Шнітке Альфред Гаррійович

Альфред Гаррійович Шнітке (рос. Альфре́д Га́рриевич Шни́тке, нім. Alfred Schnittke, 24 листопада 1934, Енгельс, СРСР — 3 серпня 1998, Гамбург, Німеччина) — радянський композитор, піаніст, теоретик музики і педагог німецького походження, один із найзначніших музичних діячів кінця XX століття.

Шнітке Альфред Гаррійович
нім. Alfred Schnittke
Основна інформація
Повне ім'я	Шнітке Альфред Гаррійович
Дата народження	24 листопада 1934(1934-11-24)
Місце народження	Енгельс, СРСР
Дата смерті	3 серпня 1998(1998-08-03) (63 роки)
Місце смерті	Гамбург, Німеччина
Причина смерті	інсульт
Поховання	Новодівичий цвинтар
Громадянство	СРСР і Росія[1]
Професія	композитор
Освіта	Московська державна консерваторія імені Петра Чайковського
Інструменти	фортепіано
Жанри	класична музика XX століття, опера, симфонія і академічна музика
Magnum opus	Q2097043?, Symphony No. 0d і Symphony No. 9d
Членство	Академія мистецтва НДРd, Берлінська академія мистецтв і Баварська академія витончених мистецтв
Заклад	Московська державна консерваторія імені Петра Чайковського
Лейбли	ECM Recordsd
Нагороди	Гамбурзька премія імені Бахаd (1992) Praemium Imperiale (1992) Державна премія РРФСР імені Н. К. Крупськоїd (1986)
Батько	Harry Schnittked
У шлюбі з	Irina Schnittked[2]
Діти	Andrej Schnittked
Брати, сестри	Viktor Schnittked
shnitke.ru
Файли у Вікісховищі

Біографія

Альфред Шнітке народився 24 листопада 1934 року в місті Енгельс у Республіці німців Поволжя (пізніше Саратовська область СРСР). Музична освіта для нього почалася в 1946 році у Відні, куди його батько, перекладач і журналіст, був відряджений після Німецько-радянської війни.

У 1958 році Шнітке закінчив Московську державну консерваторію ім. П. І. Чайковського по класу композиції Є. К. Голубєва, в 1960 році був прийнятий в Союз композиторів, в 1961 році закінчив аспірантуру при консерваторії по класу композиції і зайнявся викладацькою діяльністю (інструментування, читання партитур, поліфонія, композиція).

З 1961 по 1972 роки Шнітке викладав у Московській консерваторії. У подальші декілька років заробляв собі на життя в основному написанням музики до фільмів.

У 1990 році композитор разом із сім'єю переїхав до Німеччини. Почав викладати в Гамбурзькій консерваторії.

Останні роки життя Шнітке були ознаменовані різким погіршенням здоров'я. Композитор переніс три інсульти, проте до кінця зберігав творчу активність. Шнітке помер у Гамбурзі 3 серпня 1998 року. Похований на Новодівочому цвинтарі.

Творчість

Альфред Шнітке

Шнітке — головна фігура «радянського музичного авангарду», разом з Е. В. Денисовим і С. А. Губайдуліною. Для його стилю, починаючи з другої половини 1970-х років, характерне поєднання різноманітної сучасної композиторської техніки на основі висунутої ним самим концепції «полістилістики» (видатний музичний аналітик Шнітке неодноразово публікував свої теоретичні нариси, зокрема присвячені Шостаковичу і Стравінському). Відповідно до цієї концепції йдеться про вираження «нової плюралістичної музичної свідомості», яка «у своїй боротьбі з умовностями консервативного і авангардного академізму переступає через найстійкішу умовність, — поняття стилю як стерильно чистого явища». Як основні форми прояву цієї тенденції виділяються принцип цитування і принцип алюзії (стилістичного натяку, гри в стиль).

