Шато-Гаяр (замок)

**Шато-Гаяр**
Шато-Гаяр
	49°14′17″ пн. ш. 1°24′10″ сх. д.
Статус	Історична пам'ятка
Статус спадщини	пам'ятка історії класифікованаd, пам'ятка історії класифікованаd, пам'ятка історії класифікованаd, пам'ятка історії класифікованаd і пам'ятка історії класифікованаd
Країна	Франція
Розташування	Ле-Анделі
Архітектурний стиль	Середньовічна архітектураd
Будівник	Річард I Левове Серце
Засновано	1197
Будівництво	1196 — 1198
Власник	French Stated і Q118802281?
Сайт	nouvelle-normandie-tourisme.com/a-vivre-nouvelle-normandie/chateau-gaillard-le-medieval/
	Шато-Гаяр (замок) (Франція)
	Шато-Гаяр у Вікісховищі

Шато-Гаяр (фр. Château Gaillard) — середньовічна фортеця, розташована в Нормандії в Анделі (департамент Ер), за 95 км від Парижа й 40 км від Руана. Замок височіє на 90 м над долиною річки Сени. Зведений англійським королем Річардом Левове Серце у 1196—1198 роках. Після тривалої облоги 1204 року його захопив французький король Філіп II. В середині XIV століття замок був резиденцією шотландського короля, що перебував у вигнанні, Давида II. Під час Столітньої війни Шато-Гаяр по черзі переходив то до англійців, то до французів. З 1449 року перебуває під контролем Франції. У 1599 році Генріх IV віддав розпорядження про знесення Шато-Гайара. Руїни замку охороняються державою як пам'ятка історії з 1862 року. Внутрішній двір замку відкрито для відвідання з березня до листопада, зовнішній — цілий рік.

Коротка інформація Шато-Гаяр, Статус ...

Закрити

Remove ads

Будівництво Шато-Гаяра

Будівництво замку почалось 1196 року. Річард Левове Серце, англійський король і герцог Нормандії потребував нову цитадель замість замку Жизор, який відійшов королю Філіпу Августу за умовами Іссуденського миру (1195). Його метою був захист Нормандії від Філіпа II^[2], нова фортеця також мала слугувати базою, з якої Річард мав намір завоювати частину Вексена, що перебувала під контролем Франції^[3]. Річард намагався отримати землі під замок шляхом перемовин. Але Вальтер де Кутанс, архієпископ Руана, не бажав продавати їх, оскільки це була одна з найприбутковіших єпархій, — інші сильно постраждали під час війни^[4]. Річард захопив землі архієпископа^[4]^[5]. У листопаді 1196 року Вальтер де Кутанс вирушив до Рима, щоб домогтись заступництва папи Целестин III. Зі свого боку Річард також направив делегацію, що представляла його інтереси в Римі^[6]. Вальтер де Кутанс заборонив у Нормандії виконання всіх церковних дій і треб. Роджер Ховеденський пише про «непохованих мерців, які лежали просто на вулицях та майданах міст Нормандії». Розпорядження єпископа було скасовано у квітні 1197 року за вказівкою Целестина III після того, як Річард подарував Вальтеру де Кутансу два маєтки й порт Дьєпп^[7].

Thumb — Замок Шато-Гаяр. Реконструкція Віолле-ле-Дюка

Замок було зведено у надзвичайно короткі терміни. Вже за два роки було завершено основні роботи. Одночасно біля підніжжя замку було збудовано місто Пті-Анделі. В документах, що стосуються до будівництва замку, немає відомостей про керівника будівництва, головного архітектора. Військовий історик Аллен Браун припустив, що роботами керував сам Річард, який часто бував у Шато-Гайарі^[2]. За приблизними оцінками будівництво Шато-Гайара стало англійській казні у 15—20 тис. фунтів — більше, ніж будівництво замків в Англії (7 тис. фунтів)^[8].

В останні роки життя Річарда Шато-Гаяр був його улюбленою резиденцією, де він проводив більше всього часу. Король пишався неприступністю замку й казав, що його неможливо захопити, «навіть якщо його стіни зроблено з масла».

