Януш Богдан

Богда́н Я́нуш (псевдонім Василь Карпович; 23 січня 1887, Львів — 5 листопада 1930, там само)^[1] — український та польський археолог, етнолог, мистецтвознавець, публіцист, консерватор пам'яток старовини у Львівському воєводстві (1921–1930) і редактор журналу «Wiadomości Konserwatorskie».

Богдан Януш
Народився	23 січня 1887(1887-01-23) Львів[1]
Помер	5 листопада 1930(1930-11-05) (43 роки) Львів ·вогнепальна рана
Поховання	Личаківський цвинтар[2]
Країна	Австро-Угорщина  ЗУНР  Польща
Національність	українець
Діяльність	історик, мистецтвознавець, археолог, conservator, етнограф
Галузь	археологія
Батько	Михайло
Мати	Ангеліна
У шлюбі з	Ядвіґа з Рудомінів
Януш Богдан у Вікісховищі

Життєпис

Богдан Януш народився 23 січня 1887 року у Львові. Походив з багатодітної родини гімназійного вчителя Михайла Януша, яка жила дуже бідно. Після смерті батька Богдана виховувала мама Ангеліна зі старшими сестрами.

Вся освіта Богдана Януша обмежувалася семирічним курсом української гімназії в приміщені Народного Дому у Львові. Мав намір скласти «матуру» екстерном. Заробляти на життя почав зі шкільних років, тому не зміг навчатися в університеті. Відвідував приватні виклади професора Карела Гадачека у Львівському університеті.^{[джерело?]}

1907 року працював у музеї Шевченка у Львові. Надалі на прожиття заробляв «пером». Напередодні першої світової війни — редактор польськомовного часопису «Kurjer Lwowski». У 1911 році мешкав на вул. Лещинського, 8 (нині вулиця Братів Міхновських), у березні 1912 року вже мешкав на вул. Кордецького, 17 (нині — вул. Олени Степанівни).

1923 року призначений консерватором праісторичних пам'яток Львівського округу. 1924 року власним коштом почав видавати місячник «пол. Wiadomości Konserwatorskie», а у 1925 році припинив — через брак коштів.

У 1928 році певний час був керівником «Музею Покуття» в Станиславові. У другій половині 1929 року через фінансову скруту втратив меблі, бібліотеку^[3]. Школярем проводив дослідження цвинтаря в Кукізові^[4].

У 1921—1925 роках був співробітником Музею НТШ й ініціатором Кружка любителів Львова. Член Спілки митців-декораторів у Перемишлі.^[5]

Досліджував історію й архітектуру церков на території княжого Львова: святого Миколая, святого Онуфрія, святої П'ятниці, зруйнованої 1776 року церкви святого Теодора, а також вірменської катедри.

Розвідки українською мовою містив під псевдонімом Василь Карпович у журналі «Стара Україна» (1924—1925). Досліджував дерев'яне будівництво на околицях Львова, вірменські і волоські пам'ятки Львова та Тернопільщини, зокрема, Przeszłość і zabytki województwa Tarnopolskiego, 1926 — одну з перших сумлінних регіональних монографій Польщі^[4], та ін.). 1929 року на засіданні Політехнічного товариства у Львові прочитав доповідь «Костельна архітектура львівського середньовіччя»^[6].

Через нерозв'язні, на його думку, проблеми, застрелився 5 листопада 1930 року у Львові^[3]. Був похований на Личаківському цвинтарі, поле 13^[7]. Через одну могилу у 1915 році був похований відомий історик Франц Ковалишин (пол. Franciszek Kowaliszyn). Обидві могили втрачені, на похованні Богдана Януша співробітники музею «Личаківський цвинтар» встановили пам'ятний знак^[8].

Праці

Автор кількох збірок матеріалів до археологічної карти Східної Галичини:

• «Z pradziejów ziemi Lwowskiej [Архівовано 4 травня 2018 у Wayback Machine.]» (1913).
• «Zdobnictwo ludowe w okolicach Lwowa» (1913).
• «Kultura przedhistorycana Podola galicyjskiego» (1914/1919)^[3].
• «Człowiek przedhistoryczny» (1914).
• «Zabytki przedhistoryczne Galicyi wschodniej» (1918)
• «Karaici w Polsce» (Kr., 1927).
• «Zabytki monumentalnej architektury Lwowa» (Lw., 1928)^[4]
• «Bibliografia Ormian w Polsce» (не видана)^[4].

Вшанування

1993 року на честь Богдана Януша названо вулицю у Львові в місцевості Підзамче^[9].

Родина

Дружина Ядвіґа з вірменської родини Рудоміновичів (пол. Jadwiga Rudominówna).

Див. також

• Карпович