Loading AI tools
Фільми Алессандро Блазетті, 1942 З Вікіпедії, вільної енциклопедії
«Чотири кроки в хмарах» (італ. 4 passi fra le nuvole, на постері: «Quattro passi fra le nuvole») — італійський трагікомедійний фільм 1942 року, поставлений режисером Алессандро Блазетті. Вважається одним з фільмів-передвісників італійського неореалізму[1][2]. На основі сюжету стрічки знято декілька римейків: «Під небом Провансу» (фр. Sous le ciel de Provence, Франція, 1956 рік), «Прогулянка в хмарах» (США, 1995 рік), «Декілька слів про кохання» (Індія, 2000 рік) та інші.
Чотири кроки в хмарах | |
|---|---|
| італ. 4 passi fra le nuvole | |
 | |
| Жанр | трагікомедія |
| Режисер | Алессандро Блазетті |
| Продюсер | Джузеппе Амато |
| Сценаристи | Джузеппе Амато, Алессандро Блазетті, Альдо де Бенедетті, П'єро Телліні, Чезаре Дзаваттіні |
| У головних ролях | Джино Черві Адріана Бенетті Гудітта Ріссоне |
| Оператор | Вацлав Віх |
| Композитор | Алессандро Чиконьїні |
| Художник | Вірджиліо Марчіні |
| Кінокомпанія | Società Italiana Cines |
| Дистриб'ютор | ENICd |
| Тривалість | 95 хв. |
| Мова | італійська |
| Країна | .svg){kind=small} Королівство Італія |
| Рік | 1942 |
| Дата виходу | 24 грудня 1942 (Італія) |
| IMDb | ID 0035230 |
| Рейтинг | IMDb:  |
 Чотири кроки в хмарах у Вікісховищі | |
Паоло Б'янкі — торговець кондитерськими виробами, комівояжер середнього віку, що веде розмірене, але нудне життя зі сварливою дружиною в одному з міст на півночі Італії. Під час чергової службової поїздки на південь країни в потягу він звертає увагу на молоду жінку, яка, не маючи квитка і грошей на його купівлю, намагається виправдатися перед контролером. Паоло встає на її захист. В помсту контролер знаходить, що проїзні документи самого Б'янкі оформлені не вірно, і висаджує його на найближчій станції. Комівояжер вимушений скористатися автобусом. Там він зустрічає дівчину з потягу і знайомиться з нею. Її історія сумна, хоча досить тривіальна: вона кинута коханим, чекає дитину і, абсолютно не маючи коштів для існування, не знає як з'явитися перед люблячими, але строгими батьками. Марія благає нового знайомого заїхати до її родини й назватися її чоловіком. Паоло погоджується, але брат дівчини дуже швидко розкриває обман. Проникливою промовою головний герой умовляє батька пробачити доньку.
| • Джино Черві | … | Паоло Б'янкі |
| • Адріана Бенетті | … | Марія |
| • Гудітта Ріссоне | … | Клара Б'янкі |
| • Карло Романо | … | Антоніо, водій автобуса |
| • Гуїдо Челано | … | Паскуале, брат Марії |
| • Маргеріта Сейлін | … | Луїза, мати Марії та Паскуале |
| • Альдо Сільвані | … | Лука, батько Марії та Паскуале |
| • Оресте Біланчіа | … | бакалійник |
Теоретик кінематографу Жорж Садуль назвав фільм цікавим, але нерівним. Сцени в автобусі чарівні і мають непередаваний національний колорит: строкатий натовп глузливих людей, що підкріплюють свою мову емоційною жестикуляцією, сміх, сварки і абсолютний безлад у салоні. Хоча така побутова замальовка виходила за грані догми, що просувався Муссоліні — «Італія це країна, де потяги приходять вчасно». Друга ж половина стрічки, що відбувається в павільйонних селянських інтер'єрах, — посередня та умовна[3]. Слід зазначити, що в цілому фільм не виходив за рамки пропаганди діючого режиму, але й не містив фашистської риторики[4].
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