Взяття Шато-Гайара

За кілька років по смерті Річарда, в результаті тривалої облоги, що тривала з вересня 1203 року по березень 1204 року, Шато-Гаяр було захоплено військами Філіпа II. Новий король Англії, Іоанн Безземельний, нічим не допоміг замку і його взяття було лише питанням часу^[9]. Основним джерелом відомостей про облогу Шато-Гайара слугує поема Philippidos Гільйома Бертона, капелана Філіпа Августа, де приділялось мало уваги долі городян Анделі.^[10] Рятуючись від французьких солдат, які розграбували місто, місцеве населення тікало в Шато-Гаяр, збільшивши число зачинених у ньому в п'ять разів. За інших обставин замок міг витримати багатомісячну облогу, але для того, щоб прогодувати містян, провізії не вистачало. Намагаючись виправити становище, комендант Роже де Лейсі випустив з Шато-Гайара 500 цивільних осіб. Ця група городян була безперешкодно пропущена французами. Кілька днів по тому ще одна група цивільних осіб вийшла з фортеці. Французькі війська загнали людей назад за стіни фортеці, а комендант Шато-Гайара залишив їх між укріпленнями. Більша частина їх загинула від голоду й холоду. В лютому 1204 року Філіп Август наказав випустити тих, хто лишився в живих. Французи, підірвавши вежу, отримали доступ за першу лінію укріплень замку, а через каплицю проникли за другу. Англійці відступили у внутрішній двір фортеці. За деякий час французи прорвались крізь браму у внутрішній бейлі і гарнізон Шато-Гайара, який до того часу зазнав значних втрат, здався 6 березня 1204 року^[9]. З падінням Шато-Гайара було усунено головну перепону в завоюванні французами Нормандії.

Під контролем Франції

1314 року в Шато-Гаяр були ув'язнені Маргарита і Бланка Бургундські, дві невістки короля Філіпа Вродливого, засуджені за перелюб^[11].

Після поразки у битві під Галідон-Гіллом (1333) й окупації південної Шотландії Едуардом III в ході другої війни за незалежність, шотландський король Давид II і його наближені втекли до Франції. Давиду, на той час дев'ятирічному хлопчику, разом з нареченою Іоанною Плантагенет і двором французький король Філіп VI надав притулок у Шато-Гайарі. Замок був його резиденцією до повернення в Шотландію 1341 року^[12].

У 1357 році деякий час у Шато-Гайарі утримувався Карл Злий (онук Маргарити Бургундської), заарештований Іоанном Добрим за організацію убивства конетабля Франції Карла де ла Серда^[13].

Столітня війна

Під час Столітньої війни, замок по черзі захоплювали англійці та французи. У січні 1419 року, після капітуляції Руана, більшість міст і замків Нормандії здались англійському королю Генріху V. Тільки п'ять замків регіону ще чинили опір англійцям: Шато-Гаяр (до грудня 1419 року^[14]), Шато-де-Жизор, Шато-де-Ла-Рош-Гийон, Іврі-ла-Батай, і Мон-Сен-Мішель. Після того, як пали й ці фортеці (окрім Мон-Сен-Мішель), Нормандія цілковито перейшла під контроль Генріха V, який позиціонував себе не як загарбник, а як господар цих земель, які у нього незаконно відняли. У 1430 році Етьєн де Віньйоль, відомий як Ла Гір, відвоював Шато-Гаяр для французької корони^[15]. В ході війни замок ще раз переходив під контроль англійців, а у 1449 році був остаточно відвойований французами.

Нові часи

До 1571 року частково зруйнований замок втратив своє значення як військове укріплення. У 1599 році на запит Генеральних штатів король Генріх IV наказав зруйнувати Шато-Гаяр. Камінь від розбирання було дозволено використовувати ордену капуцинів для проведення будівельних робіт у монастирі. 1611 року роботи з розбирання укріплень Шато-Гайара були припинені. У 1862 році руїни замку було оголошено історичною пам'яткою. У 1962 році в Ле Анделі пройшла Конференція із внеску норманів до середньовічної військової архітектури. Військовий історик Аллен Браун, який узяв участь у цій конференції зазначив, що Шато-Гаяр знаходиться у задовільному стані. У 1990-их роках на території замку було проведено археологічні розкопки. Археологи шукали докази припущення Віолле-ле-Дюка про наявність північного входу до фортеці, однак ця гіпотеза не підтвердилась. Нині внутрішній бейлі замку відкрито для публіки з березня до листопада, а зовнішні — цілий рік.

