки з «Бляшаного барабана» і знайшов схвальну підтримку. Надалі він був пов'язаний із «Групою 47», отримав від неї грошову премію, що трохи покращило його матеріальне становище.[10]
«Бляшаний барабан», написаний у жанрі магічного реалізму, вийшов друком у 1959 році і став ключовим у так званій «данцизькій трилогії», в яку входять також новели «Кіт і миша» (1961) і роман «Собачі роки» (нім. «Hundejahre», 1963). Усі три книги об'єднані спільним історичним тлом та географічними місцями з дитинства Ґрасса, у яких письменник намагається переосмислити події тих років з точки зору власного досвіду.
У 1977 році вийшов роман «Камбала» (нім. «Der Butt»), у якому зі слів автора йдеться «про первинну основу людського існування, про харчування, тобто про нестачу або надмір, про великих жерунів і безліч людей, що страждали від голоду, про радощі смакування і про шматок хліба зі столу багатих».
У 1979 році Грасс написав велике оповідання «Зустріч у Тельгті» (нім. «Das Treffen in Telgte»), яке вважається одним із найкращих його творів. У ньому розповідається про вигаданий «конгрес» поетів з усіх німецьких земель у XVII сторіччі в кінці Тридцятилітньої війни. Цього насправді не було та й не могло відбутися в умовах війни, в ту добу, в Німеччині, розділеній на великі, малі та дрібнесенькі суверенні держави. Однак автор складає свою історію про вигадану подію так переконливо, з такими деталями та барвистими реаліями далекого часу, що просто неможливо йому не повірити.
Роман «Щуриха» (нім. «Die Rattin») 1986 року, як і більшість інших творів Ґрасса, але у ще концентрованішій і наступальнішій формі, ще більшою мірою присвячений головним проблемам і конфліктам сучасності. Цей роман, що описує світ після катастрофи, так само, як і два інші відомі романи письменника «Зустріч у Тельгті» (нім. «Das Treffen in Telgte») та «Бляшаний барабан», містить елементи фантастики[11].
Після написання роману «Щуриха» Грасс видав майже тридцять нових книжок. Більшість із них — це збірки віршів або статей, виступів тощо. Серед цих видань є власноруч ілюстровані письменником, а також альбоми його гравюр і літографій. Особливу, часто неприхильну увагу привернули до себе оповідання «Райкання жаб» (нім. «Unkenrufe», 1992) (у переносному значенні — «знак біди») і роман «Широке поле» (нім. «Ein weites Feld», 1995). Після деякого затишшя у 1999 році поява книги коротких оповідань «Моє сторіччя» (нім. «Mein Jahrhundert») зумовила підвищений інтерес. Відповідно до кількості років у XX столітті, вона складається зі ста творів.
Від початку своєї творчої кар'єри Гюнтер Грасс бере активну участь у політичному житті Німеччини, як у післявоєнні роки, коли країна була розділена, так і після її возз'єднання. Він вважав себе лівим, котрий виступає з позицій демократії, антитоталітаризму, антимілітаризму, ставиться гостро-критично до сучасного капіталізму та псевдосоціалізму радянського типу.
У 1960-х роках Грасс виявляє велику політичну активність. Разом із Генріхом Беллем і Зігфрідом Ленцом підтримує соціал-демократичного кандидата на пост канцлера Західної Німеччини Віллі Брандта. Підтримка соціал-демократів здійснювалася не лише в статтях і радіопередачах. Ґрасс виступав на мітингах, брав участь у громадських дискусіях, супроводжував Брандта в його поїздках по країні і закордоном. Це був для письменника час великого громадянського піднесення. Спогади про цей час описані у книзі «Із щоденника слимака» (нім. «Aus dem Tagebuch einer Schnecke»). Книжка була, головним чином, публіцистичною. У ній Грасс розповідав про позитивний і негативний політичний досвід, ним особисто набутий. У книзі він виступав проти будь-якої утопії, яка обов'язково зазнає краху.
Публіцистичні виступи Грасса дуже часто викликають запеклі дискусії. Наприклад, його епатажні статті, де він ставив під сумнів своєчасність об'єднання Німеччини, яка, на його думку, ще не дозріла політично і, ставши великою та могутньою, може взятися за старе.
4 квітня 2012 року в низці світових газет було надруковано вірш Грасса «Те, що має бути сказано» (нім. «Was gesagt werden muss»), розкритикувавши Ізраїль за його політику щодо Ірану, а також заплановане постачання підводних човнів із Німеччини до Ізраїлю. Вірш спровокував скандал та різку реакцію уряду Ізраїлю, який оголосив Грасса персоною нон грата й заборонив йому в'їзд у країну. Крім того, семітські та юдейські спільноти звинуватили письменника в антисемітизмі і пропонували позбавити його Нобелівської премії[12][13][14][15].
Через два місяці Грасс опублікував ще один вірш актуальної політичної тематики «Сором Європи», звинувативши Європу та «міжнародних лихварів» ув утисках Греції. Заключні рядки: «У маразмі ти зморщишся без країни, дух якої тебе, Європо, створив»[16].
У 2006 році Гюнтер Грасс приголомшив усе суспільство, оголосивши, що під час війни він служив у Ваффен-СС. У той час, за словами Грасса, він сприймав цю організацію як космополітичні елітні війська, а в подвійних рунах у петлицях уніформи Ваффен-СС не бачив нічого поганого. Грасс заявив, що під час служби в Ваффен-СС він не здійснював військових злочинів і не зробив жодного пострілу.
Грасс помер 13 квітня 2015 року в Любеку у 87-річному віці від легеневої інфекції[17][18][19].
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
.jpg)
