Чемпіонат світу з футболу 1966 року — восьмий чемпіонат світу серед чоловічих збірних команд з футболу, що проходив з 11 по 30 липня 1966 року в Англії і завершився перемогою збірної господарів. У фінальній грі англійці здолали збірну ФРН з рахунком 4:2 у додатковий час. Таким чином вони стали п'ятою командою-володарем титулу найсильнішої збірної світу. Утретє, після перших двох розіграшів світової першості в Уругваї та Італії, чемпіонат виграла команда господарів фінального турніру.
| Чемпіонат світу з футболу 1966 | |
|---|---|
 | |
| Команд | 71 (у фінальній частині: 16) |
| Місце проведення | Англія |
| Час проведення | 11 — 30 липня |
| Чемпіон |  Англія (вперше) |
| Фіналіст |  ФРН |
| 3-є місце |  Португалія |
| 4-е місце |  СРСР |
| Зіграно матчів | 32 |
| Забито м’ячів | 89 (2.78 за матч) |
| Кількість глядачів | 1 563 135 (48 848 у середньому) |
| Найкращий бомбардир |  Еусебіу(9 м’ячів) |
| Молодий гравець |  Франц Бекенбауер |
← 1962 1970 → | |
Ані діючи на момент початку турніру чемпіони світу бразильці, ані переможець останнього на той час чемпіонату Європи збірна Іспанії не змогли подолати груповий етап. Натомість успішно виступили дебютанти фінальних частин світових першостей. Збірна Північної Кореї сенсаційно здолала в матчі останнього туру групового етапу італійців і вийшла до чвертьфіналу, де поступилася ще одному новачку турніру, збірній Португалії, яка згодом здобула третє місце. Нападник португальців Еусебіу, забивши дев'ять голів, став володарем Золотого бутса найкращому бомбардиру світової першості.
Турнір став першим чемпіонатом світу, окремі матчі якого за допомогою супутникового зв'язку транслювалися до країн на інших континентах[1].
Країна-господар
Рішення про проведення світової футбольної першості 1966 року в Англії було прийняте в Римі 22 серпня 1960 року. Крім родоначальників гри за право прийняти турнір змагалися ФРН та Іспанія. Через понад двадцять років після завершення Другої світової війни головний турнір світового футболу приймала країна-безпосередній учасник конфлікту, адже до того повоєнні чемпіонати світу проводилися у країнах, що зберігали нейтралітет або знаходилися далеко від театрів воєнних дій[2][3].
Кваліфікаційний раунд і учасники
Господарі турніру збірна Англії і діючий чемпіон світу збірна Бразилії кваліфікувалися автоматично, без участі у відбірковому раунді. Бажання позмагатися за решту 14 місць у фінальній частині світової першості висловили рекордні на той час 72 національні команди. Заявки від трьох із них не були прийняті, а після подальших відмов від участі, наймасовішою з яких став бойкот турніру усіма представниками африканської конфедерації КАФ, залашилася 51 команда, яка й розіграла між собою путівку на світову першість.
Наймасовішим було представлення європейської конфедерації УЄФА, яка включно з господарями турніру делегувала на турнір десять представників, ще чотири місця (включно з зарезервованим для діючого чемпіона) отримала південноамериканська КОНМЕБОЛ. Її північний сусід КОНКАКАФ отримав одне гарантоване місце, а за останню путівку мали змагатися Австралія, каманди азійської АКФ та африканської КАФ. Усі 15 представників останньої, утім, вирішили бойоктувати турнір, протестуючи саме проти такого нерівномірного розподілу місць у фінальній частині першості світу.
Свої дебютні путівки на чемпіонат світу за результатами відбору здобули збірні Португалії та Північної Кореї, які згодом не потрапляли на найпрестижніший турнір світового футболу відповідно до 1986 і 2010 років.
Серед команд, які кваліфікаційний раунд не подолали, був півфіналіст попереднього чемпіонату світу збірна Югославії і його срібний призер збірна Чехословаччини[4][5].
Учасники
Наступні команди кваліфікувалися для участі у фінальному турнірі[4]:
|
АФК (1) КАФ (0)
Океанія (0)
|
КОНКАКАФ (1) КОНМЕБОЛ (4) |
УЄФА (10) |
Результати відбору на чемпіонат світу з футболу 1966  Країни, збірні яких кваліфікувалися на чемпіонат світу Країни, чиї збірні не кваліфікувалися Країни, чиї збірні не брали участі у відборі Країни, що не входили до ФІФА
|
Формат
Формат турніру був загалом аналогічним тому, що використовувався на попередньому чеміонаті світу — на першому етапі змагання відбувалися у чотирьох групах по чотири команди, які проводили з кожним із суперників по групі по одній грі. За перемогу нараховувалося два очки, за нічию — одне. До стадії плей-оф з кожної групи виходили по дві команди, що набрали найбільшу кількість очок. За рівності очок у двох і більше команд розподіл підсумкових місць у групі визначався співвідношенням забитих і пропущених голів[6].
