Гамарник Ян Борисович

Гама́рник Ян Бори́сович (справжнє ім'я Гама́рник Я́ків Цу́дикович^[2]; 2 [14] червня 1894(18940614), Житомир, Волинська губернія, Російська імперія — покінчив життя самогубством 31 травня 1937, Москва, РРФСР, СРСР) — радянський партійний, державний і військовий діяч, армійський комісар I рангу (20.11.1935). Керівник київських більшовиків у 1917–1918 роках. Голова Київського губревкому, губвиконкому та міськради в 1920–1923 роках. Кандидат у члени ЦК КП(б)У в липні 1918 — березні 1919 року. Член ЦК КП(б)У в березні 1919 — квітні 1920 року. Член Бюро ЦК КП(б) Білорусі з 1 грудня 1928 по 5 листопада 1929. Кандидат у члени Центрального Комітету ВКП(б) (1925–1927), член Центрального Комітету ВКП(б) (1927–1937). Член Оргбюро ЦК ВКП(б) з 17 листопада 1929 по 31 травня 1937 року. Член ВЦВК і Центрального виконавчого комітету СРСР. Входить до списку осіб, що підлягають декомунізації в Україні.

Ян Борисович Гамарник рос. Яковъ Цудиковичъ Гамарникъ
Ян Борисович Гамарник
Голова Київського губернського революційного комітету
18 жовтня 1920 — квітень 1921
Попередник:	Михайло Вєтошкін
Наступник:	посаду скасовано
Голова Київського губернського виконкому та Київської міської ради
25 квітня 1921 — липень 1923
Попередник:	посаду засновано
Наступник:	Григорій Гринько
2-й Голова Дальревкому
1923 — 4 січня 1926
Попередник:	Петро Кобозєв
Наступник:	Посаду скасовано
2-й Перший секретар Далекосхідного крайкому ВКП(б)
1926 — 25 жовтня 1928
Попередник:	Микола Кубяк
Наступник:	Іван Перепічко
3-й Перший секретар ЦК КП Білоруської РСР
4 грудня 1928 — 3 січня 1930
Попередник:	Вільгельм Кнорін
Наступник:	Костянтин Гей
Ім'я при народженні:	Яків Цудикович Гамарник
Народження:	2 (14) червня 1894(1894-06-14) Житомир, Волинська губернія, Російська імперія
Смерть:	31 травня 1937(1937-05-31) (42 роки) Москва, РРФСР, СРСР
Причина смерті:	вогнепальна рана
Національність:	єврей
Країна:	Російська імперія →  СРСР
Освіта:	Петербурзька державна медична академіяd і Юридичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка
Партія:	ВКП(б) (з 1916)
Шлюб:	Julia Annenkovad[1]
Військова служба
Роки служби:	1929–1937
Приналежність:	РСЧА
Звання:	Армійський комісар 1-го рангу
Командував:	Політичне управління РСЧА
Автограф:
Нагороди:
Медіафайли у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Гамарник.

Біографія

Народився 2 (14) червня 1894(18940614) року в Житомирі в єврейській родині сквирського міщанина Цудика Мошковича Гамарника^[2]. У 1904–1913 роках навчався в Одеській чоловічій гімназії, заснованій О. П. Ровняковим, закінчив її зі срібною медаллю. З 1909 року підробляв репетиторством.

1914 року поступив у Петербурзький психоневрологічний інститут. У 1915 році перевівся на юридичний факультет Київського університету св. Володимира^[3].

Член РСДРП(б) з вересня 1916 року.

З 1917 року — член, а згодом секретар Київського комітету РСДРП(б). Один із керівників боротьби за встановлення радянської влади в Києві, Член Київського військово-революційного комітету в жовтні 1917 року та під час Січневого повстання в 1918 році. З березня 1918 року — член бюро Харківського губернського комітету РКП(б). За часів Української Держави перебував на підпільній роботі в Одеській, Київській та Кримській більшовицьких організаціях. З травня 1919 року — голова Одеського комітету КП(б)У, член Ради оборони Одеси.

З 1919 року — у Червоній армії, з серпня по вересень 1919 року — член Революційної військової ради (РВР) Південної групи військ 12-ї армії РСЧА, яка в грудні 1919 року здобула Київ. У листопаді 1919 — квітні 1920 року — військовий комісар 58-ї стрілецької дивізії РСЧА.

У лютому — липні 1920 року — голова Одеського губернського комітету КП(б)У, член Одеського губернського революційного комітету.

У 1920 році — відповідальний секретар Київського губернського комітету КП(б)У.

18 жовтня 1920 — липень 1921 року — голова Київського губернського революційного комітету.

У липні 1921 — липні 1923 року — голова виконавчого комітету Київської губернської ради та Київської міської ради.

У вересні 1923 — червні 1924 року — голова виконавчого комітету Приморської губернської ради.

У жовтні 1923 — 15 березня 1926 року — голова Далекосхідного революційного комітету.

У березні 1926 — березні 1927 року — голова виконавчого комітету Далекосхідної крайової ради.

У березні 1927 — 25 жовтня 1928 року — 1-й секретар Далекосхідного крайового комітету ВКП(б).

Одночасно, з квітня 1927 по жовтень 1928 року — член РВР Сибірського військового округу.

1 грудня 1928 — 5 листопада 1929 року — 1-й секретар ЦК КП(б) Білорусі.

Одночасно, з грудня 1928 по жовтень 1929 року — член РВР Білоруського військового округу.

11 вересня 1929 — 20 червня 1934 року — член РВР СРСР.

У жовтні 1929 — 30 травня 1937 року — начальник Політичного управління РСЧА.