Полістилістика дозволяє інтеграцію «низького» і «високого», «банального» і «вишуканого». «Суб'єктивна пристрасність авторського висловлення підкріплюється документальною об'єктивністю музичної реальності, представленої не тільки індивідуально-відображено, але і цитатно».

Це висловлювання композитора (що відноситься до початку 1970-х років) найкращим чином описує той стиль, в якому він працював до кінця своїх днів. Воно пояснює і причину, за якою серед усіх радянських авангардистів Шнітке користувався найбільшою популярністю як в Росії, так і на Заході: включення «чужого слова» робило музику доступнішою слухачеві, а публіцистичний пафос багатьох творів композитора додатково підсилював цю якість. Крім того, у творах композитора часто відчутне «театральне» начало, що, можливо, йде від його роботи в прикладних жанрах і повідомляє музиці характер «звукового дизайну» — ніби коментаря до якоїсь події.

Творча спадщина

Опери

• Життя з ідіотом (1991)
• Історія доктора Фаустуса (1991—1994)

Балети

• Лабіринти (1971)
• Пер Ґюнт (1986)

Хорові твори

• Кантата «Пісні про війну і мир» (1960)
• Реквієм (1974—1975)
• 12 Покаянних псалмів
• Концерт для хору

Симфонічні твори

9 симфоній:

• 1-ша Симфонія (1972—1974, чотири частини)
• 2-га Симфонія (1979—1980, шість частин), «St. Florian»
• 3-тя Симфонія (1981, чотири частини)
• 4-та Симфонія (1984), для Солістів, камерного хору та камерного оркестру (Text: Ave Maria),
• 5-та Симфонія (1988) = Concerto Grosso № 4
• 6-та Симфонія (1992, чотири частини)
• 7-ма Симфонія (1993, три частини)
• 8-ма Симфонія (1994)
• 9-та Симфонія (1996—1998) (незакінчена)

Шість кончерто гроссо:

1. Concerto grosso № 1 для двох скрипок, клавесину, підготовленого фортепіано та струнного оркестру (1977)
2. Concerto grosso № 2 для скрипки, віолончелі та симфонічного оркестру (1981—1982)
3. Concerto grosso № 3 для двох скрипок, клавесину та 14 струнних (1985)
4. Concerto grosso № 4 (Симфонія № 5) (1988)
5. Concerto grosso № 5 для скрипки, симфонічного оркестру та фортепіано (за сценою) (1991)
6. Concerto grosso № 6 для скрипки, фортепіано та струнного оркестру (1993)

• Чотири афоризми для оркестру
• Камерна музика
• Pianissimo для оркестру (1968)
• Passacaglia для оркестру (1979—1980)
• Чотири афоризми для оркестру (1988)
• Монолог для альта і смичкового оркестру (1989)

Концерти для інструментів соло з оркестром

• I Концерт для скрипки з оркестром (1957)
• II Концерт для скрипки з камерним оркестром (1966)
• III Концерт для скрипки з камерним оркестром (1978)
• IV Концерт для скрипки з оркестром (1984)
• I Концерт для віолончелі з оркестром (1985—1986)
• II Концерт для віолончелі з оркестром (1990)
• I Концерт для фортепіано з оркестром (1960)
• Концерт для фортепіано зі струнним оркестром (1979)
• Концерт для альта з оркестром (1985)
• Потрійний концерт скрипки, альта, віолончелі та струнного оркестру
• Варіації на один акорд

Вокально-інструментальні твори

• Три вірші М. Цвєтаєвої для мецо-сопрано і фортепіано (1965)
• Реквієм (1975)
• Der Sonnengesang des Franz von Assisi (німецький переклад віршів Франциск Ассізького) для двох мішаних хорів і шести інструментів (1976)
• Seid Nüchtern und Wachet… ("Історія доктора Йоганна Фауста"), кантата (1983)
• Lux aeterna для мішаного хору та оркестру (1994)

