Loading AI tools
український військовик З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Андрі́й Миха́йлович Юрке́вич (псевдо «Грізлі»; 18 квітня 1982 с. Білозірка Лановецького району Тернопільської області — 5 вересня 2014, с. Металіст Луганської області) — український військовик, командир 2-го взводу 2-ї роти «Захід» 24-го батальйону територіальної оборони «Айдар» МО України.
| Андрій Михайлович Юркевич | |
|---|---|
 Солдат | |
 | |
| Загальна інформація | |
| Народження | 18 квітня 1982 с. Білозірка, Лановецький район, Тернопільська область, Українська РСР, СРСР |
| Смерть | 5 вересня 2014 (32 роки) Металіст Луганська область  Україна |
| Поховання | Микулинецький цвинтар |
| Псевдо | «Грізлі» |
| Військова служба | |
| Роки служби | 2014 |
| Приналежність | Україна |
| Вид ЗС |  Сухопутні війська |
| Рід військ |  Механізовані війська |
| Формування | |
| Війни / битви | Війна на сході України • Засідка під Веселою Горою |
| Командування | |
| командир 2-го взводу 2-ї роти «Захід» 24-го батальйону територіальної оборони «Айдар» | |
| Нагороди та відзнаки | |
    | |
 Юркевич Андрій Михайлович у Вікісховищі | |
Навчався Андрій Юркевич у Тернопільській школі № 13, брав участь в усіх можливих змаганнях, конкурсах, квестах, КВН-ах. Працював у фірмі «Максимум» (Тернопіль).
Андрій Юркевич — боєць спортивного клубу «Характерник» (м. Тернопіль), громадський активіст, активний учасник подій на Майдані, зокрема під час протистояння 18—20 лютого 2014 року.
Після початку війни на сході України вступив до батальйону «Айдар» і в його складі брав участь у звільненні Луганщини, вів щоденник учасника війни у соціальній мережі.
Загинув у засідці проросійських бойовиків на ділянці дороги Щастя — Металіст, поблизу села Весела Гора[1]. 5 вересня, дві групи батальйону висунулися на блокпост на ділянці Металіст — Щастя в Луганській області. Через артобстріл території загону довелося відступити в лісосмугу, а потім машина з бійцями виїхала в бік Щастя.
У машині було 12 осіб першої групи «Термінатора» та 11 бійців — другої, під командуванням Андрія Юркевича. Проїхавши поворот на Кольорові піски, через 1—1,5 км вони під'їхали до блокпоста, на якому майорів український прапор. «Термінатор» (командир групи) вийшов з машини і підійшов до постового. На питання постового: «Хто такі?» відповів «Ми — Айдар». «Айдар!» — крикнув постовий, і одночасно весь блокпост відкрив вогонь по машині наших бійців. Кузов вибухнув і спалахнув через прострелений бензобак і боєприпаси, що здетонували. Багато бійців зазнали поранень і опіків. Вони втікали в зеленку й поле соняшників. Позаду лунали поодинокі постріли — звуки зачистки, очевидно, добивали поранених, які були на блокпості[2][3]
Один із наших поранених дістався до вояків 80-ї бригади і добровольців. Десантники кинулись на допомогу айдарівцям, влетіли на блокпост, вступили в бій.[4]. Підбили танк і БТР противника, зруйнували споруди блокпоста, проїхавши по ньому, і пішли далі в напрямку Щастя[5].
Поминальні служби відбулися 11 вересня в с. Підгороднє Тернопільського району та в Архікатедральному соборі Тернополя, похований на Микулинецькому цвинтарі.
Залишилась дружина Христина (до шлюбу Жилюк), з якою одружився 15 жовтня 2005 року.
11 листопада 2014 року в державному архіві Тернопільської області відбулась презентація книги спогадів про Майдан і Революцію гідності Андрія Юркевича «Моя революція» (видавничий центр «Вектор», наклад п'ятдесят примірників). На презентації виступили директор ДАТО Юрій Гумен, дружина Андрія Христина, воїн АТО і побратим Валерій Чоботарь, директор школи № 13 Руслан Вавричук та батько Михайло.[6]
17 квітня 2015 року в Тернопільському пресклубі дружина Андрія Христина представила перевидання книги «Моя революція» (наклад — 2500 прим.).[7]
Андрій закінчив писати оповідь за два тижні до того, як піти на схід добровольцем. Писав уночі, — «Мушу встигнути це зробити, інакше мене замучить совість». Він прагнув змін і хотів, щоби люди змінилися. Читаючи книгу, дізнаєшся, які труднощі довелося долати молодим патріотам, з перших вуст дізнатися про бої на Інститутській, про те, як під прицілом снайпера рятували поранених побратимів та виносили тіла загиблих. Спогади Андрія Юркевича дають зрозуміти, що спонукало молодих людей не задумуючись, просто з Майдану, йти на фронт захищати Батьківщину.[8]
17 квітня 2015 року в Тернопільській ЗОШ № 13, де навчався Андрій Юркевич, відбувся вечір-реквієм та відкриття кутка пам'яті героя.[9]
Кадри з похорону Андрія Юркевича стали початком документального фільму Леоніда Кантера та Івана Яснія «Добровольці Божої чоти».
5 вересня 2015 року на могилі Андрія Юркевича освятили пам'ятник.[10]
Наприкінці 2016 року рішенням виконкому Тернопільської міської ради Тернопільській загальноосвітній школі-ліцею № 13 присвоєно ім'я Андрія Юркевича.[11]
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