Другий етап змагання, до якого виходили вісім команд, відбувався за олімпійською системою і складався з чвертьфіналів, півфіналів, матчу за третє місце і фіналу. У випадку нічиєї в основний час гри передбачалися 30 хвилин додаткового часу. Якщо б і він не визначив переможця, у випадку фінальної гри було б призначено перегравання, а на решті етапів плей-оф переможця б визначив жереб. Утім на практиці переможці усіх ігор стадії плей-оф були визначені в основний час, тож не було потреби ані в жеребі, ані в переграванні. До фінальної гри не було навіть потреби в додатковому часі, а у фіналі переможця було визначено саме у дадаткові півгодини.
Жеребкування
Для жеребкування групової стадії команди були розподілені на чотири кошики за регіональною ознакою. До кожної з груп на чемпіонаті світу потрапляло по одній команді з кожного кошика, крім того було визначено чотири збірні (Англія, ФРН, Бразилія та Італія), які отримали статус сіяних і до однієї групи потрапити не могли[7].
Жеребкування фінальної частини змагання відбулося 6 січня 1966 року в Лондоні і уперше в історії чемпіонатів світу транслювалося по телебаченню.
Міста та стадіони
Матчі чемпіонату світу проходили на восьми аренах. Англія спиралася на існуючу розвинуту футбольну інфраструктуру, спеціально для світової першості жодних робіт з будівництва або масштабної реконструкції спортивних споруд не проводилося. Найновішим зі стадіонів, що прийняли ігри турніру, був Вемблі у північному Лондоні, зведний за 43 роки до його проведення.
Матчі кожної з чотирьох груп групового етапу приймали по дві футбольні арени, обрані за географічним принципом неподалік одна від одної. Так ігри Групи 2 проходили на стадіоні Гіллсборо у Шеффілді та бірмінгемському Вілла Парку; двобої у Групі 3 — на манчестерському Олд Траффорді і ліверпульському Гудісон Парку; а матчі Групи 4 прийняли Ейрсом Парк у Міддлсбро і Рокер Парк у Сандерленді. Виключенням мала б стати Група 1, у якій змагалися господарі турніру, — передбачалося, що усі шість ігор у цій групі прийме лондонський Вемблі. Утім, коли з'ясувалося, що один з матчів припадає на п'ятницю, цю гру було перенесено на розташований неподалік стадіон Вайт Сіті, збудований ще для Олімпіади 1908 року, оскільки по п'ятницях Вемблі приймав традиційні собачі перегони, і власники арени відмовилися їх скасовувати.
Матчі стадії плей-оф приймали чотири стадіони, на кожному з яких пройшло по одній чвертьфінальній грі. Півфінальні ігри прийняли Гудісон Парк у Ліверпулі та лондонський Вемблі. Останній став також місцем проведення гри за третє місце і фіналу, прийнявши таким чином загалом дев'ять матчів світової першості.
| Лондон | Лондон | |
|---|---|---|
| Вемблі | Вайт Сіті | |
| Місткість: 98 600 | Місткість: 76 567 | |
.jpg) |
 | |
| Манчестер | Бірмінгем | |
| Олд Траффорд | Вілла Парк | |
| Місткість: 58 000 | Місткість: 52 000 | |
 |
 | |
| Ліверпуль | Шеффілд | |
| Гудісон Парк | Гіллсборо | |
| Місткість: 50 151 | Місткість: 42 730 | |
 |
 | |
| Сандерленд | Мідлсбро | |
| Рокер Парк | Ейрсом Парк | |
| Місткість: 40 310 | Місткість: 40 000 | |
 |
 |
Склади команд
Огляд
Чемпіонат світу 1966 року продемонстрував продовження тенденції по дедалі прагматичнішого футболу з порівняно невисокою кількістю небезпечних моментів. Турнір повторив антирекорд попередньої світової першості з кількості голів (89 м'ячів у 32 іграх), при цьому значна їх частина була забита в іграх, де один із суперників суттєво переважав іншого в класі. У більшості ж матчів приблизно рівних за силою команд учасники робили акцент на захисті власних воріт, розраховуючи на помилку суперника.