Одночасно в жовтні 1929 — 1930 року — відповідальний редактор газети «Красная Звезда».

2 червня 1930 — 20 червня 1934 року — заступник голови РВР СРСР.

2 червня 1930 — 30 травня 1937 року — 1-й заступник народного комісара з військових і морських справ (народного комісара оборони) СРСР. 13 березня — 30 травня 1937 року — уповноважений Народного комісаріату оборони при РНК СРСР.

30 — 31 травня 1937 року — член Військової ради Середньоазіатського військового округу.

Делегат X—XVII з'їздів ВКП(б).

Покінчив життя самогубством у передбаченні репресій проти себе, по «справі Тухачевського»^[4]. Посмертно реабілітований 6 серпня 1955 року, поновлений в КПРС 7 жовтня 1955 року.

Нагороди

Нагороджений орденами Леніна (21.02.1933) та Червоного Прапора (20.02.1928).

Вшанування пам'яті

Подільський провулок міста Харків, у 1968–2015 роках мав назву вулиця Гамарника. Попри повернення первісної назви провулку на будівлі 10/2 до вересня 2019 року була пам'ятна табличка із зазначенням, що вулиця названа на честь радянського партійного і військового діяча СРСР Я. Б. Гамарника, зараз демонтована.

У 1964—2016 роках на честь Яна Гамарника називалася вулиця Миколи Сціборського в Житомирі.

2015 року після прийняття Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» прізвище Гамарника Українським інститутом національної пам'яті було включено до списку осіб, чия діяльність підпадає під дію законів про декомунізацію^[5].

Галерея

• 
  Початок Подільського провулка міста Харків. У 1968–2015 роках — вулиця Гамарника.
• 
  Анотаційна табличка, присвячена Я. Б. Гамарнику, на честь якого Подільський провулок був колись названий (1968—2015 роки) (демонтовано у вересні 2019 року) ^[6].
• 
  Поштова марка СРСР із зображенням Я. Б. Гамарника (1964).

Див. також

• Київські навчання 1935

Примітки

1. Dictionary of Women Worldwide: 25,000 Women Through the Ages / A. Commire, D. Klezmer — Detroit: Gale, Yorkin Publications, 2006. — 2572 p. — ISBN 978-0-7876-7585-1

   d:Track:Q18608895d:Track:Q2077283d:Track:Q12439d:Track:Q4768240d:Track:Q107407429d:Track:Q105802405
2. Запис про народження Якова Цудиковича Гамарника в метричній книзі рабинату по місту Житомиру // ДАЖО. Ф. 67. Оп. 3. Спр. 522. Арк. 439зв–440.
3. Гамарник Ян Борисович (1894–1937). Архів оригіналу за 6 квітня 2016. Процитовано 5 вересня 2016.
4. Самогубства знаменитих людей. Ян Гамарник. Архів оригіналу за 12 липня 2016. Процитовано 5 вересня 2016.
5. Підстава: «Учасник Січневого заколоту проти УНР 1918 р., працював у більшовицькому підпіллі в часи Української Держави П. Скоропадського; брав участь в захопленні Києва Червоною Армією в 1919 р., голова Київського губревкому (1920–1921 рр.).».
6. Анотаційна дошка на вул. Гамарника, м. Харків. Архів оригіналу за 18 вересня 2016. Процитовано 5 вересня 2016.

Посилання

• Ян Гамарник. Воспоминания друзей и соратников. [Архівовано 2 квітня 2015 у Wayback Machine.] — М. : Воениздат, 1978. — 191 с. (рос.)

Джерела

• Бойко О. Д. Гамарник Ян Борисович [Архівовано 8 березня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — С. 48. — ISBN 966-00-0405-2.
• Вулиці Києва. Довідник / за ред. А. В. Кудрицького. — К. : «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1995. — 352 с. — ISBN 5-88500-070-0.
• Гамарник Ян Борисович [Архівовано 31 грудня 2014 у Wayback Machine.] // Справочник по истории Коммунистической партии и Советского Союза (1898–1991). (рос.)
• Горлов В. М. Я. Б. Гамарник на Україні [Архівовано 19 листопада 2015 у Wayback Machine.] // Український історичний журнал. — 1989. — № 6 (340). — червень. — С. 110–117.
• Карамаш Сергій. Керівники Києва. : [укр.] // Поділ і ми : журнал. — 2001. — № 4–5 (41–42). — С. 18–31.
• Київ. Історична енциклопедія. 1917–2000 рр.
• Київський губернський революційний комітет. Протоколи засідань президії губревкому та накази, постанови, циркуляри відділу управляння // ДАКО, ф. Р-1, оп. 1, спр. 1. — 46 арк.
• Косовська Лана. Вершити долю столиці киянам не дано чи не дають? [Архівовано 14 червня 2015 у Wayback Machine.] // Дзеркало тижня. Україна. — 2003. — № 29. — 1 серпня. [Архівовано з першоджерела 30 квітня 2015.]
• Салій І. М. Обличчя столиці в долях її керівників [Архівовано 12 жовтня 2013 у Wayback Machine.] / Іван Салій; [ред. В. Ковалинський]. — Київ : Довіра, 2008. — С. 48 [Архівовано 2 листопада 2013 у Wayback Machine.]-49. [Архівовано 2 листопада 2013 у Wayback Machine.] — ISBN 978-966-507-226-3.
• Шаповал Ю. І. Гамарник Ян Борисович [Архівовано 7 листопада 2017 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2006. — Т. 5 : Вод — Гн. — С. 362. — ISBN 966-02-3355-8.