Електронна музика

• "Потік"^ⓘ для синтезатора АНС

Камерні твори

• I Струнний квартет (1966)
• II Струнний квартет (1980)
• III Струнний квартет (1983)
• IV Струнний квартет (1989)
• Гімни I—IV для віолончелі з камерним ансамблем (1974—1979)
• Соната для скрипки і ф-но (1963)
• 3 сонати для ф-но (1985—1992)
• Фуга для скрипки соло(1953)
• Струнне тріо (1985)
• Фортепіанний квартет (1988)
• Імпровізація для віолончеолі (1993)

Музика до кінофільмів

1962 — Вступление 1963—1964 — Выборгская сторона 1965 — Похождения зубного врача 1966 — Дневные звёзды 1967 — Дом И Хозяин 1967 — Комиссар 1967—1987 — Ангел (к/а «Начало неведомого века», новелла первая) 1968 — Шестое июля 1969 — Ночной звонок 1970 — Белорусский вокзал 1970 — Дядя Ваня 1970 — Спорт, спорт, спорт 1970 — Чайка 1971 — Ти і я 1972 — Горячий снег 1972 — На углу Арбата и улицы Бубулинас 1972 — Право на прыжок 1973 — Города и годы 1974 — Выбор цели 1974 — Осень 1974—1981 — Агония 1975 — Рикки-Тикки-Тави 1976 — Білий пароплав 1976 — Восхождение

1976 — Повесть о неизвестном актёре 1976 — Приключения Травки 1976 — Сказ про то, как царь Пётр арапа женил 1977 — Счёт человеческий 1978 — Отец Сергий 1979 — Маленькие трагедии 1979 — Фантазии Фарятьева 1979 — Экипаж 1981 — Звездопад 1981 — Крепыш 1982 — Прощание 1982 — Казка мандрів 1984 — Мёртвые души 1985 — Любимец публики 1988 — Шаг 1989 — Иной 1989 — Посетитель музея 1990 — Сфинкс 1990 — Воспоминания без даты 1992 — Присутствие 1993 — Владимир Святой 1994 — Мастер и Маргарита 1996 — Страх 1996 — Черное и белое

Див. також

• 30836 Шніттке — астероїд, названий на честь композитора^[3].

Примітки

1. LIBRIS — Королівська бібліотека Швеції, 2012.

   d:Track:Q953058d:Track:Q1798125
2. https://www.naxos.com/person/Irina_Schnittke/4804.htm
3. База даних малих космічних тіл JPL: Шнітке Альфред Гаррійович (англ.) .

Джерела

• http://www.krugosvet.ru/articles/73/1007395/1007395a1.htm [Архівовано 13 грудня 2006 у Wayback Machine.]

Бібліографія

• Беседы с Альфредом Шнитке. М., 1994
• Дмитрий Шульгин, 1993, Годы неизвестности Альфреда Шнитке (Беседы с композитором), Москва, Деловая Лига, ISBN 5-86183-004-5.
• Jürgen Köchel (Hrsg.), 1994, Alfred Schnittke zum 60. Geburtstag. Eine Festschrift, Hamburg, Sikorski, ISBN 3-920880-53-6.
• Alexander Ivashkin, 1996, Alfred Schnittke, London, Phaidon Press, ISBN 0-71483-169-7.
• Alfred Schnittke, 1998, Über das Leben und die Musik. Gespräche mit Alexander Iwaschkin, München, Econ, ISBN 3-430-18033-3.
• Alfred Schnittke, Alexander Ivashkin, 2002, A Schnittke Reader, Bloomington, Indiana University Press, ISBN 0-25333-818-2.
• Александр Ивашкин, Альфред Шнитке, 2003, Беседы с Альфредом Шнитке, Москва, Классика-XXI, ISBN 5-89817-051-0.
• Maria Kostakeva, 2005, Im Strom der Zeiten und der Welten. Das Spätwerk von Alfred Schnittke, Saarbrücken, Pfau, ISBN 3-89727-279-2.