Груповий етап
Вже на груповому етапі боротьбу на змаганні припинили декілька команд, які входили до кола його фаворитів. У Групі 2 до стадій плей-оф не змогла пробитися збірна Іспанії, переможець останнього на той час чемпіонату Європи, яка з однаковим рахунком 1:2 поступилася своїм прямим конкурентам за вихід з групи, збірним ФРН та Аргентини. У Групі 3 змагання провалили діючі чемпіони світу бразильці, яким не вдалося перебудувати гру після травми свого лідера Пеле, який був змушений повністю пропустити другу гру в групі проти угорців, а на останній матч проти португальців вийшов у далекій від оптимальної формі і не зміг його дограти. В результаті обидві ці гри завершилися поразками Бразилії з рахунком 1:3. Нарешті найбільш сенсаційними стали результати змагання у Групі 4, де сіяною була збірна Італії. Італійці не пробилися до плей-оф, зазнавши в останніх двох іграх групового турніру мінімальних поразок від збірної СРСР та абсолютного дебютанта світових першостей збірної Північної Кореї, які й продовжили боротьбу на чемпіонаті.
Група 1
| Поз | Команда | І | В | Н | П | ГЗ | ГП | ГС | О | Кваліфікація |
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| 1 | Англія |
3 | 2 | 1 | 0 | 4 | 0 | — | 5 | Вихід до стадії плей-оф |
| 2 |  Уругвай |
3 | 1 | 2 | 0 | 2 | 1 | 2,000 | 4 | |
| 3 |  Мексика |
3 | 0 | 2 | 1 | 1 | 3 | 0,333 | 2 | |
| 4 |  Франція |
3 | 0 | 1 | 2 | 2 | 5 | 0,400 | 1 |
Група 2
| Поз | Команда | І | В | Н | П | ГЗ | ГП | ГС | О | Кваліфікація |
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| 1 | ФРН |
3 | 2 | 1 | 0 | 7 | 1 | 7,000 | 5 | Вихід до стадії плей-оф |
| 2 |  Аргентина |
3 | 2 | 1 | 0 | 4 | 1 | 4,000 | 5 | |
| 3 |  Іспанія |
3 | 1 | 0 | 2 | 4 | 5 | 0,800 | 2 | |
| 4 |  Швейцарія |
3 | 0 | 0 | 3 | 1 | 9 | 0,111 | 0 |
- ФРН посіла перший рядок турнірної таблиці завдяки кращому співвідношенню забитих і пропущених голів.
Група 3
| Поз | Команда | І | В | Н | П | ГЗ | ГП | ГС | О | Кваліфікація |
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| 1 | Португалія |
3 | 3 | 0 | 0 | 9 | 2 | 4,500 | 6 | Вихід до стадії плей-оф |
| 2 |  Угорщина |
3 | 2 | 0 | 1 | 7 | 5 | 1,400 | 4 | |
| 3 |  Бразилія |
3 | 1 | 0 | 2 | 4 | 6 | 0,667 | 2 | |
| 4 |  Болгарія |
3 | 0 | 0 | 3 | 1 | 8 | 0,125 | 0 |
Група 4
| Поз | Команда | І | В | Н | П | ГЗ | ГП | ГС | О | Кваліфікація |
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| 1 |  СРСР |
3 | 3 | 0 | 0 | 6 | 1 | 6,000 | 6 | Вихід до стадії плей-оф |
| 2 |  Північна Корея |
3 | 1 | 1 | 1 | 2 | 4 | 0,500 | 3 | |
| 3 |  Італія |
3 | 1 | 0 | 2 | 2 | 2 | 1,000 | 2 | |
| 4 |  Чилі |
3 | 0 | 1 | 2 | 2 | 5 | 0,400 | 1 |
Плей-оф
.jpg)
До стадії чвертьфіналів вийшли п'ять з десяти єврпейських команд, дві з чотирьох південноамериканських, а також, що стало найбільшою сенсацієї групового етапу, збірна Північної Кореї.
Обидві чвертьфінальні гри за участю команд з Південної Америка завершилися скандалом. У матчі господарів турніру проти команди Аргентини німецький арбітр прийняв суперечливе рішення вилучити аргентинського гравця за усні погрози, після чого уся аргентинська команда навіть хотіла залишити поле, а після відновлення гри, граючи більшу частини матчу у меншості, все ж мінімально поступилася. У паралельній грі в епіцентрі скандалу вже був рефері з Англії, який вилучив двох гравців збірної Уругваю, що не дозволило їй скласти достатній спротив збірній ФРН, яка врешті-решт виграла з рахунком 4:0. Ці епізоди дозволили представникам Південної Америки звинувати керівництво ФІФА в упередженому ставленні до збірних з-поза Європи і на наступні роки підвищили градус протистояння в іграх між європейськими і південноамериканськими командами, які зазвичай проходили у дуже жорсткій боротьбі.
