Loading AI tools
український політичний і військовий діяч З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Оле́г Дани́лович Шту́ль (псевдоніми: О. Жданович і О. Шуляк; 14 липня (1 липня за ст.ст.) 1917[1], Лопатичі, Овруцький повіт, Волинська губернія — 4 листопада 1977, Торонто, Канада) — український політичний і військовий діяч. Член ОУН й ПУН. Після смерті Голови ПУН полковника А. Мельника, очолив ПУН й ОУН тим самим став третім Головою ПУН й ОУН.
| Олег Данилович Штуль | |
|---|---|
 | |
 3-й Голова ОУН .jpg){kind=small} | |
| 1 листопада 1964 — 4 листопада 1977 | |
| Попередник | Андрій Мельник |
| Наступник | Денис Квітковський |
| Народився | 14 липня 1917 Лопатичі, Олевська волость, Овруцький повіт, Волинська губернія |
| Помер | 4 листопада 1977 (60 років) Торонто, Канада |
| Похований | Цвинтар святого Андрія |
| Відомий як | військовослужбовець, політик, журналіст, літературний критик |
| Країна | Польська Республіка і Канада |
| Національність | українець |
| Alma mater | Варшавський університет |
| Політична партія | ОУН |
Після розколу ОУН, залишився на стороні Голови ПУН полковника А. Мельника.
В'язень нацистського концтабору Заксенгаузен.
Відповідно до українського законодавства може бути зарахований до борців за незалежність України у ХХ сторіччі.[2]
Олег Штуль народився у селі Лопатичі, Овруцького повіту (нині Олевський район) на Житомирщині, Україна) в родині священника Данила Штуля. Його батько виступав за українізацію православної церкви на теренах Другої Речі Посполитої. Зокрема у своїй парафії в Сновидовичах повністю українізував церковні богослужіння, брав активну участь у роботі Почаївського з'їзду, через що зазнавав переслідувань з боку польської влади аж до початку Другої світової війни[3].
Закінчив Крем'янецьку духовну семінарію, навчався у Варшавському університеті. У студентські роки був активістом Української студентської громади, вступив до ОУН.
Із середини 1930-х підтримував дружні стосунки з Оленою Телігою та Євгеном Маланюком, що спричинилося до вибору дороги в політичному житті. Переїхавши до Праги, починає працювати в культурній референтурі ОУН, яку тоді очолював Олег Ольжич. Одночасно дописує в часопис «Вістник», який редагував Дмитро Донцов.
Під час Другої світової війни був одним з найближчих соратників О. Ольжича. Член похідних груп ОУН. В окупованому нацистами Києві в украй небезпечній атмосфері співпрацював з газетою «Українське слово».
Брав активну участь у створенні партизанських загонів на Волині, представник Голови ПУН й ОУН А. Мельника при штабі УПА «Поліська Січ». Став співредактором газети «Оборона України». Наприкінці 1943 р. потрапив у полон до гітлерівців, перебував у концтаборі Заксенгаузен.
Після війни знову розпочав активну націоналістичну діяльність: їздив по репатріаційних таборах, допомагаючи українським військовополоненим та втікачам, писав статті, займався організаційною роботою.
За рішенням ПУН через суд домігся повернення законному володарю захоплених комуністичними силами в Парижі приміщення редакції та друкарні «Українського Слова» і від 17 жовтня 1948 року відновив видання тижневика як органу ОУН.
У 1948–1977 рр. (з перервами) — головний редактор газети «Українське Слово» (Париж).
У 1955–1964 рр. — член Проводу ОУН.
Після смерті Голови ПУН А. Мельника в 1964 р. виконував обов'язки Голови ПУН.
У 1965, 1970 і 1974 рр., відповідно, на VI, VII і VIII ВЗУН був обраний Головою ПУН.
Належав до прихильників консолідації всіх українських національних сил на базі УНРади, став одним зі співзасновників СКВУ.
Помер у Торонто. Похований на кладовищі Саут-Баунд-Брук у США.
Автор багатьох статей і теоретичних розвідок, частину з яких зібрано в книзі «Ціною крові» (1997 р.).
 | Цей розділ не містить посилань на джерела. (грудень 2021) |
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
