Remove ads
Ю́зеф Висо́цький (пол. Józef Wysocki; 1809, Тульчин (нині Вінницька область) — 31 грудня 1873, Париж, Франція) — бригадний генерал Війська Польського Конгресового Королівства,[2] учасник Весни народів, двох польських національних повстань і угорської революції 1848—1849 років.
| Юзеф Висоцький | |
|---|---|
| Józef Wysocki | |
 | |
| Народження | 1809 Тульчин |
| Смерть | 31 грудня 1873 Париж |
| Поховання | Пер-Лашез[1] і Grave of Joseph Wysockid |
| Країна | Королівство Польське |
| Звання | бригадний генерал |
| Війни / битви | Листопадове повстання, Угорська революція (1848—1849), Січневе повстання |
| Нагороди |  |
 Юзеф Висоцький у Вікісховищі | |
Був діячем Товариства Патріотичного.[2] 1831 року брав участь у Листопадовому повстанні[3] у званні підпоручника.[4] По його невдачі емігрував у Францію, де від 1833 року був членом Централізації Польського демократичного товариства. Разом з Людвіком Мерославським приготував план загальнонародного повстання в 1846 році. Під час Весни народів був у краківському Національному комітеті керівником Директоріату Війни, а також організатором Національної гвардії в Кракові.[2][3]
У 1848—1849 роках Висоцький командував утвореним ним самим Польським легіоном в Угорщині, куди був скерований як делегат львівської Центральної громадянської ради. На початку служби в Угорщині отримав підвищення до звання майора, а пізніше поступово підвищуваний так, що до кінця угорського повстання дослужився до звання генерала.[4] За свою службу в Угорщині був відзначений угорським повстанським Орденом Військової Заслуги II і III класу.[5] Ідею створення окремого польського легіону підтримував командувач угорського повстання Лайош Кошут.[3] Початково відділ налічував 1200 людей, чотири гармати, два загони уланів. Максимальну чисельність відділ сягнув під кінець повстання, коли він нараховував коло 3 тис солдатів. Поляки з легіону Висоцького взяли участь у багатьох битвах, як-от: під Сольноком, Гатваном, Тапіобічке, Вацем, Ішасегом, Надьсалло. Як демократ Висоцький часто був у конфлікті з Бемом і Дембінським, що були монархістами. Спочатку у званні майора, по переможних боях за Буду був зведений угорцями у звання генерала 1849 року. Угорський повстанський уряд дозволив йому формування польської армії в Угорщині з планованою чисельністю 5000 солдатів.[3] По придушенні повстання з рештами Легіону сховався в Туреччині, де вкупі з іншими повстанцями, що відходили з Угорщини, його було інтерновано. Залишався в арешті до 1851 року.
Remove ads
За часу Кримської війни, у січні 1854 року, удався до Константинополя. Там на основі зібраних у Паризькому Польському колі пробував сформувати польську військову організацію. Через неуспішність цієї справи закінчив свою місію в червні 1854 року, але залишався в Туреччині аж до січня 1855 року.
Від 1862 року керував Польською військовою школою в Кунео (Італія). Співзасновник і тимчасово комендант польської Школи Воєнної в Генуї.[2] Під час Січневого повстання передбачався очільником повстання в Наддніпрянській Україні. 17 лютого його було названо чільним командувачем збройних сил на лівому березі Вісли.[6] Командував повстанськими силами Східної Малопольщі.[2] Провів кілька битв на Волині. По розбитті його загону 1863 року під Радивиловом[2] удався на Галичину, де його було заарештовано й інтерновано (до 1865 року). Був переконаним демократом, супротивником диктатури Мар'яна Ланґевича. Емігрував у Францію, був членом комітету Об'єднання польської еміграції. На еміграції працював у політичних і суспільних організаціях. Помер у Парижі. Похований на цвинтарі Пер-Лашез у Парижі.
Remove ads
Wikiwand in your browser!
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
Remove ads