Утім найбільш яскравим на стадії чвертьфіналів став матч двох новачків чемпіонатів світу — збірних Португалії і Північної Кореї, в якому остання на 25-ту хвилину гри вже мала перевагу у три м'ячі, утім врешті-решт поступилася з рахунком 3:5. Чотири м'ячі, забиті у цьому матчі Еусебіу, наблизили його до титулу найкращого бомбардира чемпіонату та найяскравішої зірки турніру. В останньому ж чвертьфінальному матчі збірна СРСР здолала угорців, які, пропустивши по голу на початку кожного з таймів, змогли лише скоротити відставання в рахунку і програли 1:2.
За аналогічним сценарієм відбулися й обидва півфінальних матчі — збірні Англії та ФРН у своїх двобоях проти відповідно Португалії і СРСР вигравали з перевагою у два голи і в останні десятихвилинки матчів дозволили своїм суперникам забити лише по одному голу у відповідь.
Матч за третє місце між португальськими і радянськими футболістами став черговою грою, в якій було зафіксовано рахунок 2:1, хоча й відбувався за іншими сценарієм — команди обмінялися голами у першому таймі, а розв'язка настала безпосередньо перед свистком про завершення основного часу, коли гол Торріша приніс «бронзу» світової першості команді з Португалії.
Вирішальний матч першості світу став прикрасою турніру — по його ходу перевагу в рахунку здобула збірна ФРН, згодом господарі чемпіонату англійці спочатку відновили рівновагу, а потім і вийшли уперед, наприкинці ж основного часу гри штурм воріт суперників, влаштований західнонімецькими гравцями, дозволив їм рахунок зрівняти, перевівши фінальну гру в додатковий час. Однак і в цьому матчі не обійшлося без суперечливого моменту, адже англійці вийшли уперед на 11-й хвилині додаткового часу після відскоку м'яча в газон від поперечини, і рішення про те, чи перетнув він повністю лінію воріт приймалося боковим арбітром під тиском аглійських футболістів і переповнених трибун Вемблі. Так чи інакше взяття воріт було зараховане, а наприкінці додаткового часу англійці забили учетверте за гру, ставши таким чином переможцями домашнього чемпіонату світу.
Турнірна піраміда
| Чвертьфінали | Півфінали | Фінал | ||||||||
| 23 липня – Лондон (Вемблі) | ||||||||||
| Англія |
1 | |||||||||
| 26 липня – Лондон (Вемблі) | ||||||||||
| Аргентина |
0 | |||||||||
| Англія |
2 | |||||||||
| 23 липня – Ліверпуль | ||||||||||
| Португалія |
1 | |||||||||
| Португалія |
5 | |||||||||
| 30 липня – Лондон (Вемблі) | ||||||||||
| Північна Корея |
3 | |||||||||
| Англія (aet) |
4 | |||||||||
| 23 липня – Шеффілд | ||||||||||
| ФРН |
2 | |||||||||
| ФРН |
4 | |||||||||
| 25 липня – Ліверпуль | ||||||||||
| Уругвай |
0 | |||||||||
| ФРН |
2 | Третє місце | ||||||||
| 23 липня – Сандерленд | ||||||||||
| СРСР |
1 | |||||||||
| СРСР |
2 | Португалія |
2 | |||||||
| Угорщина |
1 | СРСР |
1 | |||||||
| 28 липня – Лондон (Вемблі) | ||||||||||
Чвертьфінали
Півфінали
| Англія |
2–1 | Португалія |
|---|---|---|
| Протокол |
Матч за третє місце
Фінал
Бомбардири
Найкращим бомбардиром турніру став португалець Еусебіу, який записав до свого активу дев'ять голів (чотири з них з пенальті). Загалом було забито 89 голів, авторами яких стали 47 різних гравців, включаючи два автоголи[8].
9 голів
6 голів
4 голи
.svg){kind=small}
3 голи
2 голи
1 гол
|
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
1 автогол
Іван Давидов (у грі проти Угорщини)- Іван Вуцов (у грі проти Португалії)
Символічна збірна турніру
| Воротар | Захисники | Півзахисники | Нападники |
|---|---|---|---|
Джерело:[9] | |||
Примітки
Посилання
Wikiwand in your browser!
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