Remove ads

Шато-Гаяр зведено за принципом концентричного замку й мав три кільця стін, розділених сухими ровами. Однак планування укріплень Шато-Гайара не була суворо концентричним: друга й третя стіни місцями були об'єднані, підпираючи одна одну. Доступ до замку був можливим тільки з південного боку. Звідси ті, хто атакував, мали подолати три рубежі оборони — зовнішній, середній та, нарешті, внутрішній двір, де розташовувався донжон^[16]. Як правило, архітектурні комплекси замків — результати кількох етапів будівництва, що неодноразово змінювали їхній образ. Однак Шато-Гаяр в основному зберіг первинне планування й не перебудовувався за винятком вхідної вежі, яку було зруйновано під час облоги 1204 року й відновлено вже за Філіпа Августа. Шато-Гаяр один з перших європейських замків з машикулями — виступами у верхній частині стін з отворами, які дозволяли обороняти простір біля їхнього підніжжя. Західна Європа познайомилась із машикулями в епоху хрестових походів. До XIII століття вежі в замках були оточені дерев'яними галереями, що виконували ту саму роль, що й машикулі.

Remove ads

[1]
base Mérimée — ministère de la Culture, 1978.
d:Track:Q384602 d:Track:Q68471231 d:Track:Q809830
[2]
Allen Brown, 2004, с. 113.
[3]
Gillingham, 2002, с. 303–305.
[4]
Gillingham, 2002, с. 301.
[5]
Turner, 1997, с. 10.
[6]
Gillingham, 2002, с. 301–302.
[7]
Gillingham, 2002, с. 303—304.
[8]
Gillingham, 2002, с. 304.
[9]
Oman, 1991, с. 37.
[10]
McGlynn, Sean (1 June 1998), Useless Mouths, 48, History Today
[11]
Caviness, 1993, с. 334–336.
[12]
Webster, 2004
[13]
Jonathan Sumption, Trial by Fire: The Hundred Years War II (London: Faber & Faber, 1999), pp. 206-7.
[14]
Allmand, 1997, с. 130.
[15]
Allmand, 1988, с. 76.
[16]
Замки Нормандії |Фортеці^{[недоступне посилання з травня 2019]}

Remove ads

Allmand, C (1988), The Hundred Years War: England and France at War, c. 1300-c. 1450, Cambridge University Press, ISBN 978-0-521-31923-2
Allmand, C (1997), Henry V, Yale University Press, ISBN 978-0-300-07370-6
Brown Allen. Allen Brown's English Castles, Woodbridge: The Boydell Press, (2004) [1954], ISBN 1-84383-069-8
Gillingham John. Richard I, London: Yale University Press, (2002) [1999], ISBN 0-300-09404-3
McGlynn, Sean (1 June 1998), Useless Mouths, 48, History Today
McNeill, Tom (1992), English Heritage Book of Castles, London: English Heritage and B. T. Batsford, ISBN 0-7134-7025-9

Remove ads

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Шато-Гаяр (замок)

Шато-Гаяр на сайті Міністерства культури Франції [Архівовано 25 жовтня 2012 у Wayback Machine.] (фр.)
Château Fort Château Gaillard [Архівовано 25 жовтня 2012 у Wayback Machine.] (фр.)

[<span_class="wikidata_cite_citetype_Q8513_citetype_Q15097084"_data-entity-id="Q809830">[[:База_Меріме|base_Mérimée]]<span_class="wef_low_priority_links">_—_[[:Міністерство_культури_Франції|ministère_de_la_Culture]],_1978.</span></span><div_style="display:none">[[d:Track:Q384602]][[d:Track:Q68471231]][[d:Track:Q809830]]</div>-1] [1]
base Mérimée — ministère de la Culture, 1978.
d:Track:Q384602 d:Track:Q68471231 d:Track:Q809830

[Allen_Brown_113-2] [2]
Allen Brown, 2004, с. 113.

[3] [3]
Gillingham, 2002, с. 303–305.

[Gillingham_301-4] [4]
Gillingham, 2002, с. 301.

[5] [5]
Turner, 1997, с. 10.

[Gillingham_301-302-6] [6]
Gillingham, 2002, с. 301–302.

[Gillingham_303-304-7] [7]
Gillingham, 2002, с. 303—304.

[8] [8]
Gillingham, 2002, с. 304.

[Oman_37-9] [9]
Oman, 1991, с. 37.

[McGlynn-10] [10]
McGlynn, Sean (1 June 1998), Useless Mouths, 48, History Today

[11] [11]
Caviness, 1993, с. 334–336.

[12] [12]
Webster, 2004

[С-13] [13]
Jonathan Sumption, Trial by Fire: The Hundred Years War II (London: Faber & Faber, 1999), pp. 206-7.

[14] [14]
Allmand, 1997, с. 130.

[15] [15]
Allmand, 1988, с. 76.

[Замки_Нормандії-16] [16]
Замки Нормандії |Фортеці^{[недоступне посилання з травня 2019]}

[1]

[2]

[3]

[4]

[5]

[6]

[7]

[8]

[9]

[10]

[11]

[12]

[13]

[14]

[15]

[16]